ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
——————————————————————
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 травня 2010 р.Справа № 2-а-353/09/1514
Категорія:2.19.6Головуючий в 1 інстанції: Сопільняк О.М.
Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого –Бітова А.І.
суддів –Милосердного М.М.
–Ступакової І.Г.
при секретарі –Новицькій Н.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Кодимському районі Одеської області на постанову Кодимського районного суду Одеської області від 10 липня 2009 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Кодимському районі Одеської області про зобов’язання нарахувати та виплатити щомісячну державну соціальну допомогу "дітям війни",
В С Т А Н О В И Л А :
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він належить до категорії громадян, які згідно Закону України "Про соціальний захист дітей війни" мають право на підвищення розміру пенсії, однак відповідач відмовляє в здійсненні відповідного перерахунку з 2006 року по 2008 рік.
Відповідач позов не визнав, вказуючи, що вважає його необґрунтованим.
Постановою Кодимського районного суду Одеської області від 10 липня 2009 року позов ОСОБА_2 задоволений частково.
Поновлено ОСОБА_2 строк позовної давності для звернення до суду.
Визнано неправомірною відмову УПФ України в Кодимському районі Одеської області нарахувати ОСОБА_2 щомісячне підвищення до пенсії дітям війни за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи зі встановленого на відповідні періоди розміри прожиткового мінімуму для осіб які втратили працездатність.
Зобов'язано УПФ України в Кодимському районі Одеської області нарахувати ОСОБА_2 за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року щомісячне підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи зі встановленого на відповідні періоди розміру прожиткового мінімуму для осіб які втратили працездатність, з врахуванням фактично виплачених та отриманих позивачем сум допомоги.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі УПФ України в Кодимському районі Одеської області ставиться питання про скасування судового рішення в зв’язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального права.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги УПФ України в Кодимському районі Одеської області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивач має статус: "дитина війни" (в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни"), що підтверджується відповідним посвідченням.
З 2006 року по 2008 рік позивач не отримував щомісячну державну соціальну допомогу в розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з наявності у позивача права на щомісячне підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, а також що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню щодо виплат підвищень до пенсії особам, які мають статус "дитини війни" за 2007 рік з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, за 2008 рік з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.
Судова колегія частково погоджується з цими висновками суду першої інстанції з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених Законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України "Про соціальний захист дітей війни".
Зокрема, ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.
Наявність у позивача права на призначення їй підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є визначальною для вирішення даного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (ст. 46).
Водночас, щодо такого його права на період 2006 року, то підвищення до пенсії дітям війни могло бути впроваджено за таких умов: поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету відповідно до вимог ст. 110 Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік" у редакції, викладеній у Законі України "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік" від 19 січня 2006 року.
Однак такі умови не настали.
Таким чином, позовні вимоги про підвищення розміру пенсії за 2006 рік є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Щодо підвищення пенсії дітям війни у 2007 році, то п.12 ст. 71 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" з метою приведення окремих норм Законів у відповідність із цим Законом було зупинено дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" на 2007 рік.
Проте Рішенням Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09 липня 2007 року положення п.12 ст. 71 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" з урахуванням ст. 111 цього Закону визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до вимог ч.2 ст. 152 Конституції України - Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, в період з 01 січня 2007 року по 09 липня 2007 року позивач також не мав права на отримання державної соціальної підтримки, оскільки норма, якою передбачено це право, була зупинена.
Разом з тим, в 2008 році між сторонами склалися правовідносини, аналогічні правовідносинам 2007 року.
Так, зміни до ст. 6 Закону, що внесені п. 41 р. 2 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" визнані неконституційними Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008.
Таким чином, у 2008 році право позивача на отримання щомісячної державної соціальної допомоги відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виникло з 22 травня 2008 року.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що вказане право позивача не було реалізовано протягом з 22 травня до 31 грудня 2008 року внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, у зв’язку з чим судова колегія вважає за необхідне зобов’язати останнього нарахувати та виплатити позивачу підвищення пенсії за вказаний період відповідно до вимог ст. 6 Закону України "Про соціальний захист
дітей війни" з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008.
Також, судовою колегією встановлено, що у 2008 року УПФ України виплачував позивачу соціальну допомогу як "дитині війни" у розмірі 10 % від належної відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до виплати суми.
Вказане свідчить, що відповідачем частково виконано зобов'язання щодо сплати 30% мінімальної пенсії за віком, тому позовні вимоги в частині нарахування та виплати допомоги підлягають задоволенню з урахуванням виплачених вже сум.
В апеляційній скарзі вказується, що розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений ст.28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", не застосовується для перерахунку або підвищення пенсії.
Судова колегія не приймає цей довід апелянта, оскільки за чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається виключно за правилами, встановленими ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування".
Отже, положення ч.3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", згідно якого - мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений аб.1 ч.1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не може бути підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання щомісячного підвищення пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Також, є безпідставними посилання апелянта на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначеного підвищення пенсії у вказаному розмірі, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань, які встановлені ст. 46 Конституції України та Законом України "Про соціальний захист дітей війни". Такі доводи апелянта не відповідають як нормам національного законодавства, так і міжнародного, зокрема ч.1 ст. 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод, яка є частиною законодавства України, і практиці Європейського Суду з прав людини як джерела права (справи "Качко проти України" (заява №63134/00).
Разом з цим, вимоги ОСОБА_2 про зобов’язання відповідача провести нарахування компенсації частини доходів у зв’язку з несвоєчасною виплатою підвищення до пенсії задоволенню не підлягають з наступних підстав.
За змістом ч. 1 ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати" така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, за умови їх нарахування громадянам, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Аналогічні положення передбачено і п. 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати".
Як встановлено матеріалами справи, позивачем заявлено вимоги про виплату компенсації за несвоєчасну виплату підвищення до пенсії, право на отримання якої вирішується в судовому порядку. При цьому, органами Пенсійного фонду України вказані виплати до сплати позивачу не нараховувалися раніше.
За таких обставин, із врахуванням наведених положень діючого законодавства України, судова колегія приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у вказаній частині.
Щодо пропущення позивачем строку звернення до суду, як на підставу для відмови у задоволені позову, судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 99 КАС України –адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду встановленого цим Кодексом або іншими Законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Хибним є висновок суду першої інстанцій про те, що у даному випадку встановлюється інший строк звернення до суду.
Належить врахувати, що річний строк для звернення до суду слід застосовувати у кожному випадку порушення права позивача, тобто відносно кожного місяця, в якому порушувалось право позивача на отримання підвищення до пенсії.
Доводи позивача щодо необізнаності не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Оскільки позивач звернувся до суду з адміністративним позовом 07 травня 2009 року, судова колегія приходить до висновку, що права позивача підлягають захисту з 22 травня 2008 року.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 201 КАС України –підставою для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.
Враховуючи, що суд першої інстанції вирішив справу з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права, судова колегія на підставі п.1 ч.1 ст. 201 КАС України, вважає необхідним змінити рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 195, 197; п.2 ч.1 ст. 198; п.1 ч.1 ст. 201; ч.2 ст. 205; ст. 207; ч.5 ст. 254 КАС України, судова колегія, –
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Кодимському районі Одеської області задовольнити частково.
Постанову Кодимського районного суду Одеської області від 10 липня 2009 року змінити, виклавши резолютивну частину судового рішення в такій редакції:
"Адміністративний позов ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Кодимському районі Одеської області задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Кодимському районі Одеської області по невиплаті ОСОБА_2 підвищення до пенсії в розмірі, встановленому ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Кодимському районі Одеської області здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_2 підвищення пенсії відповідно до вимог ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008), як особі, що має статус "дитина війни" (у розмірі 30% надбавки до мінімальної пенсії за віком) з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року з урахуванням 10% виплачених в 2008 році сум допомоги.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити."
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до судової плати у цивільних справах Верховного Суду України за правилами цивільного судочинства - шляхом подання касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду, відповідно до ч. 1 ст. 325 ЦПК України.
Головуючий:
Суддя:
Суддя: