Справа № 11-а-1631 Головуючий у першій інстанції Котович О.Л.
Категорія КК ч. 1 ст. 286 Доповідач Єленіна Ж.М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2009 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого судді Верховець Т.М.,
суддів Єленіної Ж.М., Ґонти Л.С.,
з участю прокурора Тертичного О.А.,
засудженого ОСОБА_2
захисника ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_2 та його захисника засудженого-адвоката ОСОБА_4 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 02 липня 2009 року,
ВСТАНОВИЛА:
вироком Деснянського районного суду м. Києва від 02 липня 2009 року,
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Погребище Вінницької області, зареєстрованого і проживаючого АДРЕСА_1, судимого 30 березня 2009 року Погребищенським районним судом Вінницької області за ч.3 ст. 296 КК України на 3 роки позбавлення волі з випробуванням і іспитовим строком 2 роки згідно ст. 75 КК України,
засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України у виді 2 років обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
На підставі ст.71 КК України до призначеного покарання повністю приєднано не відбуте покарання за вироком від 30 березня 2009 року Погребищенського районного суду Вінницької області і остаточне покарання ОСОБА_2 за сукупністю вироків призначено у виді чотирьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на три роки, виходячи з відповідності двох днів обмеження волі одному дню позбавлення волі згідно ст. 72 КК України.
ОСОБА_2 за вироком суду визнано винним і засуджено за те, що він 06 квітня 2009 року близько 01 години 10 хвилин в м. Києві керуючи транспортним засобом - автомобілем марки «DADI BDD6491T» з номерним знаком НОМЕР_1 та рухаючись проспектом Броварським від м. Бровари Київської обл. в напрямку вулиці Кіото і порушив при цьому правила безпеки дорожнього руху: пункт 1.3 Правил дорожнього руху, який вимагає від учасників дорожнього руху знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також: бути взаємно ввічливим, підпункт «б» пункту 2.3 Правил дорожнього руху, який вимагає від водія для забезпечення безпеки дорожнього руху бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, не відволікатися від керування транспортним засобом у дорозі, підпункт «в» пункту 2.3 Правил дорожнього руху і на автомобілі, обладнаному засобами пасивної безпеки (ременями безпеки), перевозив пасажира ОСОБА_5, не пристебнутого ременем безпеки, підпункт «б» пункту 2.9 Правил дорожнього руху і керував транспортним засобом у стані стомлення, підпункт «а» пункту 5.5 Правил дорожнього руху і не забезпечив безпечне перевезення пасажира ОСОБА_5, пункт 12.4 Правил дорожнього руху і у населеному пункті рухався із швидкістю більше 60 км/год.; підпункт «б» пункту 12.9 Правил дорожнього руху і перевищив у населеному пункті максимальну дозволену швидкість, рухаючись із швидкістю біля ПО км/год. В результаті цього заснув, втратив контроль над рухом автомобіля і проти будинку №2 на проспекті Броварському виїхав за межі проїзної частини, наїхав на електроопору, що призвело до перекидання автомобіля і травмування пасажира ОСОБА_5, який отримав середньої тяжкості тілесне ушкодження у вигляді закритого перелому кісток тазу - перелому вертлюгової западини праворуч зі зміщенням уламків, і легке тілесне ушкодження у вигляді забійно-рваної рани верхньої третини правої гомілки, а вказані наслідки, які настали, перебувають у причинному зв'язку з порушенням ОСОБА_2 правил безпеки дорожнього
Захисник засудженого ОСОБА_4 в апеляції порушує питання про зміну вироку та пом'якшення ОСОБА_2 покарання і призначення такого покарання, яке б не було пов'язане з позбавленням волі. А відповідно до ст. 72 ч.3 КК України вирок, винесений 30 березня 2009 року Погребищанським районним судом Вінницької області - виконувати самостійно. При цьому апелянт посилається на те, що посадові особи ТОВ «Гарнізон» допустили до керування явно технічно несправним автомобілем «DADI BDD6491T» з номерним знаком НОМЕР_2 водія-охоронника ОСОБА_2, що власне не було зафіксовано досудовим слідством і ніякої перевірки з цього приводу не проводилось. Апелянт звертає увагу на те, що при призначенні покарання засудженому судом першої інстанції не були враховані всі загальні засади призначення покарання ст.65 КК України), та відповідні положення з Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24 жовтня 2003 року, а тому при постановленні вироку та призначенні покарання були порушені принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. На думку апелянта, своєю бездоганною поведінкою в Суді ОСОБА_2 сподівався на гуманізацію такої репресивної санкції, як позбавлення волі. Крім того, апелянт зазначає, що при призначенні покарання суд не врахував всі дані про особу підсудного ОСОБА_2, а саме: що останній проживає разом зі своєю матір'ю, яка тимчасово не працює, батьком, який перебуває на обліку у районному центрі зайнятості та братами 1989 та 1998 року народження, у сільській місцевості, де ведуть домашнє господарство, і без допомоги ОСОБА_2 їм не обійтися, особливо зараз. ОСОБА_2 є єдиним, хто заробляє кошти в родині і утримує таким чином свою родину. Засуджений також допомагає своїй бабусі, яка стоїть на «Д» обліку в Погрибищанській лікарні. Те, що ОСОБА_2 не вжив заходів до відшкодування завданої шкоди, апелянт пояснює тим, що цивільний позов по справі заявлений не був і судових витрат по справі немає.
Апеляція засудженого ОСОБА_2 за змістом аналогічна скарзі його захисника.
Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду м. Києва, пояснення засудженого ОСОБА_2 та його захисника, які підтримали апеляції, прокурора про залишення вироку районного суду як законного і обґрунтованого без зміни, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово засудженого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів уважає, що апеляції підлягає задоволенню частково.
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні порушення ним правил безпеки дорожнього руху при керуванні транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження відповідає фактичним обставинам справи і підтверджуються показаннями засудженого, на прохання якого на підставі ч.3 ст. 299 КПК України інші докази судом першої інстанції не досліджувались.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 365 КПК України, враховуючи, що докази щодо фактичних обставин справи на підставі ч.3 ст. 299 КПК України не досліджувалися, висновки суду першої інстанції щодо цих фактичних обставин перевірці колегією суддів не підлягають.
Кваліфікація дій засудженого за ч. 1 ст. 286 КК України є правильною.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України та Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» суд при призначенні покарання повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання.
Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, що настали, тощо.
Суд, призначаючи ОСОБА_2 покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про його особу та інші обставини справи, а саме, що засуджений щиро розкаявся, судимий та правильно дійшов висновку про неможливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства.
Посилання апелянтів на обставини, які на їх думку, давали підстави для призначення більш м'якого за видом покарання, а саме - штрафу, не заслуговують на увагу, оскільки зазначені пом'якшуючі обставини були враховані судом при обранні виду покарання.
Разом з тим, призначаючи покарання засудженому у виді двох років обмеження волі, судом не повною мірою враховано молодий вік засудженого, який на час вчинення інкримінованого злочину займався суспільно - корисною працею, що він визнав винність та щиро розкаявся, за місцем реєстрації характеризується позитивно, а також те, що вчинений засудженим злочин, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до злочинів невеликої тяжкості. У зв'язку з чим ОСОБА_2 суд без наведення ґрунтовних мотивів призначив основне покарання надмірно суворе.
Враховуючи дані, що характеризують ОСОБА_2, як особистість, його щире каяття, сімейний стан, колегія суддів приходить до висновку про можливість пом'якшення призначеного йому основного покарання за ч. 1 ст. 286 КК України до одного року обмеження волі.
Наведені обставини також дають підстави уважати, що з метою його виправлення і перевиховання можливо застосування принципу часткового складання покарань за сукупністю вироків із застосуванням ст. 71 КК України.
Тому колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції має бути змінений з пом'якшенням основного покарання за ч. 1 ст. 286 КК України та за сукупністю вироків.
Що стосується додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, то підстав щодо пом'якшення колегія суддів не убачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
апеляції засудженого ОСОБА_2 та його захисника задовольнити частково.
Вирок Деснянського районного суду м. Києва від 02 липня 2009 року щодо ОСОБА_2 змінити і пом'якшити призначене засудженому ОСОБА_2 покарання:
- за ч.1 ст. 286 КК України до одного року обмеження волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки і на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків вважати ОСОБА_2 засудженим на 3 ( три) роки 1 місяць позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на три роки.