Справа №22-358/2009 Головуючий 1 інстанції Богуславська І.A.
Категорія 5 Доповідач Баркова Л.Л.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 травня 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого Баркової Л.Л.
суддів Трушкова М.М., Кучерявої В.Ф.
при секретарі: Фік К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради, ОСОБА_2 про виділ частки у спільній частковій власності, визнання права власності на 1/2 частку квартири за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 9 лютого 2009 року
встановила:
У лютому 2008 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання права власності на 1/2 частку квартири в кооперативному будинку за адресою: АДРЕСА_1, яку вважає спільною власністю з померлою у листопаді 2007 року дружиною ОСОБА_3 Зазначав, що разом з останньою сплачував пайові внески до кооперативу, з 1972 року проживав однією сім»єю, вів сумісне господарство, 27 квітня 1977 року зареєстрував шлюб.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 9 лютого 2009 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради, ОСОБА_2 про виділ частки у спільній частковій власності, визнання права спільної сумісної власності відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення, яким задовольнити його позов, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши суддю доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1, який просив задовольнити апеляційну скаргу, відповідачку ОСОБА_2. її представника ОСОБА_6., представника житлового кооперативу «Марс» ОСОБА_4, які просили скаргу відхилити, дослідивши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду скасуванню з таких підстав.
Відповідно до положень статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до положень ст.309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення, або зміни його є: неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Вирішуючи справу і відмовляючи позивачу у задоволенні позову, суд послався на те, що оскільки ОСОБА_1 перебував у шлюбі з ОСОБА_5 тільки з 1977 року і не надав доказів щодо участі у виплаті вартості квартири, підстав вважати спірну квартиру об»єктом спільної сумісної власності не має.
Такий висновок суду не можна вважати обгрунтованим, оскільки суд дійшов його не з»ясувавши дійсних обставин справи, належним чином не перевіривши доводів позивача та заперечень відповідачки, що мають значення для справи, порушив та неправильно застосував положення закону.
Як вбачається із матеріалів справи і це не заперечується сторонами, 19 листопада 2007 року померла ОСОБА_5, яка була членом житлового будівельного кооперативу «Марс» за адресою: АДРЕСА_1, де їй належала двокімнатна квартира, загальною вартістю 3074 рубля 10 коп. /а.с. 13, 29/
На день смерті ОСОБА_5 в зазначеній квартирі постійно проживав позивач ОСОБА_1, з яким вона з 1972 року перебувала у фактичних шлюбних стосунках та вела спільне господарство.
10 квітня 1973 року ОСОБА_1 зареєструвався за місцем проживання у спірній квартирі, а 27 квітня 1977 року зареєстрував шлюб з ОСОБА_5 /а.с.12, 14/
5 березня 1992 року за Р. № 35943 Маріупольським БТІ на ім»я ОСОБА_5 видано реєстраційне посвідчення щодо реєстрації спірної кооперативної квартири на праві особистої власності./а.с.11/
26 лютого 2009 року, тобто після постановления оскаржуваного рішення, замість реєстраційного посвідчення від 5.03.1992 року отримано на ім»я померлої свідоцтво про право власності на нерухоме майно.
На день смерті ОСОБА_5 її спадкоємцями є позивач ОСОБА_1 та донька ОСОБА_2, відповідачка у справі. /а.с.102/
Відповідно до довідки ЖБК «Марс», пояснень представника ЖБК ОСОБА_4 щодо відсутності в кооперативі журналу реєстрації надходження внесків від членів кооперативу, з урахуванням внесення ОСОБА_5 первісного пайового внеску в розмірі 1327 рублів, розміру невиплаченого пайового внеску що складав 1624 рубля 37 коп. на період першого січня 1969 року, поквартальній, у розмірі 33 рублів його сплаті на протязі 15 років, доведеності факту сумісного проживання та ведення господарства подружжям ОСОБА_5 з часу реєстрації позивача в спірній квартирі, тобто з квітня 1973 року, колегія суддів вважає встановленим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5, при спільному житті сплатили за квартиру, яка знаходилась у їх сумісному користуванні 1063 рублі 37 коп. / 1624.37 - 561 (33х170)/ і тому квартиру слід визнати їх спільною частковою власністю.
З урахуванням встановлених обставин справи колегія суддів вважає, що вирішуючи даний спір щодо частки позивача у праві власності нерухомого майна, набутого як в період незареєстрованих шлюбних відносин 1973-1977 років, так і в період зареєстрованого шлюбу з 1977 року, суду слід застосовувати норми цивільного законодавства, які регулюють спільну часткову власність на момент набуття цього майна, а не положення Цивільного Кодексу 2003 року, які на дані правовідносини не поширюються.
Відповідно до положень ст.ст. 16, 17 Закону України «Про власність», який підлягає застосуванню до спірних правовідносин, майно нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім»ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Згідно із ч.1 ст.22 КоБС України майно, нажите подружжя за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю і кожен з низ має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Особи, які проживали у фактичному шлюбі та набули майно при спільному житті, відповідно до положень статей 112, 113 ЦК України /редакції 1963 року/ мають право як на спільну часткову власність.
Частка в майні цих осіб повинна визначатися залежно від ступеня участі кожного із них у його набутті.
Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні не заперечувала, що ОСОБА_1 із дня реєстрації в спірній квартирі, тобто з квітня 1973 року мав постійну роботу, проживав з померлою однією сім»єю до дня смерті, вів з нею спільне господарство та приймав участь у сплаті пайових внесків.
Доказів про те, що ОСОБА_5 не визнавала права власності позивача на частку у спірній квартирі, або заперечувала проти внесення останнім вкладу у виплату пайових внесків в цілях створення спільної власності на квартиру, як і про те, що позивач проживав однією сім»єю з ОСОБА_5 з 1972 року і з цього часу приймав участь у виплаті пайових внесків, сторонами не надано.
Як вбачається із наданих апеляційному суду виписки із трудової книжки та довідок щодо отримання заробітної плати в період перебування у фактичному шлюбі 1973-1977 p., ОСОБА_1 отримував постійну заробітну плату, розмір якої більш ніж у два рази перевищував розмір заробітної плати ОСОБА_5
Між тим, вирішуючи питання щодо розміру частки позивача у спірній квартирі, колегія суддів враховує, що в період спільного проживання з ОСОБА_5 останній регулярно, до 1983 року сплачував аліменти на утримання дитини від першого шлюбу, що померла була інвалідом третьої групи і додатково отримувала пенсію про що ОСОБА_1 в судовому засіданні не заперечував, а також приймаючи до уваги незначний період їх перебування у фактичному шлюбі, колегія суддів вважає за необхідне визначити ступень участі кожного з них у сплаті пайового внеску 1063 рублі 37 коп в цілях створення спільної власності на квартиру, в рівних долях.
Таким чином, частка позивача у спірній квартирі складатиме 17/100 (1063.37:2 = 531.63х100%:3074), а ОСОБА_5 83/100 частки.
Посилання позивача на те, що він має право на 1/2 частку спірної квартири є безпідставними, спростовуються положеннями закону та встановленими у справі обставинами.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає за необхідне оскаржуване рішення скасувати і постановити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 9 лютого 2009 року скасувати. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати квартиру за адресою: АДРЕСА_1 спільною частковою власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_5.
Визнати право власності ОСОБА_1 на 17/100 частки; ОСОБА_5 на 83/100 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1
Рішення набирає чинності з дня проголошення і може бути оскаржене до Верховного Суду України на протязі двох місяців з дня набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.