Справа № 22-5791/2010 р. Головуючий 1 інстанції - Карякін О.О.
Категорія 32 Доповідач - Будулуца М.С.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 червня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючої - судді Курило В.П.,
суддів: Будулуци М.С., Санікової О.С.,
при секретарі - Сироті Д.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2
на рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 18 березня 2010 року за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, -
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди.
У позові посилались на ті обставини, що постановою Єнакіївського міського суду від 1 грудня 2009 року на підставі Закону України „Про амністію ” від 12 грудня 2008 року закрито провадження по кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_3 за ч.1 і ч.2 ст.125 КК України, а тому їх позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди не розглядались.
З посиланням на ст. 1167 ЦК України просили стягнути з нього у відшкодування моральної шкоди по 5000 грн. кожному, оскільки 24 вересня 2003 року в місті Єнакієве по вул. Горна біля будинку, де проживають позивачі, ОСОБА_3 ображав їх у присутності сторонньої особи і умисно заподіяв їм легкі тілесні ушкодження, що спричинило їм фізичні і душевні страждання та переживання.
Рішенням Єнакіївського міського суду Донецької області від 18 березня 2010 року в задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
При цьому вказують, що суд дійшов до помилкового висновку про те, що закриття кримінальної справи відносно ОСОБА_3 на підставі Закону України „Про амністію ” від 12 грудня 2008 року не доводить вину відповідача у заподіянні позивачам легких тілесних ушкоджень. Зазначають, що статтею 5 Закону України „Про застосування амністії в Україні ” від 1 жовтня 1996 року № 392/ 96 – ВР передбачено, що амністія не знімає судимості щодо осіб, які звільняються від відбування покарання, а також амністія не звільняє від обов’язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, покладеного на винну особу вироком чи рішенням суду.
В судовому засіданні апеляційного суду позивачка ОСОБА_1, яка діє від свого імені і від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності, доводи апеляційної скарги підтримала та просила скаргу задовольнити. Останній в судове засіданні не з’явився та просив справу розглянути у його відсутності.
Відповідач ОСОБА_3 заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважав їх безпідставними та просив скаргу відхилити.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, рішення суду - залишити без змін.
Відповідно до вимог статті 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Як зазначено в ст. 303 ч.1 ЦПК України, апеляційний суд під час розгляду справи в апеляційному порядку перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною 1 ст.1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди ” від 27 березня 1992 року № 6 (з наступними змінами і доповненнями) роз’яснено, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особі, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв’язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від вини.
Як зазначено в п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України „ Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди ” від 31 березня 1995 року № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі не законними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв’язку з ушкодженням здоров’я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв’язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв’язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_1 і ОСОБА_2, вони посилались на те, що 24 вересня 2003 року ОСОБА_3 на вулиці, біля будинку позивачів в присутності сторонньої особи – водія таксі безпричинно почав ображати першу, а потім - обох позивачів, принижуючи їх честь і гідність. Незважаючи на те, що вона є особою жіночої статі, а чоловік - інвалідом 2 групи, відповідач наніс їм обом тілесні ушкодження. Все це спричинило фізичну біль і страждання. У відповідь на це вони змушені були захищатись від ОСОБА_3, що потягло порушення кримінальної справи проти самих позивачів. Все це спричинило душевні і фізичні страждання. Позивачка тривалий час лікувалась у медичному закладі, а у чоловіка підсилився негативний психологічний стан після тяжкої травми на виробництві. Оскільки тривалий час йшов судовий процес відносно ОСОБА_3, вони додатково зазнали душевні переживання (а.с. 1 -2).
З матеріалів кримінальної справи № 1-74/09 відносно ОСОБА_3 вбачається, що постановою Єнакіївського міського суду від 1 грудня 2009 року закрито провадження у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_3 за ч.1 і ч.2 ст.125 КК України на підставі п. „г” ст. 1 і ст. 9 Закону України „Про амністію ” від 12 грудня 2008 року. Він обвинувачувався у тому, що 24 вересня 2003 року в м. Єнакієве на вул. Горна спричинив легкі тілесні ушкодження ОСОБА_1 і ОСОБА_2 (а.с. 3). З цих же матеріалів справи вбачається, що вироком Єнакіївського міського суду Донецької області від 25 квітня 2005 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 засуджено кожного за ч.1 ст.122 КК України на 1 рік позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України їх звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік. До них також застосовано вимоги, передбачені ст. 76 КК України. З ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуто у відшкодування моральної шкоди 3000 грн.
По справі встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1. і ОСОБА_3 є сусідами й проживають на АДРЕСА_1. Між ними тривалий час існують неприязні стосунки. 24 вересня 2003 року у денний час між ними на ґрунті таких стосунків виникла чергова сварка, в ході якої ОСОБА_2 наніс ОСОБА_3 декілька ударів по обличчю, від яких той упав на землю. Продовжуючи злочинні дії, ОСОБА_2 наніс йому ще декілька ударів по голові й обличчю, а ОСОБА_2, яка спостерігала за діями свого чоловіка, узяла милицю, яка належала ОСОБА_4 і нанесла нею ОСОБА_3 3 удари по голові. Від зазначених спільних дій ОСОБА_2 та ОСОБА_1. ОСОБА_3 заподіяно середньої тяжкості ушкодження, що спричинило тривалий розлад його здоров’я. Це підтверджено частково показаннями засуджених, які не заперечували, що між ними і ОСОБА_3 були неприязні стосунки та обопільна бійка: показаннями потерпілого ОСОБА_3, показаннями свідків - очевидців ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7, які підтвердили показання потерпілого ОСОБА_3 щодо побиття останнього ОСОБА_2 та ОСОБА_1., висновками судово-медичних експертиз і даними протоколів слідчих дій. Суд вірно встановивши, що ОСОБА_3 не вчинив щодо ОСОБА_2 суспільно небезпечного посягання й те, що дружина останнього – ОСОБА_1 теж прийняла участь у побитті потерпілого, кваліфікував їх дії за ч.1 ст.122 КК України. Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 5 серпня 2005 року зазначений вирок суду залишено без змін (а.с.117 – 123).
Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 1 лютого 2007 року відмовлено у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1.
Аналізуючи встановлені у справі обставини та вимоги закону, суд першої інстанції, з посиланням на ч.4 ст.61 ЦПК України, дійшов висновку, що вирок у кримінальній справі, який набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов’язкові для суду, що розглядає справу про цивільно - правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанова суду, з питань, чи мали місце ці дії, та чи вчинені вони цією особою.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, суд зазначив, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, та позивачі не довели суду заподіяння їм моральної шкоди внаслідок винних дій відповідача.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки наявність у справі копії постанови про закриття провадження у кримінальній справі відносно ОСОБА_3 не свідчить безперечно про заподіяння моральної шкоди позивачам внаслідок його винних дій.
Твердження апелянтів стосовно того, що амністія не звільняє від обов’язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, покладеного на винну особу вироком чи рішенням суду, не приймаються до уваги, оскільки такий обов’язок на відповідача ОСОБА_3 не покладений.
Оскільки апеляційним судом не встановлено порушень або неправильного застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права або невідповідності висновків суду обставинам справи, та враховуючи, що відповідно до ч.2 ст.308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань, апеляційний суд скаргу апелянтів відхиляє, а рішення суду першої інстанції - залишає без змін.
Керуючись ст. 303, 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 18 березня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуюча: Судді: