ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 02 червня 2010 р.                                                                                    № 5/67  

Вищий господарський суд України  у складі колегії суддів:

головуючого суддіКравчука Г.А.,

суддів:Мачульського Г.М.,

Шаргала В.І.

за участю представників сторін:

позивачаКозачука М.О. дов. б/н від 10.04.2010 р.

відповідачів:1. не з’явився

2. Тернового Ю.В. дов. №2/11 від 02.11.2009 р.

3-тьої особине з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні     

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Туризмтехнобуд"

на постанову   Київського  апеляційного господарського  суду від  09.02.2010 р.

у справі№5/67 господарського суду м. Києва

за позовомДержавної акціонерної холдингової компанії "Чорноморський суднобудівний завод"

до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Будтрансгаз"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Туризмтехнобуд"

3-тя особа Комунальне підприємство "Ялтинське бюро технічної інвентаризації"

провизнання недійсними договорів

В С Т А Н О В И В:

          У судовому засіданні оголошувалася перерва з 19 травня 2010 року до 2 червня 2010 року.

Державна акціонерна холдингова компанія (надалі ДАХК) "Чорноморський суднобудівний завод" звернулась до господарського суду м. Києва з позовом  (з урахуванням уточнень) до Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі ТОВ) "Будтрансгаз" та Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі ТОВ) "Туризмтехнобуд" про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна і застосування наслідків недійсності правочину у вигляді зобов’язання Комунального підприємства "Ялтинське бюро технічної інвентаризації" до скасування реєстрації права власності ТОВ "Туризмтехнобуд" на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Ялта, смт. Кореїз, шоссе Алупкінське, 22 та зобов’язання до реєстрації права власності ДАХК "Чорноморський суднобудівний завод" на те ж майно.

Позовні вимоги, зокрема,  мотивовані тим, що 16.06.2005 року між позивачем –ДАК "Чорноморський суднобудівний завод" та ТОВ "Будтрансгаз" укладений договір купівлі-продажу  нерухомого майна –будинку відпочинку "Суднобудівник". В подальшому відповідно до договору купівлі-продажу від 12.05.2006 року ТОВ "Будтрансгаз" продало назване нерухоме майно ТОВ "Туризмтехнобуд". Зазначені договори посвідчені нотаріально та зареєстровані. Позивач посилався на те, що вказане нерухоме майно вибуло із володіння позивача поза його волею всупереч вимогам чинного законодавства.

Рішенням господарського суду м. Києва від 08.12.2009 року (суддя Іванова Л.Б.), залишеним без змін постановою Київського  апеляційного господарського  суду від  09.02.2010 року (судді: Отрюх Б.В., Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.), позовні вимоги задоволені повністю –визнано недійсними спірні договори купівлі-продажу, зобов’язано сторони повернути іншій стороні все отримане за визнаними недійсними договорами, зобов’язано Комунальне підприємство "Ялтинське бюро технічної інвентаризації" внести відповідні зміни до Реєстру прав власності на нерухоме майно за визнаними недійсними договорами.  

Судові рішення мотивовані тим, що спірні договори укладені в період банкрутства позивача без погодження з розпорядником майна Капелюшним І.В., коли вищезазначене нерухоме майно перебувало під забороною  відчуження на підставі постанови державної виконавчої служби, тобто  договори укладені всупереч положенням Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та Закону України "Про державну виконавчу службу", що є підставою для визнання їх недійсними відповідно до вимог ст. 215 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою, ТОВ "Туризмтехнобуд" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст.16, 35, 43 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 257, 267 Цивільного кодексу України, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові. Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору порушені правила підсудності справи, не враховано те, що на час прийняття господарським судом рішення, спір між тими ж сторонами і з тих же підстав вирішений господарським судом з прийняттям відповідного  рішення, судами належним чином не досліджено доказів у справі, прийняті до уваги докази не можуть підтверджувати доводи позивача, крім того, позов поданий зі сплином строку позовної давності. Поряд з цим, судами не враховані факти встановлені постановою Вищого господарського суду України у справі № 2-5/4772-2007 від 17.12.2007 року.

У відзиві на касаційну скаргу позивач ДАХК "Чорноморський суднобудівний завод" просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постановлені у справі судові рішення –без зміни, як такі, що відповідають обставинам справи та чинному законодавству.

Заслухавши в судовому пояснення представників позивача, відповідача-2, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, судова колегія Вищого господарського суду вважає, що касаційна скарга  підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено, що 16.06.2005 р. між ДАК "Чорноморський суднобудівний завод" (продавцем) та ТОВ "Будтрансгаз" (покупцем) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна будинку відпочинку "Суднобудівник", розташованого за адресою: АРК, м. Ялта, смт. Кореїз, Алупкінське шосе, 22 (нотаріально посвідчений, про що зроблено запис у реєстрі за №1334), за яким продавець продав, а покупець купив назване нерухоме майно. Дане нерухоме майно належало продавцю на підставі свідоцтва №1404 про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Ялтинської міської ради 11.12.2002 р. згідно рішення Ялтинського міськвиконкому №412 (10) від 29.11.2002 р., зареєстрованого КП "Ялтинське бюро технічної інвентаризації" 11.12.2002 р. за №517, відповідно зареєстрованого в Електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно.

12.05.2006 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Будтрансгаз" уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю "Туризмтехнобуд" договір купівлі-продажу (нотаріально посвідчений), за яким продавець-Товариство з обмеженою відповідальністю "Будтрансгаз" продав, а покупець-Товариство з обмеженою відповідальністю "Туризмтехнобуд" купив нерухоме майно –будинок відпочинку "Суднобудівник".

Судами також встановлено, що ухвалою Арбітражного суду Миколаївської області  у справі №1506/2 від 10.09.1997 р.  було порушено провадження у справі  про банкрутство  ДП "Чорноморський суднобудівний завод", правонаступником якого є  ДАК "Чорноморський суднобудівний завод".  

Ухвалою господарського суду Миколаївської області  була введена процедура розпорядження майном та призначено розпорядником  майна Капелюшного І.В.

Статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено, що розпорядження майном боржника - система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника,  з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища.

Відповідно до п. 13. ст. 13 цього Закону керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладає угоди щодо: передачі нерухомого майна в оренду, заставу, внесення зазначеного майна як внеску до статутного фонду господарського товариства або розпорядження таким майном іншим чином.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що розпорядник майна позивача  не надавав згоди на відчуження майна будинку відпочинку "Суднобудівник", що розміщене за вказаною адресою.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції відхилив як доказ такої згоди  подану  ТОВ "Туризмтехнобуд"  незавірену належним чином копію листа, зі змісту якого вбачається, що розпорядник майна Капелюшний І.В. надає згоду на укладення договору купівлі-продажу названого майна, оскільки товариством не надано обґрунтування неможливості подання цього доказу у суді першої інстанції (ст. 101 ГПК України).

Поряд з цим господарськими судами встановлено, що постановою державного виконавця  відділу  державної виконавчої служби  Заводського районного управління юстиції у м. Миколаєві від 20.07.2004 року накладений арешт на все майно ДАК "Чорноморський суднобудівний завод" та оголошено заборону на його відчуження, про що внесені дані до Єдиного реєстру заборони  відчуження об'єктів нерухомого майна і відповідачі були обізнані з цією обставиною.

Зазначена постанова отримана ДАК "Чорноморський суднобудівний завод" 29.07.2004 року.

Згідно зі ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" вимоги державного виконавця щодо виконання зазначених у статті 3 цього Закону рішень є обов'язковими для усіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України.

Положеннями ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що  підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, та правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За правилами частини 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З урахуванням норм вищенаведеного законодавства та встановлених судовими інстанціями обставин, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання спірних договорів недійсними із застосуванням наслідків недійсності правочину.

Щодо посилань скаржника на порушення судами попередніх інстанцій правил підсудності, то цим доводам надав належну оцінку суд апеляційної інстанції, з якою погоджується і суд касаційної інстанції.

Стосовно посилань скаржника на перебіг строків позовної давності, то за правилами частини 3 ст. 267  Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом рішення. Така заява в матеріалах справи відсутня.

За правилами частини 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Як вбачається з матеріалів справи ( а. с. 32-37 т. 3)  позивачем у справі №2-5/4772-2007 господарського суду Автономної Республіки Крим було Відкрите акціонерне товариство "Судмашпром", крім того  постанова у справі №2-5/4772-2007 була надана лише у суді апеляційної інстанції без обґрунтування  неможливості подання цього документу у суді першої інстанції.

В силу вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних  доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.  Тому  доводи касаційної скарги, які вимагають додаткової оцінки доказів у справі, що не входить до повноважень касаційної інстанції, не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Разом з тим колегія вважає за необхідне зазначити, що позовні вимоги до Комунального підприємства "Ялтинське бюро технічної інвентаризації" про зобов’язання вчинити певні дії про внесення змін до Реєстру прав власності на нерухоме майно не заявлялися, дані про відмову бюро у вчиненні таких дій у справі відсутні, Комунальне підприємство "Ялтинське бюро технічної інвентаризації" у справі в якості відповідача  участі не брало, тому суд першої інстанції без достатніх підстав поклав на це підприємство обов’язок вчинити певні дії, а суд апеляційної інстанції не виправив допущену помилку. З урахуванням викладеного, колегія вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині зобов’язання Комунального підприємства "Ялтинське бюро технічної інвентаризації" до вчинення певних дії (п. 5 резолютивної частини рішення) підлягають скасуванню з припиненням провадження у справі в цій частині.

Згідно зі  статтями 125, 129 Конституції України та рішенням Конституційного Суду України  №8-рп/2010 від 11 березня 2010 року постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Туризмтехнобуд"  задовольнити частково.

Постанову Київського  апеляційного господарського  суду від  09.02.2010 р. у справі №5/67 та рішення господарського суду  м. Києва від 08.12.2009 р. у цій же справі в частині  покладення на Комунальне підприємство "Ялтинське бюро технічної інвентаризації" обов’язку до вчинення дій (п. 5 резолютивної частини рішення) скасувати, провадження у справі в цій частині припинити.

Решту рішення та постанови залишити без змін.

Постанова касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий  суддя
Кравчук Г.А.

СуддяМачульський Г.М.

Суддя
Шаргало В.І.