Справа № 1-200 Головуючий в 1-ій інстанції: Гриненко О.І.
Категорія: ч. 2 ст. 286 КК України Доповідач: Єленіна Ж. М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2009 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого - судді Наставного В.В.,
суддів Єленіної Ж.М., Кепкал Л.І.,
за участю прокурора Мінакової Г.О.,
потерпілих ОСОБА_2,
ОСОБА_3,
захисника ОСОБА_4,
засудженого ОСОБА_5,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляціями потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_2 та засудженого ОСОБА_5 на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 05 травня 2009 року. Вироком суду
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 народження, урожденця м. Носівка Чернігівської області, мешканця АДРЕСА_1
засуджено за ст. 286 ч. 2 KK України на п'ять років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбуваня основного покарання у виді позбавлення волі, призначеного вироком суду з іспитовим строком на три роки.
Відповідно до ст. 76 KK України, на ОСОБА_5 покладено обов'язки періодично з'являтися для реєстрації в кримінально- виконавчу інспекцію.
Частково задоволені цивільні позови потерпілих: із засудженого стягнуто на користь ОСОБА_2 15 9бо грн. зі коп. в рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди і 70000 грн. в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди, на користь ОСОБА_3 -70 000 грн. завданої моральної шкоди, на користь ОСОБА_6 4590 грн. в рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди і уо ооо грн. в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.
Як визнав суд, ОСОБА_5 своїми діями, грубо порушив правила безпеки дорожнього руху під час керування транспортним засобом, що спричинили смерть ОСОБА_3, тобто вчинив злочин за наступних обставин.
04 листопада 20o8 року приблизно о 19.00 год. ОСОБА_5, керуючи технічно-справним автомобілем «ВАЗ 2107», рухався по вул. Зої Гайдай в м. Києві в крайній лівій смузі руху, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу біля електроопори №і по вул. Зої Гайдай, 13-А не зменшив швидкість та не зупинився, щоб надати дорогу пішоходу, чим грубо порушив п. 18. і Правил дорожнього руху України, в результаті чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3, який переходив проїжджу частину по розмітці пішохідного переходу з ліва на право відносно його руху. В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 від отриманих тілесних ушкоджень помер в лікарні швидкої медичної допомоги.
В апеляції потерпіла ОСОБА_2 просить вирок суду першої інстанції в частині застосування до засудженого ст.. 75J& КК України скасувати. В порядку апеляційної процедури постановити новий вирок і призначити покарання засудженому у виді п'яти років позбавлення волі, посилаючись на неповноту дослідження даних про особу засудженого та невідповідність призначеного йому покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого внаслідок м'якості. Апелянт вказує, що оцінюючи дані, що характеризують особу ОСОБА_5 виключно, як позитивні суд не врахував, що засуджений будь-якої допомоги на поховання загиблого у наслідок його дій не надавав і взагалі добровільно не відшкодував жодної копійки матеріальної та завданої моральної шкоди. Крім того, суд визначив розмір моральної шкоди без врахування наслідків , що настали. На думку потерпілої, при призначенні покарання судом не враховано, що у відповідності до ч. 4 ст. 12 КК України вчинений ОСОБА_5 злочин є тяжким. Суд призначаючи ОСОБА_5 покарання, вказав на наявність у нього такої пом'якшуючої відповідальність обставини як щире каяття. На думку апелянта, цей висновок не відповідає дійсності, о скільки ОСОБА_5 неодноразово змінював свої показання на досудовому слідстві даючи неправдиві показання намагаючись уникнути покарання за вчинений ним злочин (т.2, а. с. 35~3б).
Апеляційні скарги ОСОБА_6, ОСОБА_3 є аналогічними з апеляційною скаргою потерпілої ОСОБА_2
В апеляції засуджений ОСОБА_5 не оспорюючи доведеність і правильність юридичної кваліфікації, просить вирок суду змінити, і пом'якшити йому покарання, виключивши з вироку призначене додаткове покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на три роки. Вказує, що додаткове покарання, передбачене санкцією ч.2 ст. 286 КК України, у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на три роки є надто суворим, а судом не було враховано той факт, що він є єдиним годувальником сім'ї, а також те, що автомобіль використовується ним задля виконання службових обов'язків і є для нього основним джерелом доходу на утримання сім'ї.
Апелянт також просить вирок в частині розв'язання цивільного позову, а саме -визначення суми на відшкодування моральної шкоди, змінити, зменшити суми стягнень на користь потерпілих по сім тисяч гривень кожному.
Засудженим подано заперечення на апеляційні скарги, в яких він вказує, що своїми діями всіляко намагався вирішити з потерпілими питання хоч якимось чином залагодити свою провину перед ними за втрату близької їм людини. Але, на його думку, вони всіляко ухилялись від його спроб вирішення цього питання, відмовляючись від його грошей як на досудовому слідстві, так і під час судового розгляду даної справи.
В додатку до заперечення на апеляційну скаргу від 18 червня 2009 року ОСОБА_5 вказує, що на даний час згодний компенсувати завдану моральну і матеріальну шкоду сім'ї загиблого ОСОБА_3 Засуджений зазначає, що в зв'язку із скрутним матеріальним становищем, як компенсацію моральної та матеріальної шкоди він пропонував ОСОБА_7 земельну ділянку з садовим будинком, оформлену на його матір ОСОБА_8, яка померла і на даний час, оформляється ним право на спадщину і як доказ вказує на наявність довіреності на дарування земельної ділянки та
садового будинку ОСОБА_7. Але ОСОБА_2 від земельної ділянки відмовилась і просила компенсувати грошима.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення потерпілих, які підтримали вимоги поданих ними апеляцій і просили вирок суду відносно ОСОБА_5 скасувати, постановити новий вирок, яким призначити покарання у виді п'яти років позбавлення волі без застосування ст. ст. 75, 76 КК України, думку прокурора, про залишення апеляцій без задоволення, а вирок суду - без зміни, засудженого, захисника засудженого, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово засудженого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів судової палати уважає, що апеляції не підлягають задоволенню за таких підстав.
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_5 у вчиненні зазначеного у вироку злочину при обставинах, встановлених судом, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджений розглянутими в судовому засіданні і викладених у вироку доказами, яким суд дав належну оцінку. Порушень кримінально-процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення злочину, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винність засудженого та на кваліфікацію його дій, не виявлено. Суд правильно кваліфікував дії засудженого за ч. 2 ст. 286 KK України.
З цим погодився засуджений і потерпілі, не оспорюючи в апеляційному порядку в цій частині вирок суду відносно ОСОБА_5
Стосовно рішення суду про призначення покарання винному, то на думку колегії суддів, воно в повній мірі відповідає характеру і ступеню суспільної небезпечності вчиненого ним злочину, установленим у справі даним, які характеризують засудженого, а також тим обставинам справи, які пом'якшують його відповідальність.
Посилання в апеляції потерпілих на те, що при призначенні покарання ОСОБА_5 судом не було враховано, що він свою вину у вчиненому злочині тривалий час не визнавав та не відшкодував спричинену їм шкоду, є безпідставними, оскільки відповідно до положень, які містяться в ст. 67 KK України перелік обтяжуючих обставин, передбачених вказаною статтею, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Крім того, як видно з матеріалів кримінальної справи, в тому числі і протоколу судового засідання, щире каяття засудженого ОСОБА_5 ґрунтується на визнанні особою своєї провини, виявленні жалю з приводу вчиненого, намаганні відшкодовувати потерпілим матеріальні збитки та завдану їм моральну шкоду.
Зазначені в апеляціях потерпілих обставини не відносяться до обставин, які обтяжують покарання і не дають підстави вважати неправильним застосування до ОСОБА_5 ст. 75 КК України.
Призначаючи ОСОБА_5 покарання, суд не встановив обставин, які б обтяжували покарання, та визнав такою, що пом'якшує покарання, обставину щирого каяття. Досліджуючи дані про особу підсудного, суд установив, що ОСОБА_5 не має судимості, визнав фактичні обставини вчиненого ним злочину, розкаявся у вчиненому, позитивно характеризується, має на утриманні малолітню дитину та незадовільний стан здоров'я- згідно консультативного висновку Інституту фтизіатрії і пульмонології ім. Яковського за № 548, останній хворий на туберкульоз ( а.с. 149)-
Враховуючи зазначені вище дані, а також з урахуванням особи засудженого, суд першої інстанції правильно дійшов до висновку про можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства. Судом в повній мірі були виконані вимоги ст. 65 KK України.
Хоча злочин, передбачений ст. 286 ч. 2 КК України згідно ст. 12 КК України відноситься до тяжких, але ст. 75 КК України не передбачена заборона звільнення від відбування покарання з випробуванням за вчинення тяжкого злочину.
З уваги на такі дані, покликання апелянтів на те, що суд, призначаючи засудженому покарання із застосуванням ст. 75 КК України не врахував в повній мірі ступінь тяжкості вчиненого злочину, необгрунтоване .
Таким чином, підстав для скасування вироку за м'якістю призначеного ОСОБА_5 покарання , колегія суддів не вбачає.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що рішення суду про призначення ОСОБА_5 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами обґрунтоване і доцільність його призначення вмотивована.
Що ж стосується суми, визначеної судом на відшкодування моральної шкоди потерпілим, то колегія суддів уважає, що рішення суду в цій частині відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки воно є аргументованим і переконливим. Відповідно до п. 9 постанови ПВС України від зі березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", при визначенні розміру цієї шкоди повинен враховувати в кожному конкретному випадку ступінь вини відповідача, характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін в житті потерпілого та інші обставини.
Як вбачається з матеріалів даної справи, ці вимоги закону судом першої інстанції враховані повністю, а тому підстав для зменшення суми, визначеної судом на відшкодування заподіяної потерпілим моральної шкоди, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. 365 3б6 КПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
вирок Оболонського районного суд м. Києва щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а апеляції потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_2 та засудженого ОСОБА_8 .- без задоволення.