Справа № 22-3710/2009 р. Головуючий у 1 інстанції: Трофимова Д.А.
Суддя-доповідач: Боєва В.В.
РІШЕННЯ
Іменем України
14 жовтня 2009 року м. Запоріжжя.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Боєвої В.В.,
Суддів: Денисенко Т.С., Коваленко А.І.,
При секретарі: Карацюпі О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25 червня 2009 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради, КП ВРЕЖО №10, ОСОБА_2, ОП ЗМБТІ, третя особа ОСОБА_4 про визнання незаконним розпорядження Шевченківської районної адміністрації № 911 від 06.03.2000 року та свідоцтва про право власності на житло,
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, який в процесі розгляду справи неодноразово змінював та уточнював, до Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради, КП ВРЕЖО №10, ОСОБА_2, ОП ЗМБТІ про визнання незаконним розпорядження Шевченківської районної адміністрації № 911 від 06.03.2000 року та свідоцтва про право власності на житло.
В позовній заяві ОСОБА_3 зазначав, що у 80-х роках його дружина ОСОБА_2 отримала на свою сім'ю трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 67, 48 кв. м, в квартирі була зареєстрована її сім'я. Після смерті свого чоловіка, відповідач вийшла заміж на нього та зареєструвала його у спірній квартирі.
Позивач зазначив, що в серпні 2007 року він знайшов документи, з яких дізнався, що його дружина ОСОБА_2 приватизувала на себе спірну квартиру та отримала 06.03.2000 року свідоцтво про право на житло, зареєструвала квартиру в БТІ.
Також позивач вказав, що він взагалі ніколи не брав участі у приватизації державного житла, зареєстрований у спірній квартирі з 1994 року, жодного разу не виписувався з цієї квартири та не знімався з реєстрації, крім того, відповідач постійно користується його пільгами по оплаті за житлово-комунальні послуги. 28.11.2007 року відповідач змінила замки на вхідних дверях спірної квартири, перешкоджає йому користуватися цією квартирою та він змушений мешкати у своїх друзів.
З цих підстав позивач просив визнати незаконним розпорядження Шевченківської районної адміністрації № 911 від 06.03.2000 року та свідоцтво про право власності на житло № 10383 від 06.03.2000 року та стягнути на його користь судові витрати.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25 червня 2009 року позовні вимоги задоволено.
Визнано поважною причину пропущення строку позовної давності. Визнано незаконними та скасовано розпорядження Шевченківської районної адміністрації № 911 від 06.03.2000 року про приватизацію житла за адресою АДРЕСА_1 та свідоцтво про право власності на житло № 10383 від 06.03.2000 року про належність квартири АДРЕСА_2 загальною площею 67, 48 кв. м. на праві приватної власності ОСОБА_2, зареєстрованого ОП ЗМБТІ у реєстровій книзі № 239 від 27.03.2000 року за № 36488,
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати: державне мито у розмірі 8 грн. 50 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 7 грн. 50 коп. та витратила правову допомогу в розмірі 2500 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, справу направити на новий розгляд.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Так, суд першої інстанції, визнавши поважною причину пропущення ОСОБА_3 строку позовної давності, визнавши незаконними і скасувавши розпорядження Шевченківської районної адміністрації № 911 від 06.03.2000 року про приватизацію житла за адресою АДРЕСА_1 та свідоцтво про право власності на житло № 10383 від 06.03.2000 року про належність квартири АДРЕСА_1 на праві приватної власності ОСОБА_2, зареєстрованого ОП ЗМБТІ у реєстровій книзі № 239 від 27.03.2000 року за № 36488, вірно посилався на положення Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду" та на відповідні норми ЦК України.
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що приватизацію здійснено на підставі підробленого документа - довідки про кількість осіб, зареєстрованих за даною адресою, з якої було виключено іншого другого члена сім'ї - ОСОБА_3
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що висновок суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки всупереч вимогам ст. 212 ЦПК України суд не дав належної оцінки наявним у справі доказам.
Проте, такий довід апеляційної скарги спростовується наступним. Вирішуючи спір, суд посилався на те, що 23.06.2008 року відносно ОСОБА_2 було порушено кримінальну справу за ч.3 ст. 368 КК України - використання завідомо підробленого документа.
Постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.01.2009 року ОСОБА_2 звільнена від кримінальної відповідальності за скоєння злочину, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України у зв'язку із закінченням строків давності - на підставі ст. 11-1 КПК України, ст. 49 КК України, провадження в справі закрито (т. 1 а. с. 196).
Оскільки звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строку давності не є реабілітуючою підставою, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що факт здійснення приватизації відповідачем ОСОБА_2 шляхом використання підробленого документу (довідки про зареєстрованих за даною адресою) є доведеним, підтверджується постановою суду, що набрала законної сили, а тому суд вважав, що ці обставини не підлягають доказуванню.
З огляду на частину 3 статті 61 ЦПК України, якою передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, судова колегія вважає, що обставини стосовно факту використання відповідачем підробленого документу встановлені Постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.01.2009 року, відповідно до якої ОСОБА_2 звільнена від кримінальної відповідальності за скоєння злочину, передбаченого ч.3 ст. 358 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, мають преюдиційний характер і не потребують доказування.
Інший довід апеляційної скарги полягає в тому, що суд необгрунтовано поновив позивачеві строк позовної давності, проте, такий довід апеляційної скарги не знайшов свого підтвердження в ході апеляційного розгляду справи, оскільки апелянт не надала будь-яких інших доказів, аніж ті, що були досліджені в ході розгляду цивільної справи
За таких обставин судова колегія вважає, що доводи апелянта фактично грунтуються на припущеннях, що суперечить вимогам ч. 4 ст. 60 ЦПК України.
Згідно статті 308 ЦПК України судова колегія відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення в частині визнання поважною причину пропущення ОСОБА_3 строку позовної давності, визнання незаконними і скасування розпоряджень Шевченківської районної адміністрації № 911 від 06.03.2000 року про приватизацію житла за адресою АДРЕСА_1 та свідоцтва про право власності на житло № 10383 від 06.03.2000 року про належність квартири АДРЕСА_2 на праві приватної власності ОСОБА_2, зареєстрованого ОП ЗМБТІ у реєстровій книзі № 239 від 27.03.2000 року за № 36488, без змін, оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення в цій частині з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга містить довід щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм процесуального права при вирішенні питання про стягнення з неї на користь позивача 2500 грн., витрачених позивачем на правову допомогу.
Відповідно до п. 3) ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи.
Під час апеляційного розгляду справи знайшов своє підтвердження довід апеляційної скарги щодо неправильності висновку суду першої інстанції про стягнення 2500 грн., які позивачем витрачені на отримання юридичних послуг, а відтак, в цій частині судове рішення підлягає скасуванню.
Згідно з ч. 1 ст. 56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Судове рішення в цій частині суперечить ст. 84 ЦПК України згідно якої витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, а законом встановлюється граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу. На даний час граничний розмір визначається на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави", проте суд не взяв до уваги, що даній постанові вимоги позивача не відповідають.
Рішення у вказаній частині судом прийняте без врахування тих обставин, що склад та розмір витрат, пов'язаних із оплатою правової допомоги, належить до предмета доказування у справі. На підтвердження таких витрат сторона має надати суду належні докази у вигляді договору про надання правової допомоги або у вигляді інших документально зафіксованих формах участі в справі особи, яка надає правову допомогу, документи, що свідчать про оплату витрат, складених у встановленому законом порядку, зокрема, квитанцію до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення, касові чеки.
Позивач, всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України, не надав суду належних та переконливих доказів вимог про стягнення на його користь витрат на правову допомогу, що залишилося поза увагою суду.
В цій частині рішення суду підлягає скасуванню з одночасною відмовою в задоволенні даних вимог.
Керуючись ст. ст. 307, 309, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25 червня 2009 року в частині стягнення витрат на правову допомогу скасувати.
Ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту: відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу.
В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25 червня 2009 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено протягом двох місяців шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду України.