А П Е Л Я Ц І Й Н И Й     С У Д    П О Л Т А В С Ь К О Ї     О Б Л А С Т І

      Справа № 22ц-6120                        Головуючий по першій

                     2010 рік                                   інстанції Зємцов В.В.

                                                                      Суддя-доповідач Лобов О.А.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М           У К Р А Ї Н И

    21 червня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючої судді Акопян В.І.

суддів Лобова О.А., Петренка В.М.

при секретарі Зеленській О.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Автозаводського районного суду м.Кременчука від 30 березня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про збільшення частки у спадковому майні та визнання права власності.

    Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача,    

В С Т А Н О В И Л А:

    У вересні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом, просив ухвалити рішення, яким збільшити розмір його частки у спадковому майні до 54% та визнати за ним право власності на частину спірної садиби.

Заявлені вимоги мотивовані тим, що після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина у складі садиби № НОМЕР_1 по тупику Глобинському у м.Кременчуці.

Єдиними спадкоємцями після смерті ОСОБА_5 є позивач та відповідачка – рідні брат та сестра померлої.

Оскільки за життя спадкодавця позивач витратив значні кошти на поліпшення садиби, яке є спадковим майном, у зв?язку з чим збільшилася її вартість, позивач вважає, що його частка у спадковому майна має бути збільшена.  

    Рішенням Автозаводського районного суду м.Кременчука від 30 березня 2010 року у задоволенні позову відмовлено.

ОСОБА_3 в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

    В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що суд неправильно оцінив надані сторонами докази, внаслідок чого зробив неправильний висновок про недоведеність позовних вимог.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав:

    Відповідно до п.1 ч.1 ст.307, ст.308 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції вправі відхилити апеляційну скаргу та залишити рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

    Судом першої інстанції встановлено, що 10 жовтня 2008 року померла ОСОБА_5.

    Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшла садиба НОМЕР_1 по тупику Глобинському у м.Кременчуці.

    ОСОБА_5 за життя заповіту на спадкове майно не склала.

    Єдиними спадкоємцями померлої ОСОБА_5 за законом є її рідні брат та сестра – позивач та відповідач по справі.  

Суд першої інстанції, дослідивши фактичні обставини справи, перевіривши доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку і дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

При цьому суд першої інстанції обґрунтовано виходив з відсутності правових підстав для зміни розміру часток спадкоємців.  

Приписами  ч.1 ст.1267, ч.1 ст.1278 ЦК України встановлений принцип рівності часток спадкоємців у спадковому майні.

Нормами книги шостої ЦК України передбачені конкретні винятки з наведеного правила: спадкоємці вправі добровільно шляхом укладення відповідної угоди змінити розмір часток у спадковому майні (ч.2, ч.3 ст.1267 ЦК України); розмір частки змінюється у разі встановлення права на обов?язкову частку у спадковому майні (ст.1241 ЦК України); відступлення від принципу рівності часток допускається у разі поділу спадщини між спадкоємцями у натурі (ст.1278, ст.364 ЦК України).

Таким чином, правовими нормами, які регулюють питання прийняття спадщини, не передбачено можливості збільшення частки у спадковому майні того із спадкоємців, який за свій рахунок здійснив поліпшення майна, що включене до спадкової маси.

Посилання ОСОБА_3 на те, що він відповідно до ст.328, ст.331 ЦК України вправі вимагати визнання за ним права власності на певну частину садиби, яке є спадковим майном, внаслідок здійснених ним поліпшень є необґрунтованим.

Так, відповідно до наведених норм закону право власності на нерухоме майно або його частину набувається після його державної реєстрації.

З матеріалів справи вбачається та не заперечувалося сторонами, що єдиним власником садиби НОМЕР_1 по тупику Глобинському у м.Кременчуці була ОСОБА_5

    Позивач ОСОБА_3 не довів належними і допустимим доказами ту обставину, що між ним та спадкодавцем ОСОБА_5 укладалася угода про створення спільного майна або про набуття позивачем у власність у встановленому законом порядку частини спірної садиби іншим шляхом.    

Та обставина, що ОСОБА_3 за згодою спадкодавця ОСОБА_5 добровільно приймав участь коштами або особисто у поліпшенні спадкового майна, не є достатньою умовою для виникнення у позивача права на частину спірної садиби.

 Апеляційна скарга не містить нових засобів доказування, її доводи не спростовують висновків суду.  

З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст.303, п.1 ч.1ст.307, ст.308, ст.315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

    Апеляційну скаргу  ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Автозаводського районного суду м.Кременчука від 30 березня 2010 року залишити без змін.

    Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двох місяців до Верховного Суду України шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

    Головуюча                                                      В.І.Акопян

    Судді                                                                О.А. Лобов  

                                                                                    В.М. Петренка