УХВАЛА ІМЕНЕМ       УКРАЇНИ

26 липня 2006 року

Колегія    суддів    судової    палати    в    кримінальних         справах

Апеляційного суду Тернопільської області в складі:

Головуючого - Коструби Г.І. Суддів - Гавриш Г.П., Вавріва І.З. З участю прокурора - Парусова А.М. та адвоката - ОСОБА_1 розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі кримінальну справу за апеляцією потерпілого ОСОБА_2 на вирок Козівського районного суду від 19 квітня 2006 року, яким

ОСОБА_3, уродженець та житель АДРЕСА_1, українець, гр-нин. України, одружений, має на утриманні малолітню дитину, тимчасово не працюючий, раніше не судимий засуджений за ч.1 ст. 122 КК України до 1-го року і 6-ти місяців обмеження волі.

На підставі ст.75 КК України засудженого ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з випробуванням та іспитовим строком на 1 рік.

В відповідності до п.п.2,3,4 ч.1 ст.76 КК України на засудженого ОСОБА_3 покладені обов"язки не виїзджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи, повідомляти цей орган про зміну місця проживання, роботи та щомісячно з"являтись для реєстрації.

Міра запобіжного заходу засудженому ОСОБА_3 залишена попередня підписка про невиїзд з постійного місця проживання.

Позов   потерпілого   ОСОБА_2   про   стягнення   в   його   користь

Справа № 11 -238                                          Головуючий у 1 -й інстанції - Вирста М.М.

Категорія ст. 122 ч. 1 КК України                                           Доповідач - Гавриш Г.П.

матеріальної та моральної шкоди залишений без розгляду з наданням права звернення для вирішення цього питання в порядку цивільного судочинства.

Згідно вироку суду ОСОБА_3 визнаний винним та засуджений за вчинення злочину при слідуючих обставинах.

Так 12 грудня 2005 року близько 20 год. вечора, в приміщенні бару ІНФОРМАЦІЯ_1, між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розпочався конфлікт, під час якого вони обоє вийшли з приміщення бару на вулицю. Подальше продовження конфлікту між ними переросло в бійку, під час якої ОСОБА_3 кинув ОСОБА_2 на землю і умисно наніс йому три удари руками в ділянку обличчя.

Внаслідок нанесених ударів ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження у вигляді синців повік обох очей, садна перенісся, лівої вилиці, лівої частини підборіддя, закритий уламковий перелом верхньої щелепи, струс головного мозку, які згідно висновку експерта №НОМЕР_1 відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості.

В своїй апеляції потерпілий ОСОБА_2 просить вирок суду скасувати, а справу повернути на новий судовий розгляд, посилаючись на те, що висновки суду, викладені у вироку не відповідають фактичним обставинам справи. Крім того апелянт вважає, що засудженому обране занадто м"ягке покарання без врахування його думки, як потерпілого, а також судом 1-ї інстанції безпідставно залишений без розгляду його позов про стягнення з ОСОБА_3 спричиненої йому матеріальної та моральної шкоди.

Заслухавши доповідача, виступи засудженого, потерпілого та його захисника, міркування прокурора, який вважає, що вирок слід залишити без змін, розглянувши матеріали кримінальної справи та дослідивши доводи апеляції, колегія суддів прийшла до переконання, що апеляція потерпілого до задоволення не підлягає.

Твердження апелянта в апеляції на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи є безпідставними та надуманими.

Висновки суду, викладені у вироку відповідають фактичним обставинам справи. Винність ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому злочину стверджена як визнанням своєї вини самим засудженим так і доказами зібраними та дослідженими в судовому засіданні.

Кваліфікація дій ОСОБА_3 за ч.1 ст. 122 КК України є вірною і фактично ніким не оспорюється.

Визнаючи в судовому засіданні частково свою вину, засуджений ОСОБА_3 в той же час не заперечив фактичного спричинення потерпілому ОСОБА_2 тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що і підтверджує вірність кваліфікації його дій за ч.1 ст 122 КК України, яка була підтверджена також іншими доказами по справі.

Отже, виходячи з вищевикладеного, посилання апелянта в апеляції на зміну показів ОСОБА_3 в судовому засіданні з метою ухилення від кримінальної відповідальності за ч.1 ст. 122 КК України, є необгрунтованими та безпідставними, оскільки дана кваліфікація ніким не заперечувалася з самого початку   як   досудового   так   і   судового   слідства   і   знайшла   своє   повне підтвердження в судовому засіданні. А тому оспорювання апелянтом в апеляції будь-яких змін в показах ОСОБА_3, які фактично ніякою мірою не вплинули на кваліфікацію його дій за ч.1 ст. 122 КК України, є абсурдними.

Що стасується призначеної ОСОБА_3 міри покарання, то суд у відповідності до вимог ст.ст.50,65 КК України врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, особу винного, який вперше притягується до кримінальної відповідальності та позитивно характерихується за місцем проживання, має на своєму утриманні малолітню дитину. Врахував також суд 1-ї інстанції і обставини, при яких було вчинено даний злочин, та неправомірну поведінку самого потерпілого, яка передувала злочину, що було підтверджено очевидцями інциденту, які були допитані в якості свідків. В зв"язку з цим, при альтернативній санкції ч.1 ст. 122 КК України суд 1-ї інстанції прийшов до вірного переконання про необхідність призначення ОСОБА_3 покарання у вигляді 1-го року і 6-ти місяців обмеження волі з застосуванням ст.75 КК України, на підставі якої його звільнено від відбування покарання з випробуванням та іспитовим строком на 1 рік.

Визначена судом міра покарання засудженому ОСОБА_3 на думку колегії суддів є вірною та обгрунтованою.

Що стосується тверджень потерпілого в апеляції на невірне вирішення судом питання заявленого ним цивільного позову, то воно на думку колегії суддів є безпідставним.

Суд 1-ї інстанції не відмовив потерпілому в задоволенні його позову про стягнення матеріальної та моральної шкоди, а лише залишив даний позов без розгляду по причині недостатності представлених доказів.

Дане рішення суду не позбавляє можливості потерпілого ОСОБА_2 звернутися в подальшому до суду за вирішенням цього питання в порядку цивільного судочинства, про що було зазначено у вироці суду.

Виходячи з наведеного, колегія суддів не знаходить підстав до зміни чи скасування вироку суду.

Керуючись ст.ст.356,365,366 КПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляцію потерпілого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Козівського районного суду від 19 квітня 2006 року щодо ОСОБА_3 - без змін.