УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 червня 2010 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
Головуючого –
Суддів:
при секретарі
Красвітної Т.П.,
Дерев’янка О.Г., Черненкової Л.А.,
Горобець К.В.
розглянувши в судовому засіданні у місті Дніпропетровськ цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_5 – представника ОСОБА_6 та ОСОБА_7
на рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2009 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 і ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про визнання права власності на частину спадкового майна та за зустрічним позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6 і ОСОБА_7 про визнання правочину недійсним і визнання права власності на спадкове майно, –
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2008 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звернулися до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що є спадкоємцями першої черги за законом після батька ОСОБА_9, якому згідно з технічного паспорту належала ? частина житлового будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_1, та прилеглої земельної ділянки, а інша ? частина зазначеного майна належала на праві власності дружині ОСОБА_9 - їх матері ОСОБА_10, яка успадкувала цю частину після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 бабусі ОСОБА_11, а відтак, після матері ОСОБА_10 - ІНФОРМАЦІЯ_2 відкрилася спадщина у вигляді ? частини спірного житлового будинку з господарськими спорудами та прилеглою земельною ділянку, яка за ст.529 ЦК Української РСР повинна була перейти у власність дочок та чоловіка, з яким спадкодавиця перебувала у шлюбі з 31.03.1954 року по день смерті, і у відповідності з вимогами закону ОСОБА_6 та ОСОБА_7 подали до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після матері, в подальшому ОСОБА_9 вдруге одружився з ОСОБА_8 та 22 жовтня 1998 року помер, при цьому заповівши ОСОБА_8 усе своє майно, що належало йому на день смерті, однак за життя в родині існувала домовленість за якою доньки не чинитимуть перешкод ОСОБА_8 у проживанні у будинку, через що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не зверталися до нотаріальної контори, а у серпні 2008 року дізналися що ОСОБА_8 вживає заходів щодо оформлення на своє ім’я права власності на спірне спадкове майно, яким нотаріус зазначив весь будинок, зокрема, і ту ? частину, яка належала їх матері, тому, позивачі, згідно уточнених та доповнених вимог, просили суд визнати за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 право власності на ? частину житлового будинку з господарськими спорудами та прилеглою земельною ділянкою по АДРЕСА_1 за кожною, визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину НОМЕР_1 від 22.02.1991 року на ім’я ОСОБА_9
Не погодившись з зазначеним позовом ОСОБА_8 у жовтні 2009 року звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про визнання правочину недійсним і визнання права власності на спадкове майно, в обґрунтування своїх вимог посилаючись на те, що ОСОБА_9 після одержання від виконкому у 1956 році дозволу на будівництво житлового будинку побудував спірний будинок та відповідно до довідки Петропавлівської селищної ради від 10.07.1958 року є власником цілого домоволодіння по АДРЕСА_1, а відтак, домоволодіння є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_9 та ОСОБА_10, проте без згоди ОСОБА_10, 10.07.1958 року ОСОБА_9 подарував ? частину цього домоволодіння своїй тещі – ОСОБА_11, тому, позивачка за зустрічним позовом просила суд визнати недійсними договір дарування від 10.07.1958 року ? частини спірного домоволодіння на ім’я ОСОБА_11, свідоцтво про право на спадщину від 05.02.1988 року на ім’я ОСОБА_10 та визнати за нею, ОСОБА_8 право власності на спірний будинок по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після ОСОБА_9
Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2010 року первісний та зустрічний позови задоволені частково, визнано за ОСОБА_6 і ОСОБА_7 право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_10 кожній по 1/6 частині житлового будинку АДРЕСА_1; визнано за ОСОБА_8 право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті чоловіка ОСОБА_9 на 2/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 04 березня 200 року вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 – представник ОСОБА_6 та ОСОБА_7 посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв’язку з чим ставить питання про скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового рішення про задоволення позову ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в повному обсязі, визнавши за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 право власності на ? частину спірного будинку з господарськими спорудами та земельною ділянкою за кожною.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 перебували у шлюбі з 31.03.1954 року.(а.с.17)
На підставі договору дарування від 10.07.1958 року ОСОБА_9 подарував ОСОБА_11 1 \ 2 частину будинку АДРЕСА_1. (а.с. 113-114)
Згідно наявних в матеріалах справи документів, після дарування частини будинку ОСОБА_11, ОСОБА_9 на праві власності стала належати 1 \ 2 частина будинку АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право особистої власності на житловий будинок від 30 березня 1979 року. Це свідоцтво видане на підставі рішення виконкому селищної ради № 13 від 04.10.1958 року. (а.с.6)
Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_11, спадщину у вигляді 1 \ 2 частини спірного будинку з господарськими спорудами прийняла дочка ОСОБА_10, та їй 05.02.1988 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом.(а.с.99-100)
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_10. Після її смерті, спадщину у вигляді 1 \ 2 частини будинку прийняли чоловік - ОСОБА_9, дочки – ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 22.02.1991 року спадкоємцям на праві власності стало належить кожному по 1 \ 6 частині спірного будинку. (а.с.144-145)
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_6, ОСОБА_7 щодо права власності за кожній по 1\6 частину спадкового майна, та визнаючи право власності за ОСОБА_11 на 2 \ 3 його частини, суд першої інстанції правильно виходив зокрема з того, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 мають право лише по 1 \ 6 частині спірного будинку, які кожна успадкували після смерті матері.
Їх батько ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, мав право на 1 \ 2 частину будинку на підставі свідоцтва про право власності, та на 1 \ 6 частину будинку в порядку спадкування, після смерті дружини. А оскільки після своєї смерті залишив заповіт, за яким все належне йому майно заповідав другій дружині – ОСОБА_8, суд правильно, у зв’язку з наявністю між сторонами спору, та враховуючи невідповідність фактичним обставинам повідомлення Павлоградського міжміського БТІ відносно часток, вирішив виниклий спір, в тому числі визнавши за ОСОБА_8 право власності 2 \ 3 частини спірного будинку (1\2+1\6).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено позивачам у задоволенні їх позовних вимог щодо визнання за ними права власності за кожній на 1 \ 4 частину спірного будинку, як і вимог про визнання недійсним свідоцтва № 80 від 22.02.1991 року про право на спадщину.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, а ні ОСОБА_10 за життя, а ні позивачками ОСОБА_6, та ОСОБА_7 після смерті батька у 1998 році, на протязі тривалого часу (десять років) не оспарювалось право матері на 1 \ 4 частини спірного будинку, як спільного майна подружжя.
З матеріалів справи вбачається, що ще після смерті матері у 1990 році позивачам було відомо про належність матері тільки 1 \ 2 частини будинку, про що вони письмово заявляли до нотаріальної контори для прийняття спадщини.(а.с.90-91,93-94)
Обгрунтованими є також висновки суду щодо відмови у задоволенні позову ОСОБА_8 про визнання недійсним договору дарування ОСОБА_9 1 \ 2 частини будинку ОСОБА_11, та визнання за нею права власності на весь будинок.
Таким чином, з'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи і давши їм правову оцінку, суд постановив рішення, що відповідає вимогам закону.
Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтів зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Перевіривши справу в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку про обґрунтованість висновків суду та безпідставності приведених в апеляційній скарзі доводів.
Керуючись ст.ст.209, 218, 303, 307, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, –
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - представника ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відхилити.
Рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення, і протягом двох місяців може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий:
Судді: