Справа № 22ц - 5507/09     Головуючий в 1 інстанції - Макаров М.О.

Категорія -45     Доповідач  - Кочкова Н.О.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ             УКРАЇНИ

23 вересня 2009 року     Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого    - Костюченко Н.Є.

суддів     -   Кочкової Н.О., Григорченка Е.І.

при секретарі   -   Сичевській А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до САДОВОГО ТОВАРИСТВА «ТРАНСПОРТНИК», ОСОБА_3, треті особи Дніпропетровський районний відділ земельних ресурсів, Чумаківська сільська рада Дніпропетровського району Дніпропетровської області про визнання права користування земельною ділянкою, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, відшкодування матеріальної і моральної шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа садове товариство «Транспортник» про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2003 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання правомірним надання та користування земельною ділянкою АДРЕСА_1 та визнання неправомірним клопотання дирекції транспортно-економічного технікуму про приватизацію вказаної земельної ділянки ОСОБА_3. В обґрунтування позову посилався на те, що допомагав садовому товариству зробити електрифікацію, після чого у квітні 2000 року був прийнятий у члени вказаного садового товариства і йому виділена земельна ділянка АДРЕСА_1, якою він став користуватись, видана книжка садовода на ім'я дружини ОСОБА_2. У 2003 році він вирішив приватизувати вказану земельну ділянку, але дізнався, що по документам значиться, що вказана земельна ділянка виділена ОСОБА_3, тому він вимушений звернутись до суду (том 1, а.с.3-4).

У подальшому ОСОБА_1 неодноразово уточнював свої позовні вимоги (том 1, а.с.21, 145-146), а у грудні 2006 року до суду з позовом звернулась ОСОБА_2, вказавши, що у квітні 2000 року у члени вказаного садового товариства була прийнята вона, на її ім'я видана книжка садовода, із членів товариства вона не виходила, щорічно платила членські внески, тому набула права на користування земельною ділянкою АДРЕСА_1.

 Оскільки ОСОБА_3 перешкоджає їй у користуванні земельною ділянкою, вона вимушена звернутись до суду (том 3, а.с.9-10).

У січні 2004 року ОСОБА_3 звернулась із зустрічним позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою АДРЕСА_1, яка виділена їй у встановленому законом порядку. Із врахуванням послідуючих змін та доповнень позовної заяви просила зобов'язати відповідачів не чинити їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою та стягнути моральну шкоду у сумі 100 000 гр. (том 1, а.с.31, 103, том 3, а.с.24).

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 липня 2009 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені частково. Усунуті перешкоди у користуванні ОСОБА_3 земельною ділянкою АДРЕСА_1 та зобов'язано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 1000 гр. на відшкодування моральної шкоди, та судові витрати на користь держави.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та відмову у задоволенні позову ОСОБА_3

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - частковому скасуванню з постановлениям нового рішення наступних підстав.

Із державного акту на землю від 18 жовтня 1989 року вбачається, що Дніпропетровському технікуму промислового транспорту, який надалі був перейменований у Дніпропетровський транспортно-економічний технікум, виділена земельна ділянка площею 2 га у с Чумаки Дніпропетровського району Дніпропетровської області під колективний сад.

Відповідно до Статуту садового товариства «Транспортник», затвердженого загальними зборами 12 грудня 2002 року, у члени садового товариства можуть бути прийняті лише робітники технікуму чи пенсіонери із числі осіб, які раніше працювали у технікумі (том 1, а.с.55).

Із протоколу спільного засідання садового товариства «Транспортник» та профкому технікуму від 11 жовтня 1998 року викладача біології та хімії ОСОБА_3 прийнято у члени садового товариства, а 11 листопада 1998 року їй виділено земельну ділянку АДРЕСА_1 (том 1, а.с.45).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 у частині виділення та користування земельною ділянкою, суд правильно виходив із того, що ні ОСОБА_1, ні ОСОБА_2 не являються працівниками технікуму, у члени садового товариства у встановленому 'законом порядку ніхто із них не приймався і земельна ділянка у користування не виділялась. Книжка садовода на ім'я ОСОБА_2, виписана не на бланку, а від руки начальником відділу кадрів технікуму Славною Л.А., яка і розписалась

 замість тодішнього  голови  садового товариства ОСОБА_5  -  не     свідчить про виділення їй земельної ділянки у встановленому законом порядку.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що земельна ділянка була виділена ОСОБА_1 за допомогу у електрифікації садового товариства не можуть бути взяті до уваги, оскільки такий порядок виділення земельної ділянки протирічить діючому законодавству.

Посилання на те, що рішення загальних зборів від 11 жовтня 1998 року про прийняття ОСОБА_3 у члени садового товариства та від 11 листопада 1998 року про виділення їй земельної ділянки АДРЕСА_1 сфальсифіковані - не підтверджені належними та допустимим доказами, а згідно із ч.3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Не підтверджено доказами і посилання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на те, що вони щорічно платили членські внески як члени садового товариства. Той факт, що позивачі користувались земельною ділянкою з 2000 по 2003 рік не свідчить про те, що вказана земельна ділянка була їм виділена у встановленому законом порядку.

Суд 1 інстанції у досить повному обсязі з'ясував права та обов'язки сторін у частині правомірності виділення та користування земельною ділянкою, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду у цій частині є законним і обгрунтованим, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду.

В той же час рішення суду у частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 1000 гр. на відшкодування моральної шкоди постановлено з порушенням норм матеріального права, що відповідно до п.4 ч.1 ст. 309 ЦК України є підставою для скасування рішення суду та постановления нового рішення. Так, вирішуючи спір у цій частині, суд послався на ст. 1167 ЦК України, хоча судом встановлено, що спірні правовідносини виникли у 2000 році, а вже у 2003 році ОСОБА_3 стала користуватись наданою їй земельною ділянкою.

Згідно із ч.1 ст. 440-1 КЦ України у редакції 1963 року, яка діяла на момент спірних правовідносин, моральна шкода, заподіяна особою, яка порушила законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, у редакції, яка діяла на час спірних правовідносин, спори про відшкодування моральної шкоди розглядаються судами у випадках, коли право на його відшкодування передбачено спеціальним законодавством. Зважаючи на те, що у період 2000 - 2003 років не було спеціального законодавства, яке б передбачало відшкодування моральної шкоди по спірним правовідносинам, позовні вимоги ОСОБА_3 у частині стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Керуючись п. 4 ч.1 ст.309 ЦПК України, апеляційний суд, -

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

 Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 липня 2009 року у частині стягнення моральної шкоди скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди -відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено до Верховного Суду України протягом двох місяців.