Справа № 22-6814/2008 рік
Головуючий у 1 інстанції Дорошенко В.Г.
Категорія 37
Доповідач Ігнатова Л.Є.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 грудня 2008 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
Головуючої Краснощокової Н.С., суддів Ігнатової Л.Є., Постолової В.Г., при секретарі Лєдовській О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 31 липня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про розподіл спадкового майна та визнання права власності на спадкове майно,
установив:
Рішенням Кіровського районного суду м. Донецька від 31 липня 2008 року були частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1: суд розподілив спадкове майно, що лишилось після смерті батька сторін, та визнав за кожною стороною у справі право власності на 1/3 частину спадкового домоволодіння.
Суд першої інстанції виходив з того, що батьки сторін у 1952 році, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, побудували житловий будинок АДРЕСА_1, який став належати їм на праві спільної сумісної власності.
Цей будинок за життя батьків поділений між ним не був, вимоги про належність матері сторін ОСОБА_4 14 частини будинку позивачка не ставила, докази щодо цього вона до суду не надавала. Після смерті матері сторін, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4, ніхто із її дітей до нотаріальної контори з приводу прийняття спадщини не звертався, тому суд відмовив позивачці у визнанні за нею права власності на 1/4 частину спадкового будинку, що лишилась після смерті її матері.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько сторін ОСОБА_2 Усі сторони у справі - його діти, тому вони є спадкоємцями першої черги і мають рівні права на спадщину.
Сторони своєчасно звернулись до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, що лишилась після смерті їхнього батька. Оскільки відповідачі не бажають отримувати грошову компенсацію своєї частки спадкового майна, а будинок не можна поділити на три частини, суд частково задовольнив позовні вимоги позивачки, визнав за кожним із спадкоємців право власності на 1/3 частину спадкового будинку та залишив цей будинок у загальному користуванні сторін.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі, оскільки вважає його таким, що ухвалене з порушенням вимог діючого законодавства.
Зокрема, суд не врахував, що належність її матері на праві власності 14 частини будинку, який вони з батьком побудували у період шлюбу, не потребує доказування, оскільки ця частина будинку належала їй на підставі закону.
Після смерті матері у спадковому будинку вона проживала разом з батьком, тому вони фактично прийняли спадщину, що лишилась після смерті матері, до того ж, у неї знаходились ощадні книжки її матері.
Згідно з висновком судово-будівельної експертизи розподіл спадкового будинку на три частини не можливий, тому суду слід було залишити спадковий будинок їй у власність та зобов»язати її сплатити відповідачам вартість їхніх часток спадщини, оскільки вартість цього будинку збільшилась у кілька разів за рахунок проведення нею капітальних та поточних ремонтів. До того ж, відповідачі мають своє житло, а вона власного житла не має, більше двадцяти років своїм трудом та коштами підтримувала у належному стані батьківський будинок.
Заслухавши доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_4 померла матір сторін - ОСОБА_4 (а.с.12), а ІНФОРМАЦІЯ_1 помер і їхній батько ОСОБА_2.(а.с.11).
За життя - у 1952 році - вони збудували житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с.8-10). Цей факт був безспірно встановлений судом першої інстанції, проти нього не заперечують і сторони у справі.
У відповідності до вимог ст. 22 КЗпШ України, який діяв на той час, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
За таких обставин не відповідає вимогам закону висновок суду першої інстанції про те, що хоча спірне домоволодіння і було збудоване під час шлюбу батьками сторін за спільні кошти, однак за життя не було розділене між подружжям у натурі, тому не можна вважати, що матері позивачці належить 1/2 частина цього будинку.
Такий висновок суду суперечить наведеній правовій нормі та сімейному законодавству, що діяло на той; час, більш того, факт спільної сумісної власності того майна подружжя, яке було нажите за часи шлюбу, а також рівності часток подружжя у цьому майні не потребує додаткового доведення у суді.
Таким чином, кожен з батьків позивачки мав на праві власності по 1/2 частки у спільному майні подружжя - у збудованому ними житловому будинку.
Після смерті матері сторін - ІНФОРМАЦІЯ_4 - спадщину у вигляді 1/2 частини спірного житлового будинку, що належала на праві власності ОСОБА_4, фактично прийняв їхній батько ОСОБА_2 - чоловік померлої.
З наданої до суду домової книги вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з 19 листопада 1956 року проживали разом у спірному будинку, були зареєстровані там до самої смерті (а.с.13-16), тому у відповідності до вимог ч.1 ст. 549 ЦК України, який діяв на час смерті ОСОБА_4, її чоловік ОСОБА_2 вважається таким, що прийняв спадщину після смерті дружини, бо він фактично вступив у володіння спадковим майном.
Позивачка, звертаючись до суду з вимогами про встановлення факту прийняття спадщини, що лишилась після смерті її матері, вказувала, що вона, як і батько, також фактично прийняла спадщину після смерті її матері, оскільки з 1985 року проживала разом з батьком у спадковому будинку.
Проте на час смерті матері вона не була там зареєстрована.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка з 24 березня 1980 року по 8 червня 2006 року була зареєстрована у будинку АДРЕСА_2, а з 8 червня 2006 року - у будинку АДРЕСА_3 (а.с.6).
Брат позивачки ОСОБА_2 спростував її твердження про те, що вона нібито зі своєю сім»єю проживала разом з батьком, та пояснив в апеляційному суді, що позивачка весь час проживала та була зареєстрована разом з чоловіком та своїми двома дітьми у будинку свекрухи, у тому числі, після смерті матері. Коли у позивачки помер чоловік, вона продовжувала мешкати разом із свекрухою, а останніми роками вийшла заміж та оселилась у будинку свого другого чоловіка.
Більш того, їхній батько після смерті дружини зійшовся з жінкою та певний час проживав з нею у фактичному шлюбі. Ця жінка і доглядала за батьком.
Згідно з вимогами ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Апеляційний суд вважає, що позивачка не довела у судовому засіданні, що вона дійсно фактично прийняла спадщину, яка лишилась після смерті її матері у 1985 році, бо вона не надала до суду ніяких письмових або інших доказів.
На підтвердження своїх доводів позивачка надала до суду лист від 21 лютого 2007 року за підписом голови громадського комітету мікрорайону «Бірюзово», з якого вбачається, що вона нібито з 1985 року проживала з батьком, здійснювала догляд за ним, після його смерті поховала його, що підтверджують сусіди ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (а.с.19).
На цю ж довідку вона посилається і у своїй позовній заяві (а.с.4).
Однак вказаний документ не може бути підтвердженням фактичного прийняття спадщини позивачкою після смерті своєї матері, оскільки не містить ніяких конкретних доказів або ж фактів щодо цього.
До того ж цей лист спростовується поясненнями зазначених свідків.
Як пояснила в апеляційному судовому засіданні позивачка, вона у суді першої інстанції заявляла клопотання про допит у якості свідків: ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, зазначених у листі від 21.02.2007 року, але суд безпідставно їй у цьому відмовив.
Тому за клопотанням позивачки вказані свідки були допитані в апеляційному судовому засіданні.
Однак ніхто з цих свідків не підтвердив, що позивачка з 1985 року, після смерті матері стала проживати з батьком у спадковому домоволодінні.
Так, свідок ОСОБА_5, пояснила суду, що вона лише з березня 1989 році стала проживати по АДРЕСА_4. До того вона позивачку не знала. Тому їй невідомо чи проживала позивачка з батьком з 1985 року у буд. АДРЕСА_1.
Свідок ОСОБА_7 пояснив суду, що йому відомо, що позивачка на протязі останніх 10 років проживає у буд. АДРЕСА_1, а чи проживала вона з 1985 року, йому не відомо.
Свідок ОСОБА_8 пояснив, що він часто проходив по АДРЕСА_1 і він іноді бачив позивачку у дворі спадкового будинку чи біля нього. Але чи проживала позивачка в цьому будинку з 1985 року йому достовірно про це не відомо.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що після смерті своєї матері вона взяла собі її ощадні книжки, однак цей доказ не наводився нею у ході розгляду справи судом першої інстанції, не досліджувався у встановленому законом порядку, більш того, і у суді апеляційної інстанції позивачка не заявляла клопотання про дослідження будь-яких доказів на підтвердження своїх вимог щодо фактичного прийняття спадщини після смерті її матері.
За таких підстав апеляційний суд вважає, що позивачка ані до суду першої інстанції, ані в апеляційний суд - у встановленому законом порядку - не надала ніяких доказів на підтвердження своїх вимог щодо фактичного прийняття нею спадщини, що лишилась після смерті її матері, та визнання за нею права власності на 1/4 частину спадкового будинку, тому апеляційний суд вважає, що вимоги позивачки в цій частині позову задоволенню не підлягають.
Тому не підлягають задоволенню також вимоги позивачки в частині визнання за її братами права власності на 1/4 частину спадкового будинку - за кожним та визнання за нею права власності на весь спадковий будинок із зобов»язанням сплати на користь братів вартості їхніх часток спадщини, оскільки після смерті батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, усі троє його дітей - позивачка та двоє відповідачів - звернулись у встановленому законом порядку до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини. їхні частки на підставі наведеного вище мають бути рівними.
За таких обставин Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки суд першої інстанції правильно визнав право власності на спадкове майно після смерті батька по 1/3 частини за кожним із сторін та відсутні підстави про визнання за позивачкою права на спадщину у більшій частині.
Керуючись ст., ст. 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 31 липня 2008 року залишити без змін.
Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржене безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня її проголошення.