Справа № 22ц-4245 Головуючий у 1 інстанції Грицаюк Н.М.
Категорія 32 Доповідач Санікова О.С.
__________________________________________________________________
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 червня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Курило В.П.
суддів: Санікової О.С., Будулуци М.С.
при секретарі Сироті Д.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку апеляційну скаргу Державного підприємства «Артемвугілля» на рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 19 серпня 2009 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства „Артемвугілля», відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Центрально-Міському районі м. Горлівки про відшкодування моральної шкоди , -
В С Т А Н О В И В :
В апеляційній скарзі ДП «Артемвугілля» просить скасувати рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 19 серпня 2009 року, яким позов ОСОБА_1 задоволений частково: стягнуто з Державного підприємства «Артемвугілля» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 15000 грн.
В обгрунтування апеляційної скарги ДП «Артемвугілля» посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, нез»ясування обставин, які мають значення для справи і, зокрема на те, що судом не враховано, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року правова норма, передбачена ст. 237-1 КЗпП України, ст. 1167 ЦК України не застосовується до осіб, які підлягають обов’язковому соціальному страхуванню; відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про охорону праці» відшкодування шкоди в разі пошкодження здоров»я здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві згідно положень Закону України «Про загальнообов’язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»; вважає, що при розгляді справи суду не було надано доказів спричинення позивачу моральних чи фізичних страждань, в тому числі і висновку МСЕК, суд також не мотивував розмір стягнутої суми.
У судове засідання апеляційного суду сторони не з»явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Від ДП «Артемвугілля» і відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювать України у Центрально-Міському районі м. Горлівки надійшли заяви про розгляд справи у їх відсутності їх представника.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач багато років працював на підприємствах вугільної промисловості гірником підземним, гірничим робочим очисного вибою та був звільнений 23 лютого 2008 року за станом здоров»я. Згідно висновку лікарсько-експертної комісії від 23 січня 2008 року Донецької обласної клінічної лікарні профзахворювань йому був встановлений діагноз хронічна вертеброгенна попереко-крижова радикулопатія та хронічне обструктивне захворювання легенів. Висновком МСЕК від 13 лютого 2008 року позивачу вперше встановлено 50% втрати професійної працездатності, з яких 40 % у зв»язку із захворюванням попереко-крижовою радикулопатією і 10% у зв’язку із хронічним обструктивним захворюванням легенів. При черговому огляді МСЕК 20 березня 2009 року позивачу збільшено до 65% розмір стійкої втрати працездатності, безстроково.
Ушкодження здоров»я, заподіяне позивачу під час виконання ним трудових обов’язків, спричиняє йому моральні і фізичні страждання, оскільки він обмежений вести звичний спосіб життя і вимушений додавати додаткових зусиль для організації свого життя; як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричиняє порушення таких особистих немайнових прав позивача як право на життя, на охорону здоров»я.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд виходив з того, що ушкодження здоров»я позивача сталося під час виконання ним трудових обов’язків саме на ДП «Артемвугілля», яке відповідно до ч.2 ст. 153 КЗпП України не забезпечило небезпечні умови праці своєму працівнику, що покладає на відповідача обов’язок згідно із законодавством, а саме ст. 237-1 КЗпП України відшкодувати йому моральну шкоду.
Такі висновки суду є правильними.
Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці , на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
У п. п.2, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” роз’яснено, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: - коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; - у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 ЦК та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; - при порушенні зобов’язань, які підпадають під дію Закону „Про захист прав споживачів” чи інших законів, що регулюють такі зобов’язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з’ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом позивач з лютого 1994 року працював на підземних роботах на вугільному підприємстві, а саме: шахті ім. В.І. Леніна ДП «Артемвугілля».
Висновком МСЕК від 13 лютого 2008 року позивачу вперше встановлено 50% втрати професійної працездатності: 40 % у зв»язку із захворюванням попереко-крижовою радикулопатією і 10% у зв’язку із хронічним обструктивним захворюванням легенів, він визнаний інвалідом третьої групи. Висновком МСЕК від 20 березня 2009 року позивачу встановлено 65% втрати професійної працездатності за цими ж хворобами безстроково.
Таким чином, розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об’єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав вірну правову оцінку та дійшов правильного висновку про те, що саме в період роботи у відповідача були порушені права позивача на безпечні і здорові умови праці, тому відповідач відповідно до діючого законодавства повинен відшкодувати позивачу моральну шкоду. Висновки суду грунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам закону.
Визнаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд урахував конкретні обставини справи, характер та ступінь моральних страждань, перебування останнього на лікуванні у зв'язку із професійним захврюванням, встановлення втрати працездатності безстроково, що свідчить про неможливість відновлення працездатності, порушення у зв’язку з цим нормального укладу життя і обгрунтовано при встановленні 50% втрати працездатності вперше визначив таке відшкодування у розмірі 15 000 грн.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування немає.
Керуючись ст. ст. 307 ч.1 п.1, 308 ч.1, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, апеляційний суд,
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу відхилити.
Рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 19 серпня 2009 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Судді: