Справа № 22- 8000 / 2009p Головуючий у 1- інстанції: Сітайло Л.Г.
Доповідач: Кравець В.А.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі
Головуючого: Кравець В.А.
Суддів: Мараєвої Н.Є., Слободянюк С.В.
При секретарі: Козачук О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника ЗАТ КБ «ПриватБанк» в особі філії «Розрахунковий центр ПриватБанк на рішення Солом»янського районного суду м. Києва від 01 квітня 2009 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Закритого акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк» про визнання недійсним договору поруки, -
ВСТАНОВИЛА:
В грудні 2008 року позивач звернулася до суду з позовом про визнання договору поруки, укладеного 22.11.2005 року між відповідачем - її чоловіком та ЗАТ КБ «ПриватБанк».
В мотивування вимог посилалася на те , що вона перебуває у з шлюбі з ОСОБА_3 з 17.02.1999 року. Про укладання вищезазначеного договору вона дізналась нещодавно, оскільки на ім'я чоловіка надходили виклики до суду по справі про стягнення з нього на користь банку кошти, як з поручителя. Відповідно до оскаржуваного договору поруки чоловік зобов'язався повернути кредит в сумі 1 800 000 грн. та сплачувати винагороди, штрафи, пені та інші платежі, визначені договором. Вищезазначений договір не є дрібним побутовим, а тому, на думку позивачки ОСОБА_3 повинен був отримати її згоду на укладання останнього. Оскільки в разі відповідальності за невиконання умов договору він буде розпоряджатися майном, яке є спільною сумісною власністю подружжя.
Солом»янського районного суду м. Києва від 01 квітня 2009 року позов задоволено.
Постановлено визнати недійсним договір поруки № 0-467-1, укладений 22.11.2005 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк „ПриватБанк» в особі філії «Розрахунковий центр» Приватбанку та ОСОБА_3 з моменту укладання.
В апеляційній скарзі представник ЗАТ КБ „ПриватБанк» просить рішення суду першої інстанції скасувати, посилаючись на те, що таке рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Так, апелянт зазначає, що суд не дав належної оцінки тим обставинам, що договір поруки не є договором розпорядження майна, не є договором відчуження майна, оскільки він укладається з метою забезпечення дійсної вимоги і не має на меті відчуження майна та/або майнових прав поручителя чи обмеження в розпорядженні ними.
В судовому засіданні ОСОБА_2 та ОСОБА_3скаргу не визнали.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді Кравець В.А., пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав:
Ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що спірний договір поруки був укладений без згоди дружини ОСОБА_3, в т.ч. письмової і це протирічить вимогам ст.. 65 СК України, стосується цінного майна позивачки, порушує її майнові права, і в зв'язку з цим визнав його недійсним відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України.
Проте, з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки суд дійшов до нього внаслідок неповного з»ясування обставин справи та неправильного застосування норм матеріального права.
Встановлено, що 22.11.2005 року між ОСОБА_3 та ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк» укладено договір поруки щодо виконання ЗАТ „Торговий дім „Продмайстер» зобов'язань за договором про надання овердрафтового кредиту в сумі 1 800 000 грн. Поручитель зобов'язувався відповідати перед кредитором в тому ж розмірі, що і кредитор, включаючи повернення кредиту, сплату відсотків, винагороди, штрафів, пені та інших платежів.
Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 глави 49 цього Кодексу, яким визначені загальні положення про забезпечення виконання зобов'язань.
За змістом ст.. 546 ЦК України виконання зобов'язань може забезпечуватись в тому числі і порукою.
Відповідно до ч. 1 ст. 65 Сімейного кодексу дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Зміст зазначених норм кореспондується із ст.. 368, 369 ЦК України, відповідно до яких, майно набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, а у разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.
Тобто, аналіз зазначених норм діючого законодавства України, свідчить про те, що вони регулюють таку складову частину права власності як право розпорядження. Розпорядження означає вчинення стосовно речі дій, що визначають її юридичну або фактичну долю. Це може бути відчуження речі, знищення речі, відмова від неї, передача в заставу тощо.
Таким чином, правила зазначених статей не можуть бути застосовані до спірного договору поруки, оскільки за своєю природою договір поруки не є договором розпорядження майна, не є договорим відчуження майна, оскільки він укладається з« метою забезпечення дійсної вимоги і не має на меті відчуження майна та/або майнових прав поручителя чи обмеження в розпорядженні ними.
Мотивуючи свої позовні вимоги , позивачка зазначала, що договір поруки, укладений 22.11.2005 року між відповідачем - її чоловіком та ЗАТ КБ „ПриватБанк» не є дрібним побутовим, а тому ОСОБА_3 повинен був отримати її згоду на укладання останнього, оскільки в разі відповідальності за невиконання умов договору він буде розпоряджатися майном, яке є спільною сумісною власністю подружжя.
Між тим, такі доводи позивачки не містять правового обґрунтування, оскільки предметом спірного договору є особисте зобов'язання фізичної особи ОСОБА_3 відповідати перед ПриватБанком за виконання зобов'язань ЗАТ «ТД»Подмайсгер» по кредитному договору. А тому згода дружини на укладення даного договору не потрібна. Оскільки укладаючи спірний договір поруки ОСОБА_3 скористався своїм особистим немайновим правом фізичної особи, що відповідало його внутрішній волі, виступити в
якості поручителя та взяти на себе відповідальність за виконання зобов'язань ЗАТ «ТД» Продмайстер», в якому обіймав посаду Голови правління і, перебуваючи на цій посаді підписував кредитний договір між Приватбанком та ЗАТ «ТД»Продмайстер».
Відповідно до ст.. 271 ЦК України зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері
свого приватного життя.
Згідно ст 272 ЦК України фізична особа здійснює особисті немаинові права самостійно Обмеження особистих немайнових прав фізичної особи можливе лише у випадках передбачених законодавством (ст.. 274 ЦК України). Обмеження прав щодо укладання фізичними особами договорів поруки чинним законодавством не встановлено.
Відповідно до ст.. 553 ЦК за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Тобто, порука є способом забезпечення виконання зобов'язання (як правило, грошового), а не угодою щодо розпорядження майном, належним поручителю; договір поруки не створює обов'язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором, а відтак суд, не з'ясувавши характер правовідносин, неправильно застосував ст.. 65 СК України, до цих правовідносин, згідно з якою згода подружжя вимагається у разі розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до положень ст.. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
На підставі викладеного вище колегія суддів приходить до висновку , що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому таке рішення суду підлягає до скасування з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 316 ЦПК України колегія суддів , -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу представника Закритого акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк» в особі філії «Розрахунковий центр ПриватБанк»-
задовол ьн ит и.
Рішення Солом»янського районного суду м. Києва від 01 квітня 2009 року в справі скасувати та ухвалити нове рішення , в наступній редакції:
В задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено протягом двох місяців до Верховного Суду України шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.