Справа № 11-236/2009р. Головуючий 1 -ї інстанції Галагуза В.В.
Категорія: ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК Доповідач апеляційної інстанції Пісной І.М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Миколаївської області
в складі: головуючого Погорєлової Г.М.
суддів Iвченко О.М., Пісного І.М.
за участю прокурора Багірової В.А.
засудженого ОСОБА_3
28 квітня 2009 року розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_3 на вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 6 березня 2009 року, яким
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Миколаєва, раніше судимий Центральним районним судом м. Миколаєва 12.09.1995 р. за ч. 3 ст. 140 КК України 1960 р. до 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 46-1 КК України 1960 р. виконання вироку відстрочено на 2 роки; 16.04.1996 р. за ч. 2 ст. 206 КК України 1960 р. до 3 років 3 місяців позбавлення волі, звільнившегося 20.05.1998 р. умовно-достроково на 9 місяців 17 днів за постановою Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14.05.1998 p.; 12.10.1998 р. за ч.3 ст.140, ст.208 КК України 1960 р. до 4 років позбавлення волі; 05.08.2003 р. за ч.1 ст.121 КК України до 5 років позбавлення волі, звільненого 30.07.2007 року за відбуттям строку покарання,
- засуджений за ч.2 ст.15, ч.1 ст. 115 КК України - до 7 років позбавлення волі.
Постановлено стягнути з засудженого ОСОБА_3 на користь фінансового управління Миколаївської міської Ради 1155, 01 грн. в рахунок відшкодування витрат на лікування потерпілого ОСОБА_4
Засуджений ОСОБА_3 визнаний винним в тому, що 26.12.2007р. у вечірню пору доби разом з ОСОБА_4, знаходились в барі «Розгуляй», розташованому за адресою пр. Героїв Сталінграду, 4 в м. Миколаєві де разом зі спільними знайомими вживали спиртні напої. Між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на грунті неприязних відносин, які раптово виникли з приводу зникнення телефону дівчини ОСОБА_1, виникла сварка, в ході якої ОСОБА_4 декілька раз штовхнув засудженого руками в груди, після чого останній залишив бар. З метою протиправного позбавлення життя потерпілого, ОСОБА_3 близько 02-00 години повернувся до вказаного бару з кухонним ножем, де застав ОСОБА_4 та наніс йому один удар ножем в область шиї, після чого, вважаючи, що в результаті нанесеної рани настане смерть потерпілого, залишив ніж та зник з місця скоєнні злочину. В результаті дій засудженого потерпілому ОСОБА_4 були спричинені легкі тілесні ушкодження.
В апеляції та доповненнях до неї засуджений ОСОБА_3 просить вирок районного суду змінити, перекваліфікувати його дії на ч. 2 ст. 125 КК України та призначити більш м'яке покарання. Посилається на те, що умислу на позбавлення життя потерпілого він не мав, йому ніщо не заважало позбавити потерпілого життя, якби він мав на це умисел. Вказує, що призначенні покарання суд не в повній мірі врахував наявність на його утриманні хворої матері.
Заслухавши доповідь судді; засудженого ОСОБА_3, який частково підтримав апеляцію та просив вирок скасувати, а справу повернути на додаткове розслідування для проведення відтворення обстановки й обставин події з метою встановлення направленості його умислу; думку прокурора про законність та обгрунтованість вироку, просившого вирок залишити без зміни, а апеляцію без задоволення; дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції й пояснень засудженого, колегія суддів вважає апеляцію не підлягаючою задоволенню за таких підстав.
Висновки суду про доведеність вини засудженого у вчиненні закінченого замаху на вбивство, за обставин встановлених судом, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені дослідженими в судовому засіданні доказами, детальний аналіз яких наведений у вироку.
Суд обгрунтовано, виходячи з характеру дій засудженого, визнав наявність прямого умислу на вбивство потерпілого. Характер умисно нанесеного ножового поранення та знаряддя вчинення злочину, які свідчать про те, що ОСОБА_3 усвідомлював невідворотність настання смерті потерпілого, хоча остання не настала з причин, що не залежали від волі засудженого, дають підстави кваліфікувати вчинене як замах на вбивство.
Оскільки відразу ж після нанесення ОСОБА_3 удару ножем потерпілий та інші особи, що знаходились з ним за одним столом, піднялись, засуджений припинив свої злочинні дії та залишив місце події. За межами бару його наздогнали та обеззброїли.
Про ці обставини засуджений дав показання в суді та підтвердив їх колегії суддів. Саме вони і не дали йому можливості довести умисел на вбивство до кінця.
Нанесення ушкодження в область життєво важливих органів тіла, які, як правило, тягнуть загибель потерпілого та не привели до смерті лише внаслідок випадкового збігу обставин, що не залежали від волі засудженого, належить кваліфікувати не за результатами наслідків, що настали, як про це вказує засуджений ОСОБА_3 в своїй апеляції, а як замах на вбивство.
Відмова від повторення посягання після закінченого замаху на умисне вбивство не може впливати на кваліфікацію вчиненого злочину.
Тому доводи в апеляції про відсутність умислу на вбивство є необгрунтованими.
Безпідставні й доводи засудженого щодо повернення справи для проведення додаткового розслідування. Колегія суддів не вбачає необхідності для проведення відтворення обстановки й обставин події, тим більше з метою встановлення направленості умислу засудженого, про що твердив ОСОБА_3 в апеляційному суді.
Покарання призначене у повній відповідності до вимог ст.ст.65-67 КК України, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, даних про особу засудженого, який негативно характеризується. За санкцією ч.1 ст. 115 КК України призначене ОСОБА_3 покарання є мінімальним.
За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування вироку.
Керуючись ст.ст.365, 366 КПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
апеляцію засудженого ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постановлений відносно нього вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 6 березня 2009 року - без зміни.