Україна

 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем  України

21 березня 2007 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого - судді                          Жизневської А.В.

суддів:                                                Малахової Н.М.

Матюшенка І.В.

при секретарі судового

засідання         Калинець Т.А.

з участю                                             сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 14 грудня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Житомирської міської ради про вирішення земельного спору, що розглядався органом місцевого самоврядування, встановлення меж суміжного землекористування, -

встановила:

Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 14 грудня 2006 року задоволено позов ОСОБА_5 Визнано незаконним п.19 рішення комісії по вирішенню земельних спорів Житомирської міської ради від 23.06.2004 року. Встановлено межу суміжного користування земельними ділянками між домоволодіннями НОМЕР_1 та НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 відповідно до 2-го варіанту висновку експерта. Виділено у користування співвласникам будинку НОМЕР_1 ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0,084 га. Співвласникам будинку №НОМЕР_2 ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4 виділено земельну ділянку площею 0,1 га

В апеляційній скарзі апелянти просять скасувати вказане рішення, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Зазначають, що судом неповно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи.

Справа №22ц/761                                        Головуючий у суді 1-ї інстанції Колупаєв В.В.

Категорія  33                                                              Суддя-доповідач Жизневська А. В.               

2

Вважають, що судом зроблено неправильний висновок про необхідність встановлення меж суміжного землекористування і безпідставно змінено межу між двома будинками, яка давно встановлена, закріплена та земельні ділянки відведено в натурі згідно акту від 13.10.1958 року. Поза увагою суд залишив те, що проти перерозподілу межі заперечували і треті особи, оскільки він порушує права мешканців обох будинків. Судом не надано оцінки правовстановлюючим документам, за якими у власності ОСОБА_5 знаходиться 25/100 будинку НОМЕР_1, а не 60/100, як вказано у рішенні.

Перевіривши законність та обгрунтованність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія вважає, що вона підлягає до задоволення з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що земельні ділянки сторін у 1947 році були однією земельною ділянкою розміром 1827 кв.м, якою користувалися співвласники домоволодіння НОМЕР_3 по АДРЕСА_1 ОСОБА_9 та ОСОБА_10 Між ними було встановлено порядок користування, за яким у ОСОБА_9 в користуванні знаходилося 628 кв.м, а у ОСОБА_10 - 1199 кв.м. Вказане встановлено за рішенням народного суду м.Житомира від 4.04.1958 року (а.сп.23 8-240).

Пізніше за рішеннями виконкому Житомирської міської ради НОМЕР_4 від 11.06.1958 року та НОМЕР_5 від 19.07.1960 року було виділено під забудову 4-х квартирного будинку ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 земельну ділянку 1000 кв.м з правом загального користування садибою з ОСОБА_10 А в користуванні останньої залишено 199 кв.м. (а.сп.195,213).

За договором забудови НОМЕР_6 від 24.10.1958 року (а.сп.187-190) та актом від 13.10.1958 року (а.сп.194) - земельна ділянка розміром 1000 кв.м була відведена в натурі та надана під будівництво 4-х квартирного жилого будинку, зроблено генеральний план (а.сп. 197).

Частина домоволодіння, колись належна ОСОБА_10, згодом 10.09.1991 року за договором купівлі-продажу була придбана ОСОБА_5 і складала 25/100 ідеальних частин домоволодінняНОМЕР_1 по АДРЕСА_1 (а.сп.67-68).

Порядок користування земельною ділянкою, належною до цього домоволодіння між співвласниками ОСОБА_12, ОСОБА_13 та попередніми (до придбання ОСОБА_5.) власниками був встановлений, що підтвердили у судовому засіданні всі співвласники будинків НОМЕР_1 та НОМЕР_2 крім ОСОБА_5 Також вони підтвердили і наполягають, що межа суміжного землекористування була встановлена і не змінювалася з 1958 року, коли відводилася в натурі.

У відповідності до положень ст.88 ЗК України та п.21 роз'яснень Пленуму ВСУ №7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» - порядок користування спільною земельною ділянкою визначається насамперед угодою між співвласниками жилого будинку, яка має бути прийнята до уваги судом при вирішенні спорів.

3

Згідно представлених суду документів - ОСОБА_5 придбав частину жилого будинку, коли вже між співвласниками було встановлено порядок користування і розмір земельної ділянки, якою користувався попередній власник 25/100, складав 119 кв.м.

На даний час розмір земельної ділянки, що належить до домоволодіння НОМЕР_1, згідно генерального плану (а.сп.13) складає 991 кв.м, земельної ділянки, належної до домоволодіння №НОМЕР_2 - 914 кв.м (а.сп.9,50,64), а розмір земельної ділянки, якою фактично користується ОСОБА_5 складає 222 кв.м згідно довідки виконкому міської ради (а.сп.9).

Співвласники обох домоволодінь НОМЕР_1 та №НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 не бажають змінювати існуючу межу суміжного землекористування між ними, крім ОСОБА_5, а співвласники домоволодіння №НОМЕР_2 не вважають свої права порушеними і погоджуються з існуючим розміром їх земельної ділянки, хоча і меншим.

Із викладеного слідує, що права ОСОБА_5 ніяким чином порушені не були, а відтак відсутні підстави для їх поновлення. Його посилання на те, що йому має належати земельна ділянка більшого розміру згідно довідки інвентарбюро відповідно до 60/100 ідеальних частин (а.сп.17) є безпідставними, оскільки данні вказаної довідки змінювалися (а.сп.211) і такий розмір ідеальної частки не підтверджується жодним доказом.

Судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а обставини, які суд вважав встановленими недоведені, тому рішення не може залишатися без зміни і підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволені позову.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 14 грудня 2006 року скасувати, ухваливши нове про відмову у задоволені позову.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двох місяців безпосередньо до Верховного Суду України.