Апеляційний суд Кіровоградської області
_____________________________________________________________________________
Справа № 22 – 673/2010року Головуючий 1інстанції Терещенко Д.В.
Категорія 5 Доповідач Чорнобривець О.С.
Рішення
Іменем України
26 травня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:
головуючого судді - Белінської І.М.
суддів - Гайсюка О.В
Чорнобривець О.С.
при секретареві - Чернезі М.М.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 15 січня 2010 року, і
встановила:
У серпні 2009 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 який також діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_10, Управління Державного казначейства в Кіровоградській області, треті особи на стороні відповідачів: Кіровоградський РВ УМВС України в Кіровоградській області, відділ ДВС Кіровоградського районного управління юстиції про визнання права власності на майно та звільнення майна з під арешту.
Зазначали, що вони є членами сім’ї відповідача ОСОБА_7 Рішенням зборів колгоспників колгоспу ім. Шевченка в 1982 році ОСОБА_7 була виділена земельна ділянка під забудову жилого будинку з надвірними
будівлями, в 1986 році будинок був зданий в експлуатацію, а домоволодіння було віднесене до типу колгоспних дворів. Оскільки вони є членами колгоспного двору, тому вважають себе співвласниками домоволодіння та земельної ділянки, які зареєстровані за відповідачем ОСОБА_7.
Посилаючись на ці обставини, просили визнати за кожним з них право власності на 1/4 частину будинку та земельної ділянки, розташованих по АДРЕСА_1, скасувати постанову слідчого від 07.12.2007 року про накладення арешту на майно та постанову ДВС про відкриття виконавчого провадження від 04.08.2009р., звільнити з під арешту майно.
Після уточнення та доповнення позивних вимог, просили визнати недійсним свідоцтво про право власності на спірне домоволодіння видане 03 березня 1989 року на ім’я ОСОБА_7 на підставі рішення Кіровоградської районної ради народних депутатів № 339 від 14 серпня 1987 року, визнати недійсним та скасувати рішення четвертої сесії Первозванівської сільської ради від 06 червня 1995 року № 24 в частині передачі у приватну власність ОСОБА_7 земельної ділянки, визнати недійсним та скасувати державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР_1 від 20.10.1995року, звільнити майно з під арешту.
В якості співвідповідачів судом залучено до участі у справі Кіровоградську районну раду Кіровоградської області та Первозванівську сільську раду Кіровоградського району.
Ухвалою суду задоволена заява ОСОБА_6 про залишення позову без розгляду.
Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 15 січня 2010 року в задоволені позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачі, не погоджуючись з рішенням суду, зазначають про те, що право власності на спірне майно вони набули як члени колгоспного двору на підставі діючого на той час законодавства, тому вони є співвласниками майна, судом обставини справи досліджені не були. Посилаючись на порушення судом матеріального і процесуального права, просять рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду скасуванню з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, неправильного застосування матеріального права, з ухваленням нового рішення /п.п.1, 2 ч.1 ст.309 ЦПК/.
Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до вимог ст.214 цього Кодексу, під час ухвалення рішення суд вирішує питання, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються, а також яка правова норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Суд у порушення зазначених вимог, не з’ясував обставини, що мають значення для справи, не надав належної правової оцінки й ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам щодо його законності і обґрунтованості.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд дійшов висновку, що норми цивільного права що стосуються колгоспного двору (ЦК України в редакції 1963 року), втратили свою чинність з моменту введення в дію Закону України «Про власність» від 15.04.1991 року та на ці правовідносини поширюється трирічний строк позовної давності, передбачений ст. 71 ЦК України в редакції 1963 року, якій є обов’язковим до застосування.
Також судом зазначено про те, що правовідносини між сторонами виникли з моменту винесення слідчим постанови про накладення арешту на майно ОСОБА_11 та відкриття виконавчого провадження, тому вони повинні регулюватися нормами ЦК України, в редакції 2003 року та СК України.
Колегія суддів з таким висновком погодитися не може за наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, вироком суду ОСОБА_7, відповідача у справі, за скоєння злочину засуджено до позбавлення волі, на користь ОСОБА_8 та ОСОБА_9 стягнуті грошові суми у відшкодування матеріальної і моральної шкоди. В ході досудового слідства по кримінальній справі слідчим Кіровоградського РВ УМВС 07.12.07 року винесено постанову про накладення арешту на майно ОСОБА_7 та постановою ВДВС Кіровоградського РУЮ від 04.08.09року відкрите виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_11 матеріальної та моральної шкоди на підставі виконавчого листа, виданого апеляційним судом.
Таким чином, у зв’язку із виконанням уповноваженою особою передбачених діючим законодавством дій щодо майна ОСОБА_11, позивачам стало відомо про порушення їх права власності, що і було підставою для звернення з даним позовом до суду. Тому висновок суду першої інстанції щодо пропуску строку позовної давності є хибним.
Наявними в матеріалах справи документами підтверджується, що
30.10.1976 року між відповідачем ОСОБА_7 та позивачкою ОСОБА_3 було укладено шлюб, від якого мають дітей ОСОБА_12 /ОСОБА_5/, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 /ОСОБА_4/, які є позивачами по справі ( а.с. 23-24).
За рішенням зборів колгоспників колгоспу ім. Шевченка № 1 від 05.02.1982 року, погодженим рішенням Первозванівської сільської ради народних депутатів № 11 від 23.02.1982, рішенням виконавчого комітету Кіровоградської міської ради народних депутатів № 286 від 03.06.1982 року
ОСОБА_7 була виділена земельна ділянка площею 0,08га в с. Н-Первозванівка та надано дозвіл на будівництво житлового будинку з надвірними будівлями на виділеній земельній ділянці по АДРЕСА_1 (а.с.10-12). Згідно акту прийомки від 1983 року будинок прийнято в експлуатацію (а.с.13-14).
Вказане домоволодіння віднесено до суспільного типу колгоспних дворів, про що зроблено запис у по господарських книгах за 1986-1990 рр. Також в книгах зазначено місце роботи ОСОБА_3 і ОСОБА_7 - колгоспники колгоспу ім. Шевченка, та їх члени сім’ї - ОСОБА_14 і ОСОБА_15 (а.с.77,80-83).
На ім’я ОСОБА_3 видана трудова книжка колгоспника, де зроблено запис, що вона 06.02.1982року прийнята до членів колгоспу ім. Шевченка Кіровоградської області. 05.12.1992 року зазначений колгосп перейменовано у сільськогосподарське підприємство КСП ім. Шевченка, ОСОБА_3 зараховано до членства господарства (а.с.131-135).
Згідно довідки Первозванівської сільської ради назва села Н-Первозванівка перейменовано в Сонячне (а.с. 21).
Право власності ОСОБА_7 на будинок посвідчено свідоцтвом від 3 березня 1989року, в якому зроблено запис про те, що даний будинок належав колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_7, реєстрація власності особисто за відповідачем проведена на підставі рішення Кіровоградської районної ради народних депутатів № 339 від 14.08.1987року, яким зобов’язано видати громадянам на домоволодіння, що розташовані в селах і головам колгоспних дворів свідоцтва про право приватної власності (а.с.73). Такі обставини підтверджуються наявним в матеріалах справи вказаним рішенням органу самоврядування ( а.с.92).
Наведеними обставинами підтверджується, що спірний будинок є майном колгоспного двору, що збереглося після припинення його існування, відповідач ОСОБА_7 та позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 – члени колишнього колгоспного двору. Таким чином, право власності на це майно виникло на підставі чинного на той час законодавства, як власність колгоспного двору. Відповідно до ст. 120 ЦК УРСР чинного на момент виникнення права власності на домоволодіння, майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності.
Закон України «Про власність», введений в дію з 15.04.1991 року не поширюється на правовідносини, що виникли до введення його в дію. До правовідносин, що виникли раніше, застосовуються діюче на той час законодавство.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться у п.6 Постанови № 20 від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо
майна колишнього колгоспному двору, що було придбане до 15.04.1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору. Право власності на майно, що належало колгоспному двору та збереглося після припинення його існування, мають члени двору, котрі до 15.04.1991 року не втратили право на частку в його майні. Такими, що втратили це право вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років поспіль до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору. Розмір частки членів двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Особами які вибули з членів двору, але не втратили право на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, що було на час їх вибуття і що збереглося.
Як убачається, станом на 15 квітня 1991року в будинку, якій належав до колгоспного двору, проживало 4 особи: голова двору - відповідач ОСОБА_7, його дружина та неповнолітні дочки - позивачі у справі, отже доля кожного з них в спільній власності складала 1/4 частку. Обставин, які б свідчили, що позивачами втрачено право на частку в спірному майні в матеріалах справи відсутні. Позивачі, зокрема, ОСОБА_16 і ОСОБА_4, до теперішнього часу разом із відповідачем проживали у спірному будинку як члени родини.
За таких обставин, доводи позивачів є доведеними, оскільки підтверджується належними і достатніми доказами, тому вимоги позову в частині визнання права власності на 1/4 частину будинку за кожної з них, підлягають задоволенню. Свідоцтво від 3 березня 1989року про право власності відповідача ОСОБА_7 на будинок розташований в АДРЕСА_1, визнати недійсним в частині 3/4 вказаного будинку.
Вирішуючи вимоги позову про визнання права власності на земельну ділянку, встановлено, що на підставі рішення Первозванівської сільської ради № 24 від 6 червня 1995року земельна ділянка площею 0,22га, на якій знаходиться домоволодіння АДРЕСА_1, передана у власність відповідачу ОСОБА_7 для будівництва і обслуговування жилого будинку та господарських будівель, ним отримано державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР_1 від 20 жовтня 1995року (а.с. 19,106-107).
В обґрунтування позовних вимог позивачі посилаються на ст..120 ЗК України, яка передбачає перехід права власності на земельну ділянку при переході права власності на споруду, що на ній знаходиться.
Проте вимоги позивачів не можна визнати законними.
Відповідно до положень статей 17, 30 ЗК України 1992року, який був чинним на час спірних правовідносин, Декрету Кабінету Міністрів України
від 26 грудня 1992року № 15 «Про приватизацію земельних ділянок», положень ст.ст.81, 116 діючого ЗК України, та роз’яснень у п.18-2 Постанови Пленуму Верховного Суду
України № 7 від 16.04.2004року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» /зі змінами/, одержана громадянином у приватну власність для будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель земельна ділянка є його приватною власністю, оскільки йдеться про одержання громадянином частки із земельного фонду, а не про спільно нажите майно. Якщо на такій земельної ділянці знаходиться будинок,
будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю, то право власності чи користування земельної ділянкою до особи яка не мала такого права переходить у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у разі поділу цього майна та виділу конкретної частини цього будинку у відповідності до статей 120 ЗК, 377 ЦК.
Відповідачем спірна земельна ділянка була приватизована й передана у власність в порядку та на умовах, визначених діючим законодавством, і оскільки у вимогах позову не йдеться про поділ та виділ належної їм частини будинку, то позовні вимоги є передчасними і не підлягають задоволенню.
Матеріалами справи підтверджується , що на належне ОСОБА_7 майно - будинок, АДРЕСА_1, накладено арешт постановою слідчого СВ Кіровоградського РВ УМВС України в Кіровоградській області від 07.12.07 року при провадженні в кримінальній справі стосовно ОСОБА_7.(а.с.128).
Крім того, в порядку ст.373 ЦПК, 4.08. 2009року постановою про відкриття виконавчого провадження було накладено арешт на майно боржника (а.с.27-30). На примусовому виконанні у відділу державної виконавчої служби Кіровоградського управління юстиції перебуває три виконавчих листа, виданих апеляційним судом Кіровоградської області про стягнення з відповідача ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9, ОСОБА_8, відповідачів у справі, та держави певних грошових сум у відшкодування завданої шкоди та судових витрат.
Витягом з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна підтверджується обтяження зазначеного майна за вказаними підставами (а.с.25).
Не убачаючи незаконності в діях уповноважених осіб щодо накладення арешту на майно відповідача, крім цього вирішення питання про скасування постанови слідчого не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, підстави для скасування відсутні. Але з урахуванням того, що
3/4 частини будинку, на яке має бути звернено стягнення, не належить боржнику ОСОБА_11, а є власністю позивачів у справі, колегія суддів вважає вимоги позивачів про звільнення з під арешту належної їм частки у цьому майні підлягають задоволенню.
Відповідно до наведеного, рішення суду першої інстанції є незаконним через невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення матеріального і процесуального права, тому має бути скасовано з ухваленням нового рішення.
Керуючись ст.. 303, 307, 309, 313-314,316 ЦПК України, колегія суддів
Вирішила :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити частково .
Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 15 січня 2010 року скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити частково.
Визнати жилий будинок з господарськими спорудами, що розташовані в с.Сонячне Кіровоградського району по АДРЕСА_1 спільною власністю ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_3
ОСОБА_17 та визнати за кожним право власності на 1/4 частину будинку з господарськими спорудами.
Свідоцтво про право власності на жилий будинок АДРЕСА_1 видане 3 березня 1989року на підставі рішення Кіровоградської районної ради народних депутатів № 339 від 14 серпня 1987року на ім’я ОСОБА_7 визнати недійсним в частині 3/ 4 вказаного будинку.
Арешт накладений на майно в частині належного ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 скасувати, звільнити з під арешту 3/4 частині будинку АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5.
У задоволенні інших вимог відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного суду України протягом двох місяців.
Головуючий:
Судді: