АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 травня 2010 року м.Одеса
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого: Федорової А.Є.,
суддів: Процик М.В., Заїкіна А.П.,
при секретарі: Непомнящій О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 17 березня 2010 року за позовом ОСОБА_2 до Суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати,
В С Т А Н О В И Л А:
У листопаді 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати. Позивач зазначав, що 19 березня 2008 року між ним та приватним підприємцем ОСОБА_1 укладено трудовий договір, згідно з яким відповідач прийняв його на роботу водієм. У коло його обов’язків входило отримання керамічної плитки зі складу постачальника і доставка її до магазинів відповідача, а потім до споживача. На даний час трудові відносини не припинені, однак відповідач не виплачує йому заробітну плату. Уточнивши позовну заяву, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь невиплачену заробітну плату за період дії трудового договору з 19 березня 2008 року по день ухвалення судового рішення у розмірі 14 984 грн., виходячи з розміру мінімальної заробітної плати. Інших позовних вимог позивач не заявляв.
Відповідач позов не визнав, мотивуючи тим, що на підставі укладеного трудового договору позивач фактично пропрацював два-три тижня, а потім зник, на роботу не виходив і свої зобов’язання за договором не виконував.
Рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 17 березня 2010 року позов ОСОБА_2 задоволений повністю. Стягнуто з СПД-фізичної особи ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість по заробітній платі у розмірі 14 247 грн.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення, посилаючись на те, що суд порушив норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.
____________________________________________________________________________
Головуючий у 1 інст. Пепеляшков О.С. Справа № 22ц-5969 /2010
Доповідач Федорова А.Є. Категорія 53
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду - зміні з таких підстав.
Задовольняючи позов, суд керувався тим, що між сторонами був укладений трудовий договір, який не розірваний, позивач виконував свої обов’язки, заборгованість по заробітній платі за період з 19 березня 2008 року по березень 2010 рік, виходячи з мінімальної заробітної плати, складає 14 247 грн., тому, згідно зі ст. 115 КЗпП України та ч.5 ст.24 Закону України «Про оплату праці», відповідач зобов’язаний виплатити йому зазначену суму заробітної плати.
Проте з такими висновками суду в повному обсязі погодитися не можна, оскільки суд неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, порушив норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 94 КЗпП України та ст.ст. 1, 2, 3, 21 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. За змістом цих норм закону заробітна плата - це винагорода за виконану роботу і її розмір не може бути нижчим за встановлений трудовим договором та нижче мінімальної заробітної плати.
Судом встановлено, що 19 березня 2008 року СПД-фізична особа ОСОБА_1 та позивач ОСОБА_2 уклали трудовий договір, згідно якого позивач був зобов’язаний виконувати роботу водія, а відповідач зобов’язаний оплачувати працю у розмірі 515 грн. на місяць, але не нижче встановленого розміру мінімальної заробітної плати. Час виконання робіт визначено в період з 9.00 до 13.00 та з14.00 до18.00 год., з наданням вихідного дня в неділю. Договір укладений в письмовій формі і зареєстрований у Центрі зайнятості Суворовського району м.Одеси.(а.с.3) Наказ про прийняття на роботу не видавався.
З матеріалів справи, пояснень сторін та наданих додаткових доказів вбачається, що позивач фактично виконував надану йому роботу протягом місяця після укладення договору. В обґрунтування факту роботи у відповідача протягом одного місяця позивач надав подорожні листи службового автомобіля №ВН79-73ВЕ від 21,22,26,28,31 березня, 1,5,7,11 квітня 2008 року та накладні про доставку вантажу від 31 березня, 1,5,11,15,17 квітня 2008 року, які він, позивач, зберігав у себе.
В засіданні апеляційного суду позивач підтвердив, що він працював приблизно один місяць, після чого двічі усно звертався до відповідача з проханням виплатити йому заробітну плату, і у зв’язку з невиплатою заробітної плати за місяць він більше на роботу не виходив, обов’язки за договором не виконував.
Позивач також надав заяву на ім’я прокурора Київського району м.Одеси від 22 грудня 2008 року, з якої видно, що у грудні 2008 року він повідомив прокуратуру про укладення з ОСОБА_1 трудового договору і невиплату йому заробітної плати за працю у березні-квітні 2008 року.
З відмовного матеріалу прокуратури Суворовського району м.Одеси вбачається, що 30 березня 2009 року ОСОБА_2 звернувся з заявою про порушення СПД ОСОБА_1 його прав на отримання заробітної плати і під час перевірки було встановлено, що ОСОБА_2 був прийнятий водієм з випробувальним строком, працював лише 2-3 тижня і більше на роботу не з’являвся. Постановою ст.помічника прокурора Сцепури О.І. в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_1 за ознаками злочинів, передбачених ст.ст.173,175 КК України відмовлено за відсутністю складу злочину.
Таким чином, встановлено, що позивач ОСОБА_2 виконував обов’язки, передбачені укладеним трудовим договором, з 19 березня 2008 року до 19 квітня 2008 року, що складає у березні 11 робочих днів, у квітні-17 робочих днів. Тому, з огляду на вимоги ст.94 КЗпП України, він має право на отримання винагороди, однак тільки за виконану в вищезазначений період роботу.
Доводи позивача про те, що відповідач зобов’язаний виплатити йому заробітну плату не тільки за виконану роботу протягом одного місяця, а й за весь період дії трудового договору, через те, що цей договір не розірваний і він не звільнений з роботи, не є підставою для задоволення позову в повному обсязі, оскільки такі вимоги не засновані на законі. У позивача не виникло суб’єктивного права на винагороду за невиконану роботу, тому на його користь може бути стягнута заробітна плата лише за один місяць.
Крім того, з наданих позивачем документів вбачається, що робота за трудовим договором з відповідачем не є його основною роботою. Згідно свідоцтва про державну реєстрацію ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем з 7 квітня 2000 року. Його звіти до Державної податкової інспекції Малиновського району м.Одеси за 2008 рік свідчать про те, що він займався підприємницькою діяльністю і сплачував податок. Згідно з деклараціями за 2009 рік позивач надавав відомості про відсутність доходів. З 1996 року він отримує пенсію за вислугу років військової служби.
Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на те, що у зв’язку з припиненням позивачем роботи він прийняв на роботу водієм ОСОБА_3, з яким також уклав трудовий договір 22 квітня 2008 року. В обґрунтування заперечень відповідач надав копію трудового договору, який зареєстрований у встановленому порядку в центрі зайнятості. Проти наявності такого договору і прийняття замість нього іншого водія позивач не заперечує.
До апеляційної скарги відповідачем додані медичні документи ( довідка міської клінічної лікарні № 3, листки непрацездатності від 22 травня,12 і 18 червня, 29 вересня, 27 жовтня,19 листопада 2008 р, довідка до акта огляду МСЕК та індивідуальна програма реабілітації інваліда від 3 червня 2009 р.), а також звіти до Державної податкової інспекції за 2008 рік і декларації про доходи, з яких вбачається, що СПД ОСОБА_1, починаючи з травня 2008 року до кінця листопада 2008 року проходив лікування, знаходився на лікарняному, отримав інвалідність 111 групи, проходив реабілітацію інваліда, і з січня 2009 року господарської діяльності не веде, доходів у його підприємства немає.
Ці обставини мають суттєве значення для вирішення спору про стягнення заробітної плати, однак суд першої інстанції не перевірив, чи виконував позивач обов’язки, передбачені укладеним трудовим договором, в період після 19 квітня 2008 року по день ухвалення рішення суду і необґрунтовано задовольнив позов в повному обсязі.
Встановлені апеляційним судом обставини перевірені доказами і свідчать про те, що позивач має право на отримання заробітної плати за виконану роботу відповідно до вимог ст. 94 КЗпП України, а його вимоги про стягнення заробітної плати за період з 19 березня 2008 року до ухвалення судового рішення, тобто за два роки, у зв’язку з тим, що договір не розірваний і він не звільнений з роботи, не засновані на матеріалах справи та законі.
Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з мінімальної заробітної плати у березні 2008 року у розмірі 515 грн., та у квітні 2008 року -525 грн., всього на загальну суму 569,86 грн. (515:25х11=226,60)+ (525: 26х17=343,26).
Ніяких інших вимог, пов’язаних з виконанням трудового договору (оформлення трудової книжки, компенсації втрати частини заробітної плати, індексації заробітної плати,тощо) позивач не заявив, а вимагав та вимагає лише стягнення заробітної плати за весь час дії трудового договору, виходячи саме з розміру мінімальної заробітної плати, що він підтвердив у запереченнях на апеляційну скаргу та у засіданні апеляційного суду.
Разом з тим, не можуть бути прийняті до уваги доводи відповідача про те, що позивач пропрацював лише два тижня і йому була виплачена заробітна плата за виконану роботу.
Частиною 3 ст.10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
З урахуванням вимог КЗпП України у справах, в яких оспорюється отримання працівником заробітної плати, саме відповідач повинен довести, що заробітна плата була виплачена. Однак, відповідач не надав суду відомості або інші платіжні документи про нарахування та видачу позивачеві заробітної плати у встановленому договором розмірі за виконану роботу.
Таким чином, суд першої інстанції, в порушення вимог ст.ст.212,213,214 ЦПК України не перевірив усіх доводів сторін, не витребував та не дослідив письмових доказів, не дав їм належної оцінки, вважав встановленими факти, які не були підтверджені доказами, не застосував закон, який підлягає застосуванню( ст.94 КЗпП України), що призвело до необґрунтованого стягнення на користь позивача заробітної плати за весь час дії трудового договору.
Відповідно до ч.1 п.п.1,4 ст. 309 ЦПК України неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального права або процесуального права визначені як підстави для скасування рішення і ухвалення нового рішення або зміни рішення.
З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції підлягає зміні.
Згідно зі ст.ст.79, 80 ч.1 п.1, 81, 88 ч.ч.3,5 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню в дохід держави судовий збір пропорційно до задоволеної частини вимог, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Керуючись ст.ст.303, 307 ч.1 п.3, 309 ч.1 п.1, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 17 березня 2010 року змінити.
Позов ОСОБА_2 до Суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати задовольнити частково.
Стягнути з Суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заробітну плату в розмірі 569,86 грн.
Стягнути з Суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 51 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Головуючий: А.Є. Федорова
Судді: М.В. Процик
А.П. Заїкін