Справа 22ц-6050 Головуючий у 1 інстанції Павленко Л.М.
Категорія 57 Доповідач Біляєва О.М.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 червня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Шевченко В.Ю.,
суддів Біляєвої О.М., Лук’янової С.В.,
при секретарі Калина О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька про визнання неправомірною бездіяльності, зобов’язання вчинити певні дії та про відшкодування моральної шкоди за апеляційними скаргами сторін на постанову Київського районного суду м. Донецька від 25 листопада 2009 року та за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька на ухвалу того ж суду від 16 лютого 2010 року,
В С Т А Н О В И В :
22 липня 2009 року ОСОБА_1 пред’явила в суд даний позов до Управління Пенсійного фонду України (далі – УПФУ) в Київському районі м. Донецька, посилаючись на те, що вона перебуває на обліку у відповідача, отримує пенсію за віком та віднесена до категорії «діти війни». Відповідно до вимог статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на отримання щомісячної соціальної допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01 січня 2006 року. Проте така допомога не виплачувалась.
Позивач з урахуванням уточнення позовних вимог просила зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити недоплачене щомісячне підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 01 січня 2006 року по день пред’явлення позову; зобов’язати здійснювати виплату такої доплати щомісячно та стягнути в відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями відповідача щодо несплати підвищення до пенсії, 30000 гр.
Постановою Київського районного суду м. Донецька від 25.11.2009 року позов задоволено частково: визнано дії посадових осіб УПФУ в Київському районі м. Донецька неправомірними. Зобов’язано посадових осіб УПФУ у Київському районі м. Донецька нарахувати та сплачувати з 01 січня 2006 року щомісячно ОСОБА_1 як дитині війни соціальну допомогу у розмірі 30% прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року. В задоволенні позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди відмовлено.
Ухвалою Київського районного суду м. Донецька від 16 лютого 2010 року внесено виправлення у рішення, пункт 3 резолютивної частини постанови викладено у наступній редакції: «Зобов’язати посадових осіб УПФУ в Київському районі м. Донецька нарахувати та сплачувати з 01.01.2006 року, щомісячно, ОСОБА_1 як дитині війни соціальну допомогу у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, згідно з Законом України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року, починаючи з 01 січня 2006 року. Допущено негайне виконання рішення в межах стягнення за один місяць.
ОСОБА_1, не погоджуючись із постановою суду, звернулася до Апеляційного суду Донецької області з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить змінити постанову в частині задоволення позовних вимог та скасувати постанову в частині відмови в позові про відшкодування моральної шкоди; ухвалити нове рішення, яким зобов’язати УПФУ в Київському районі м. Донецька сплатити позивачу заборгованість по доплаті до пенсії з 01 січня 2006 року по 01 грудня 2009 року в сумі 5286 гр. 30 коп.; виплачувати з 01 грудня 2009 року щомісячно надбавку до пенсії в розмірі 30% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; стягнути компенсацію в відшкодування моральної шкоди в сумі 30000 гр.
В обґрунтування скарги позивач зазначає, що суд зобов’язав відповідача нарахувати та виплатити соціальну допомогу, проте вона отримує пенсію за віком, тому має право на отримання підвищення до пенсії. Крім того, суд не врахував подане нею 02 грудня 2009 року уточнення по заборгованості по доплатам як дитині війни на час ухвалення рішення. Вважає відмову суду в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди безпідставною.
Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька подало апеляційні скарги на постанову суду від 25.11.2009 року та на ухвалу від 16.02.2010 року, в яких посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів скарги відповідач зазначив, що суд не врахував, що у 2006 році урядом не впроваджувався порядок надання пільг, передбачених ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", тому у 2006 році виплачувати надбавку не було законних підстав. Суд також не зважив на те, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" зупинено дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" на 2007 рік. Рішенням Конституційного Суду України від 9.07.2007 року були визнані неконституційними зазначені норми, однак бюджетні кошти на підвищення пенсії дітям війни не перераховувалися, зміни в бюджет не вносилися, джерела не зазначалися. Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" внесені зміни до Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року або іншим нормативно-правовим актом не передбачено відновлення дії статті 6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни" в редакції до 1 січня 2008 року. Вважають, що саме для врегулювання ситуації 28 травня 2008 року Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова №530 "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян"; відповідно до цієї постанови сплачувалося підвищення до пенсії позивачу. Крім того, суд не вірно застосував ст.28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" щодо визначення мінімального розміру пенсії. Просив скасувати оскаржувані рішення та відмовити позивачеві.
Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу ОСОБА_1 з наведених в ній мотивів; проти задоволення апеляційних скарг відповідача заперечувала.
Відповідач просив розглянути справу за відсутності його представника.
Апеляційний суд частково задовольняє апеляційні скарги з наступних підстав.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 віднесена до категорії «діти війни»; перебуває на обліку в УПФУ в Київському районі м. Донецька та отримує пенсію за віком. Позивач має право на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, розмір якої не може бути меншим ніж прожитковий мінімум для осіб, що втратили працездатність, починаючи з 01 січня 2006 року. Позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню в зв’язку з недоведеністю.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення, апеляційний суд визнає, що повністю погодитись із висновками суду першої інстанції не можна, оскільки суд дійшов їх з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що позивач відповідно до вимог ст. 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" відноситься до соціальної групи "діти війни".
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в редакції на момент звернення позивача передбачає, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Законом України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» (п.17 ст. 71) зупинено дію статті 6 Закону «Про соціальний захист дітей війни».
Зупинення дії нормативного акту не дає права на його застосування.
Відповідно до Закону України від 19.01.2006 року № 3367-1У «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» внесено зміни, згідно з якими виключено пункт 17 статті 77 цього Закону, а новою редакцією статті 110 Закону встановлено, що пільги дітям війни, передбачені статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2006 року.
Кабінетом Міністрів України протягом 2006 року рішення на виконання вимог статті 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» не приймалися. Отже, пільги для дітей війни, передбачені статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у 2006 році запроваджено не було, а тому у позивача не було права на отримання зазначеної державної соціальної допомоги до пенсії у 2006 році.
Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 року», призупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якою встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп визнані такими, що не відповідають Конституції України, зокрема, положення ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 року» щодо зупинення дії ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до п ункту 41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" текст ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено у такій редакції: "Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни", тобто 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп положення п. 41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" визнано неконституційними.
Зазначені рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскарженими, крім того, вони мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, п озовні вимоги з 01 січня 2007 року до 09 липня 2007 року та з 01 січня 2008 року до 22 травня 2008 року, тобто до ухвалення відповідних рішень Конституційним Судом України, безпідставні, оскільки в цей період позивачка також не мала права на отримання державної соціальної допомоги, так як норма, якою передбачено це право, була зупинена. Суд не може застосувати норму, яка не діє.
З 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року спірні відносини регулюються відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції Закону, яка діяла до 1 січня 2007 року.
О тже позивачка має право на здійснення перерахунку підвищення до пенсії з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, з 01.01.2009 року.
Ухвалюючи рішення про задоволення вимог про зобов’язання відповідача здійснити перерахунок підвищення до пенсії з 01 січня 2006 року, суд першої інстанції на зазначені норми уваги не звернув, не застосував закон, який підлягав застосуванню, тобто порушив норми матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового.
За таких обставин суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та визнання протиправною бездіяльності відповідача в період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 1 січня 2009 року по 30 червня 2009 року включно, тобто до пред’явлення позову, та зобов’язання здійснити підвищення до пенсії позивачці.
На час виникнення спірних правовідносин розмір мінімальної пенсії за віком визначався лише ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Згідно з цією нормою мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленого для осіб, що втратили працездатність. Інший розмір мінімальної пенсії за віком діючим законодавством не передбачено.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 року прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, при визначенні розміру підвищення відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, визначений ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Статтею 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року був затверджений прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність, з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 387 гривень, з 1 жовтня - 395 гривень.
Зазначена стаття була змінена Законом України від 15 березня 2007 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та існує в новій редакції з 28 березня 2007 року, якою прожитковий мінімум для особи, яка втратила працездатність, визначений з 1 квітня - 406 гривень, з 1 жовтня - 411 гривень. При цьому, зазначена стаття доповнена абзацом, яким передбачено встановити, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток, що складає відповідно 410 грн. 06 коп.; 415 грн. 11 коп.
Згідно зі ст. 58 Закону України " Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України", прожитковий мінімум складає: з 01.01.2008 року – 470 грн., з 01.04.2008 року - 481 грн., з 01.07.2008 року – 482 грн., з 01.10.2008 року – 498 грн.
Як передбачено положеннями ст. 54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» зі змінами та абз.1 ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», у 2009 році для визначення мінімального розміру пенсії за віком з 01 січня 2009 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, в розмірах, що діяли у грудні 2008 року.
Таким чином, розмір мінімальної пенсії за віком з 1 січня 2009 року становить 498 грн., з 1 листопада 2009 року – 573 грн.
Проведення виплати відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» не є правильним.
За конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, якою є наведена вище постанова Кабінету Міністрів України, застосування відповідачем норм вказаної постанови істотно звужує обсяг встановлених законом прав позивача.
Недоплата передбаченої чинним законодавством надбавки призвела до порушення передбаченого Конституцією України права на соціальний захист.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» доплат до пенсії не може бути причиною невиконання покладених на управління Пенсійного фонду України зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Відповідно до прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості спорів, пов'язаних із соціальними виплатами" від 18 лютого 2010 року апеляційним судом розгляд справи здійснюється в порядку цивільного судочинства.
Згідно зі ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за звернення фізичних та юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ним вимог і на підставі доказі сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Позивачкою заявлені вимоги про зобов’язання здійснити нарахування щомісячної надбавки в розмірі 30 мінімальної пенсії за віком з 01.01.2006 року і по час пред’явлення позову (ас. 1).
Під час розгляду справи позивач не змінювала позовні вимоги в цій частині, що підтверджується матеріалами справи.
Доводи скарги ОСОБА_1 про те, що вона надала суду уточнюючий розрахунок заборгованості за період з 01 січня 2006 року до 01 грудня 2009 року, тому підлягають стягненню конкретні суми недоплати, не заслуговують на увагу, оскільки такий розрахунок підписаний представником позивача та зареєстрований у суді першої інстанції 27 листопада 2009 року (ас. 26) та уточнений розрахунок 02 грудня 2009 року (ас. 28), тобто після ухвалення оскаржуваної постанови.
Вимоги ОСОБА_1 про зобов’язання здійснювати нарахування щомісячної надбавки в майбутньому задоволенню не підлягають, оскільки відповідно до вимог ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Докази про те, що права позивачки в майбутньому будуть порушуватися, відсутні. В разі, якщо позивачка буде вважати порушеними свої права, вона не позбавлена права звернутися до суду за їх захистом.
Враховуючи викладене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги про визнання дій неправомірними та зобов’язання відповідача здійснити перерахунок щодо недоплати підвищення до пенсії, починаючи з 01 січня 2006 року, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Щодо висновку суду про відмову в позові про відшкодування моральної шкоди з підстав недоведеності позовних вимог, то апеляційний суд не може з ним погодитись.
Право на відшкодування моральної шкоди безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень, у випадках, передбачених статтями Цивільного кодексу України, чи при порушенні зобов’язань, які підпадають під дію Закону «Про захист прав споживачів», інших законів, що регулюють такі зобов’язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Закон України «Про соціальний захист дітей війни», за нормами якого позивач має право на щомісячне підвищення до пенсії, не передбачає можливості відшкодування моральної шкоди.
Таким чином, суд мав відмовити в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди в зв’язку з безпідставністю.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд на підставі п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України скасовує оскаржуване рішення і ухвалює нове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Апеляційний суд визнає неправомірними дії посадових осіб Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, згідно зі статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, з 01.01.2009 року по 30 червня 2009 року. Зобов’язує відповідача здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячну доплату до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, згідно зі статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", за вказаний період. В позові про відшкодування моральної шкоди відмовити в зв’язку з безпідставністю вимог.
Ухвала Київського районного суду м. Донецька від 16 лютого 2010 року про внесення виправлення в рішення підлягає скасуванню в повному обсязі в зв’язку зі скасуванням судового рішення.
Негайне виконання судових рішень допускається лише у справах про стягнення аліментів; присудження працівникові виплати заробітної плати; відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи; поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника;відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала; розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб (ст. 367 ЦПК).
Дана справа у вказаному переліку відсутня, що не дає підстав для допущення негайного виконання рішення.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 312, 316 ЦПК України, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості спорів, пов’язаних із соціальними виплатами», апеляційний суд, -
В И Р І Ш И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Апеляційні скарги Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька задовольнити частково.
Постанову Київського районного суду м. Донецька від 25 листопада 2009 року та ухвалу Київського районного суду м. Донецька від 16 лютого 2010 року про внесення виправлень в судове рішення скасувати; ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька про визнання неправомірною бездіяльності, зобов’язання вчинити певні дії та про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії посадових осіб Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, згідно зі статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, з 01.01.2009 року по 30.06.2009 року.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячну доплату до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, згідно зі статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, з 01.01.2009 року по 30.06.2009 року.
В решті позову відмовити.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Головуючий
Судді