АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 липня 2006 року.
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючого судді Демковича Ю.Й.,
суддів Бершадської Г.В., Ходоровського М.В.,
при секретарі Смій К.В.,
з участю представника відповідача, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тернополя цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 04 травня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1
до державного підприємства "Тернопільський регіональний центр стандартизації, метрології та сертифікації" /надалі "підприємство"/
про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 04.05.06 відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позову за безпідставністю заявлених вимог.
ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду, оскільки воно постановлено із порушенням норм матеріального права.
Порушення вбачає в тому, що суд не з'ясував, чи була згода профспілкового комітету на його звільнення, й безпідставно визнав за згоду профкому відписку голови профспілки про згоду, яка суперечить рішенню профкому, прийнятому 27.02.06.
Окрім цього вважає, що звільнення проведене із порушенням, так як відповідач не запропонував йому вакантних посад, які були цей момент на підприємстві.
У судовому засіданні представник відповідача просить відхилити апеляційну скаргу, оскільки рішення є законним і обґрунтованим.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача, колегія вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення залишити без змін, виходячи із наступних мотивів.
У силу ст. 308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлює, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції вірно визначені правовідносини, які виникли між сторонами спору та вірно оцінено докази, язі подані ними та досліджені в судовому засіданні.
Справа № 22а - 663 Головуючий у 1-й інстанції - Мартиць О.І.
Категорія Доповідач-Демкович Ю.Й.
Так, приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивач був звільнений із дотриманням процедури вивільнення працівників у зв'язку із скороченням їх чисельності й з ним проведено повний розрахунок.
Із таким висновком слід погодитися.
Встановлено, що позивач із 14.11.01 працював у відповідача на посаді юрисконсульта.
Наказом керівника підприємства № НОМЕР_1 скорочено чисельність працівників, а саме - одну штатну одиницю юрисконсульта.
Того ж дня, 10.01.06 позивач попереджений про майбутнє звільнення із займаної посади. Від підпису останній відмовився, про що зроблено відповідний запис.
13.03.06 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, наказ № НОМЕР_2.
Із зібраних доказів вбачається, що процедура вивільнення позивача відповідачем дотримана.
Згідно із штатним розписом, станом на момент прийняття керівником підприємства рішення про скорочення чисельності працівників було 2 посади юрисконсульта.
На момент скорочення чисельності працівників працювало 2 особи на посаді юрисконсульта, а саме: позивач та ОСОБА_2.
Суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що у позивача не виникло переважного права на залишення на роботі перед іншими працівниками, оскільки ОСОБА_2. на момент скорочення посади юрисконсульта мала на утриманні дитину віком до 1 року (дочку ОСОБА_3), й згідно із ч. З ст. 184 КЗпП України її звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається..
Тобто, на момент скорочення вказаної посади позивач був єдиною особою, яка могла бути звільнена й в даному випадку переважного права на залишення на роботі перед іншими працівниками у нього не виникло.
Колегія суддів не приймає до уваги доводів апелянта щодо порушення його трудових прав у зв'язку із відсутністю згоди профспілкового комітету на його звільнення, оскільки, як встановлено судом першої інстанції, така згода була дана.
Так із зібраних доказів вбачається, що подання керівника підприємства про дачу згоди на звільнення позивача профспілковим комітетом розглядалося 27.02.06, однак одностайного рішення прийнято не було.
У силу ч. 5 ст. 43 КЗпП України, виборний орган первинної профспілкової організації повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації дав згоду на розірвання трудового договору.
Встановлено, що профспілковий комітет не повідомляв керівника підприємства про прийняте щодо ОСОБА_1 рішення, про що свідчить відповідь голови профкому НОМЕР_3, надана на вимогу суду першої інстанції.
Тому суд дійшов до вірного висновку, що профспілковий комітет фактично дав згоду на звільнення позивача.
Щодо доводів апелянта про невірне застосування судом вимог ст. 49-2 КЗпП України, то колегія суддів вважає їх безпідставними, виходячи із наступного.
Згідно із ч. З ст. 49-2 КЗпП України, одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці уповноважений орган власника пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві.
Встановлено, що на підприємстві була відсутня робота за відповідною професією чи спеціальністю, яку має позивач.
Усі посади, які були вакантними на час звільнення позивача, вимагали вищої технічної або ж інженерно-економічної освіти та стажу роботи за цим фахом, що стверджується посадовими інструкціями, долученими до справи.
Оскільки позивач не мав технічної або ж інженерно-економічної освіти та стажу роботи за цим фахом, тому відповідач правомірно не пропонував останньому цієї роботи.
Колегія приходить до висновку, що відповідачем не порушено вимоги ст. 49-2 КЗпП України.
Враховуючи наведене, апеляційна інстанція вважає, що судом першої інстанції вірно відмовлено у задоволенні позову й підстав для скасування рішення, з мотивів, наведених в скарзі, немає.
Керуючись ст. ст. 218, 303, 304, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 04 травня 2006 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців.