УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 червня 2009 року м. Львів
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючого - Богонюка М.Я.,
суддів: Шашкіної С.А., Федоришина А.В.,
при секретарі - Гуняк О.Я.,
з участю: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 6 травня 2008 року, -
встановила:
Оскаржуваним рішенням первісний позов ОСОБА_5 задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 між ОСОБА_5 та ОСОБА_1, укладеного 13.03.2006 року і посвідченого державним нотаріусом Новояворівської державної нотаріальної контори. Визнано недійсним витяг про реєстрацію права власності позивачки на спірне майно, виданий Львівським обласним комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки».
Крім цього, суд визнав за ОСОБА_5 право власності на спірні будинок та земельну ділянку.
В зустрічному позові ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 судові витрати.
Рішення оскаржила ОСОБА_1 Просить його скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення вимог її зустрічного позову та стягнення з ОСОБА_5 на її користь судових витрат. Покликається на те, що договір купівлі-продажу будинку і земельної ділянки уклали відповідно до вимог закону, ОСОБА_5 стосовно предмету договору вона не обманювала, він сам бажав продати майно, яке вона купила у нього за особисті заощадження і за позичені у родини гроші. Суд безпідставно не взяв до уваги показання цих свідків, натомість взяв до уваги показання іншого свідка, який її оговорив.
Вважає, що визнавши правочин недійсним з підстав обману ОСОБА_5 та помилки ОСОБА_5 в предметі правочину, суд допустив помилку, оскільки ОСОБА_5 в момент укладення правочину не усвідомлював значення своїх дій і не міг ними керувати, а відтак - обманути особу в такому стані неможливо, як і не міг він помилятись у предметі правочину. Зазначає, що скільки правочин укла-
Справа №22ц-28 Головуючий у І інстанції - Варениця B.C.
Категорія - 20 Доповідач в апеляційній інстанції- Федоришин А.В.
дено ОСОБА_5 у стані, коли він не міг усвідомлювати своїх дій, то цей правочин слід визнати недійсним відповідно до ст. 225 ЦК України і повернути їй 25000 грн., які вона заплатила згідно договору та витрати, які вона понесла для його укладення.
Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_1 і її адвоката на підтримання скарги, ОСОБА_3 та його представника на її заперечення, перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає її безпідставною і тому скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Судом встановлено, що ОСОБА_5, особа похилого віку (ІНФОРМАЦІЯ_1), проживав один, із родиною мав погані відносини, бажаючи укласти договір довічного утримання, відповідно до якого у власність ОСОБА_1 переходить належний йому житловий будинок та земельна ділянка площею 0, 161 га по АДРЕСА_1, а остання доглядала б його до смерті, піддався на її пропозицію і 13.03.2006 року уклав із відповідачкою договір купівлі-продажу зазначеного майна. Зареєструвала ОСОБА_1 право власності на майно 06.04.2006 року. Реальна вартість спірного майна становить 71722 грн., за договором купівлі-продажу - 25000 грн. Після цього ОСОБА_1 перестала доглядати за ОСОБА_5, запропонувала йому переїхати у іншу місцевість, а будинок продати.
Крім цього суд визнав, що на момент укладання оспорюваного правочину ОСОБА_5 страждав стійким хворобливим розладом психічної діяльності у формі старечої деменції, за своїм психічним станом не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними як 13.03.2006 року, так і на момент проведення експертизи.
Відповідно до ст. 230 ЦПК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають значення, зокрема щодо природи правочину, то такий правочин визнається судом недійсним.
Задовольняючи первісний позов, суд прийшов до правильного висновку, що ОСОБА_1 ввела ОСОБА_5 в оману щодо природи правочину і відповідно до наведеної вище норми визнав договір купівлі-продажу від 13.03.2006 року недійсним.
В якості доказів на підтвердження обману суд обгрунтовано взяв до уваги пояснення ОСОБА_5 про те, що окрім довічного утримання необхідності в укладанні інших правочинів потереби не було так як іншого житла він не мав, з родиною перебував у поганих відносинах. Взяв до уваги суд і той факт, що ціна предмету договору відрізнялась від реальної його ціни втричі.
Доводи апеляційної скарги про те, що під час укладення оспорюваного правочину ОСОБА_5 усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними, спростовується висновком комісійної амбулаторної судово-психіатричної експертизи, а також іншими доводами цієї ж апеляційної скарги, у якій ОСОБА_1 просить суд визнати правочин недійсним відповідно до ст. 225 ЦК України, так як він був укладений з ОСОБА_5 в момент, коли той не усвідомлював значення своїх дій та керувати ними.
Отже, висновок суду про укладення ОСОБА_5 договору в той момент, коли він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними є правильним і відповідає матеріалам справи.
Відповідно до ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. У разі наступного визнання фізичної особи, яка вчинила правочин, недієздатною позов про визнання правочину недійсним може пред'явити її опікун.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулась із позовом до суду про застосування правових наслідків, передбачених ст. 225 ЦК України (і тільки цією правовою нормою) у час, коли ОСОБА_5 був живим і ця обставина, згідно наведеної вище статті, виключала можливість подання нею відповідного позову. Ні ОСОБА_5, ні його опікун не звертались до суду із аналогічним позовом.
Отже, рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 є правильним, а доводи апеляційної інстанції про застосування наслідків недійсності правочину згідно ст. ст. 225, 216 ЦК України не грунтуються на законі.
Відповідає матеріалам справи висновок суду про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 щодо стягнення з ОСОБА_5 25000 грн. у зв'язку з визнанням недійсним договору купівлі-продажу, так як доказів передачі ОСОБА_5. зазначеної суми ОСОБА_1 суду не надала, а поданим іншим доказам суд дав правильну оцінку. Крім цього суд взяв до уваги і стан психічного здоров'я ОСОБА_5, в якому він перебував під час укладення оспорюваного правочину.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і тому рішення слід залишити без змін.
На підставі наведеного, керуючись ст. 303, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст.ст. 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 6 травня 2008 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскарженою в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з часу набрання законної сили.