УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 червня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді Кірюхіної М.А.
Суддів Адаменко О.Г.
Руснак А.П.
При секретарі Бініашвілі Б.Ш.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про виділ частки у спільному майні, припинення права спільної часткової власності на будинок, визнання права власності, визначення порядку користування земельною ділянкою, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на рішення Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим від 24 лютого 2010 року,
ВСТАНОВИЛА:
10 липня 2009 року ОСОБА_5 Зекіє звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про виділ частки у спільному майні, припинення права спільної часткової власності на будинок і визнання права власності на окреме домоволодіння, визначення порядку користування земельною ділянкою.
Позовні вимоги мотивовані тим, що вона є власником Ѕ частки будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 12 жовтня 1990 року. Друга половина будинку належить відповідачам ОСОБА_6 і ОСОБА_7 Між співвласниками будинку склався порядок користування як будинком з господарськими спорудами, так і земельною ділянкою, на якій він розташований. У зв’язку з цим вона просить виділити її частку будинку в натурі, припинити право спільної часткової власності на домоволодіння, визнавши за нею право власності на окреме домоволодіння, і встановити порядок користування земельною ділянкою відповідно з варіантом, зазначеним у додатку № 2 до висновку судово-технічної експертизи № 2158 від 2 грудня 2009 року, тобто відповідно до порядку, який фактично склався.
Рішенням Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим від 24 лютого 2010 року позов ОСОБА_5 задоволено частково. Проведено поділ будинку № 20 по вул. Фрунзе у м. Бахчисараї та встановлено порядок користування земельною ділянкою, на якій розташований цей будинок, відповідно з варіантом, зазначеним у додатку № 4 до висновку судово-технічної експертизи № 2158 від 2 грудня 2009 року; припинено право спільної часткової власності сторін на зазначене домоволодіння. В інший частині позову відмовлено.
Додатковим рішенням Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим від 10 березня 2010 року стягнуто з ОСОБА_5 у дохід держави судовий збір у розмірі 65 грн. 97 коп.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 і ОСОБА_7 просять рішення суду скасувати у частині визначення порядку користування земельною ділянкою відповідно з варіантом, зазначеним у додатку № 4 до висновку судово-технічної експертизи № 2158 від 2 грудня 2009 року, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи і порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Зокрема, відповідачі зазначають, що суд не врахував, що фактично між сторонами склався порядок користування земельною ділянкою, зазначений у додатку № 2 до висновку експертизи. За цим порядком кожному із співвласників виділяється у користування окрема земельна ділянка, що виключає можливість у майбутньому будь-яких спорів і непорозумінь. В той же час згідно з порядком, визначеним судом, частина земельної ділянки залишається у спільному користуванні. При цьому вхід на ділянку спільного користування безпосередньо з ділянки, що виділена у користування ОСОБА_5 відсутній. Отже, такий прохід може бути здійснений лише через земельну ділянку, що виділена у їх користування, а це буде порушувати їх право власності.
Крім того, суд не залучив до участі у справі Бахчисарайську міську раду, яка є власником спірної земельної ділянки, і не врахував вимоги ст. 158 ЗК України, згідно з якою спори щодо порядку користування земельною ділянкою вирішуються органами місцевого самоврядування.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 Цивільного процесуального кодексу України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині вимог про виділ частки у спільному майні і припинення права спільної часткової власності на будинок, суд виходив з того, що позивач і відповідачі є співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1, між ними склався порядок користування будинком відповідно до часток у праві спільної власності, і відповідно до висновку експертизи будинок може бути поділений згідно з порядком, який фактично склався. У зв’язку з поділом будинку право спільної часткової власності на нього може бути припинено.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання за позивачем права власності на виділену частку будинку, суд виходив з того, що право власності на нерухоме майно, набуте за договором, виникає з моменту державної реєстрації договору, а тому підстав для визнання за позивачем права власності на це майно в судовому порядку немає.
В цій частині рішення суду не оскаржується, отже, відповідно до вимог частини 1 ст. 303 ЦПК України, колегією суддів не перевіряється.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 Зекіє про визначення порядку користування земельною ділянкою відповідно до варіанту, зазначеного в додатку № 4 до висновку експертизи, суд виходив з того, що цей порядок відповідає часткам співвласників у праві власності на будинок, надає кожному можливість обслуговувати свою частку будинку і є найзручнішим для обох сторін.
Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду, оскільки він зроблений без з’ясування всіх обставин, що мають значення для справи, і з порушенням норм матеріального і процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 Зекіє є власником Ѕ частки будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 12 жовтня 1990 року.
Відповідно до ст. 30 Земельного кодексу України в редакції 1990 року при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 року, до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження.
Пунктом 7 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.
Відповідно до роз’яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року N 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», у справах за позовом учасників спільної власності на землю про встановлення порядку володіння й користування спільною земельною ділянкою, на якій розташовані належні їм жилий будинок, господарські будівлі та споруди, суд з'ясовує і враховує можливість нормального користування будинком і здійснення догляду за ним, розташування господарських будівель, споруд, необхідність зведення будівель, розташування плодово-ягідних насаджень співвласників, можливість проходу з вулиці на подвір'я тощо. Враховуються також вимоги санітарних правил і правил протипожежної безпеки. В разі неможливості перенесення співвласником господарських будівель і насаджень на надану в його користування частину ділянки суд має обговорити питання про відповідну грошову компенсацію. При пред'явленні вимог кожним з учасників спільної власності про встановлення порядку користування спільною земельною ділянкою суд може залишити в спільному користуванні лише ділянки, роздільне користування якими встановити неможливо.
У справах про встановлення порядку користування земельною ділянкою співвласників житлового будинку сторони зобов’язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання, зокрема: документи про надання її для будівництва та обслуговування житлового будинку й господарських будівель та споруд; план земельної ділянки, відведеної в натурі (на місцевості); план цієї ділянки із зазначенням її частин, що перебувають у фактичному користуванні кожного із співвласників житлового будинку, а також розташованих на ній будівель, плодоягідних насаджень; правовстановлюючі документи на будинок із зазначенням розміру часток кожного із співвласників; угоду чи рішення суду про поділ будинку в натурі або визначення порядку користування ним і угоду про порядок користування земельною ділянкою, якщо вона мала місце.
Статтею 83 Земельного кодексу України передбачено, що земля, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності.
Згідно зі ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться зокрема у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.
Ухвалюючи рішення про визначення порядку користування земельною ділянкою між сторонами, які є співвласниками будинку АДРЕСА_1, суд всупереч зазначеним положенням земельного законодавства, не врахував, що спірна земельна ділянка є комунальною власністю, і не з’ясував коли, на яких підставах і в яких розмірах сторони набули право користування нею.
Тим самим суд вирішив питання про права та обов’язки Бахчисарайської міської ради, яка не приймала участі у справі, але до повноважень якої відноситься розпорядження цією землею, в тому числі шляхом безоплатної передачі у власність громадян на умовах приватизації.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду в цій частині, відповідно до вимог пункту 4 частини 1 ст. 311 ЦПК України, підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, ст.ст. 313, 314, 316, 317 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 і ОСОБА_7 задовольнити.
Рішення Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим від 24 лютого 2010 року в частині задоволення вимог ОСОБА_5 Зекіє про визначення порядку користування земельною ділянкою скасувати з направленням справи на новий розгляд.
В іншій частині рішення Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим від 24 лютого 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Судді: