Справа №4063                                                               Головуючий у 1 інстанції Мінаєв І.М.

Категорія 5                                                              Доповідач Лук'янова С.В.

РІШЕННЯ Іменем України

27 червня 2006 року       Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Висоцької В.С. суддів Лук'янової С.В., Соломахи Л.І.

при секретарі Баранові В.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційними скаргами представника відповідачок ОСОБА_1, ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 7 грудня 2005 року і додаткове рішення цього ж суду від 21 лютого 2006 року у справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_6 про визнання угоди дійсною, визнання права власності, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та виселення без надання іншого жилого приміщення.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивачки ОСОБА_4, представника відповідачок ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_6, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційних скарг, апеляційний суд

встановив:

У квітні 2003 року позивачка ОСОБА_4 звернулася в суд до відповідачки ОСОБА_1 з позовом про визнання угоди дійсною і визнання права власності на 1/2 частину будинку. В обґрунтування позову позивачка вказала, що відповідачці на праві власності належить 1/2 частина жилого будинку АДРЕСА_1 у місті Слов'янську Донецької області. 8 серпня 2002 року відповідачка від свого імені склала довіреність на ім"я ОСОБА_6 і доручила останньому виконати всі дії, пов'язані з договором купівлі-продажу. Оскільки вона не мала обумовленої договором суми вартості 1/2 частини будинку, ОСОБА_6, погодившись з відповідачкою, прийняв рішення про продаж будинку у розстрочку. Нотаріус відмовив посвідчити договір купівлі-продажу будівлі у розстрочку. Після цього 1 вересня 2002 року вона і ОСОБА_6 уклали письмовий договір, у якому вказали всі суттєві умови купівлі вказаного будинку. ОСОБА_6 дозволив їй і її сім"ї вселитися у будинок, здійснювати догляд за будинком, за проживання платити 10 грн. у місяць з наступним викупом частини будинку. Вона зобов'язалася протягом року виплатити повну вартість вказаного будинку. Вона виплачувала ОСОБА_6 гроші,  що ОСОБА_6 фіксував у платіжній відомості, а гроші пересилав відповідачці. З дозволу відповідачки вона зробила у будинку ремонт. У теперішній час відповідачка скасувала видану довіреність і наполягає на виселенні її разом з членами її сім'ї. Вона вважає, що фактично між нею і відповідачкою здійснена угода купівлі-продажу, вона повністю виплатила обумовлену суму вартості житла за договором. Тому вона просила визнати дійсною угоду купівлі-продажу 1/2 частини вказаного будинку, укладеною між нею і відповідачкою, і визнати за нею право власності на 1/2 частку спірного будинку (а.с.2-3).

У квітні 2003 року позивачка ОСОБА_4 подала додаткову позовну заяву до відповідача ОСОБА_6 і просила визнати дійсним договір купівлі-продажу спірного будинку і зберегти за нею право власності на спірний будинок (а.с. 16).

У червні 2003 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні і виселення із будинку АДРЕСА_1 у місті Слов"янську без надання іншого жилого приміщення. В обґрунтування зустрічного позову вказано, що 15 травня 1969 року ОСОБА_7 подарував по 1/2 частині спірного будинку ОСОБА_1 і ОСОБА_8 8 серпня 2002 року ОСОБА_1 дійсно видала ОСОБА_6 довіреність на право продажу належної їй 1/2 частини спірного будинку з додержанням вимог ст.. 114 ЦК України. Угода купівлі-продажу спірного будинку з ОСОБА_4 не була укладена і тому відсутні підстави для визнання за ОСОБА_4 права власності на спірний будинок. 14 жовтня 2002 року ОСОБА_8 померла. За заповітом після смерті ОСОБА_8 власницею 1/2 частини спірного будинку і всього майна, що знаходиться у будинку, є ОСОБА_2, яка у встановленому законом порядку прийняла спадщину і отримала свідоцтво про право на спадщину. Але ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не мають можливості користуватися спірним будинком, оскільки відповідачка і члени її сім"ї не пускають їх у цей будинок. Тому вони просили виселити ОСОБА_4 і членів її сім"ї із спірного будинку без надання іншого жилого приміщення (а.с. 17-18).

У листопаді 2003 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 доповнили зустрічний позов: у якості відповідача вказали не лише ОСОБА_4, а і її чоловіка ОСОБА_5, і просили виселити із спірного будинку ОСОБА_4, ОСОБА_5 і їх неповнолітнього сина ОСОБА_9, 1997 року народження, без надання іншого жилого приміщення (а.с.26-27).

У листопаді 2003 року позивачка ОСОБА_4 доповнила позовні вимоги до відповідачок ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу від 1 вересня 2002 року спірного будинку дійсним і визнання за нею права власності на спірний будинок вимогою про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого ОСОБА_2 Першою Слов"янською державною нотаріальною конторою 30 квітня 2003 року (а.с.30).

Ухвалою Слов"янського міськрайонного суду від 29 листопада 2005 року ОСОБА_5 залучено до участі у розгляді справи у якості позивача за первинним позовом (а.с.215).

Зазначена справа розглядалася судом неодноразово.

Рішенням Слов"янського міськрайонного суду Донецької області від 7 грудня 2005 року задоволено вказаний позов ОСОБА_4 та ОСОБА_5 і відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.256-257). Додатковим рішенням цього ж суду від 21 лютого 2006 року вирішено питання про розподіл судових витрат і з відповідачок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_5 стягнуті судові витрати в сумі 80 грн. 75 коп. (а.с.311-312). Вказаними рішеннями встановлено, що 8 серпня 2002 року ОСОБА_8 і ОСОБА_1 довірили ОСОБА_6 продати на умовах і за ціну на його розсуд, належний їм на праві власності у рівних частках, жилий будинок АДРЕСА_1у місті Слов'янську;   Це  доручення  було   засвідчено  нотаріально.  Діючи  у  межах  наданих повноважень, ОСОБА_6 1 вересня 2002 року, діючи в інтересах ОСОБА_8 і ОСОБА_1, уклав з ОСОБА_4 письмовий договір купівлі-продажу спірного будинку. Згідно умовам договору від 1 вересня 2002 року Неп"янови вселилися у спірний будинок на умовах оплати 10 грн. щомісяця з наступним викупом цього будинку за 800 долларів США протягом року з моменту укладення договору. Таким чином, 1 вересня 2002 року між сторонами за договором були досягнуті угоди по всіх істотних умовах договору. ОСОБА_4 виконувала умови вказаного договору: виплачувала гроші. 14 жовтня 2002 року померла ОСОБА_8 - одна із тих, хто надав ОСОБА_6 довіреність, і з її смертю втрачає правове значення довіреність від 8 серпня 2002 року. Але на момент смерті ОСОБА_8 угода купівлі-продажу спірного будинку була вже укладена. 10 березня 2003 року ОСОБА_4 сплатила всю обумовлену за будинок суму. 10 квітня 2003 року відповідачка ОСОБА_1 скасувала доручення на ім"я ОСОБА_6 (а.с.256-257).

В апеляційній скарзі представник відповідачок ставить питання про скасування рішення Слов"янського міськрайонного суду від 7 грудня 2005 року і додаткового рішення цього ж суду від 21 лютого 2006 року і ухвалення по. справі нового рішення про задоволення зустрічного позову і відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 через невідповідність висновків суду обставинам справи. Висновок суду про те, що 1 вересня 2002 року ОСОБА_6, який діяв у інтересах ОСОБА_1 і ОСОБА_8, уклав з позивачами ОСОБА_4ОСОБА_5 письмовий договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1у місті Слов'янську, суперечить фактичним обставинам справи і змісту договору від 1 вересня 2002 року. У договорі ОСОБА_6 не вказав, що він діє від імені ОСОБА_1 і ОСОБА_8, тобто уклав договір лише від свого імені. У тексті договору написано „квартиранти" і шрифтом, що відрізняється, „покупці". Згідно довіреності ОСОБА_6 було доручено продати будинок; це доручення він був зобов'язаний виконати у відповідності до вимог закону. ОСОБА_6 перевищив свої повноваження, збільшив об'єм наданих йому прав і скоїв дії у збиток особам, які видали йому довіреність. ОСОБА_6 знав, що 13 жовтня 2002 року померла ОСОБА_8 і що у зв'язку з цим припинилася дія довіреності, але продовжував виконувати дії продавця і приймати гроші. Лист ОСОБА_1 від 27 листопада 2002 року підтверджує, що вона себе вважала власницею будинку і не визнавала укладення договору купівлі-продажу з ОСОБА_4.. Судом не встановлено, що ОСОБА_6, як представник продавця, ухилявся від нотаріального посвідчення угоди купівлі-продажу спірного будинку. Суд не перевірив чому угода не була посвідчена нотаріально. Рішення суду порушило права власників і є незаконним (а.с.302-304). Додаткове рішення суду від 21 лютого 2006 року ухвалено у її відсутність і відсутність позивачів. Це рішення є незаконним, оскільки незаконним є рішення про задоволення позову ОСОБА_4 (а.с.315-316).

Представник відповідачок повністю підтримав доводи апеляційних скарг; позивачка ОСОБА_4 і відповідач ОСОБА_6 не підтримали доводи апеляційних скарг і просили залишити без зміни рішення суду першої інстанції.

Апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги представника відповідачок підлягають задоволенню, рішення суду від 7 грудня 2005 року і додаткове рішення від 21 лютого 2006 року - скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про відмову у задоволенні первинного позову і задоволення зустрічного позову через наступне.

Матеріали справи підтверджують, що 15 травня 1969 року власницями по 1/2 часині

жилого будинку АДРЕСА_1 у місті Слов"янську на підставі нотаріально

• посвідченого договору дарування стали ОСОБА_8 і відповідачка ОСОБА_1 (а.с.19).

12 серпня 1992 року ОСОБА_8 склала заповіт на користь відповідачки ОСОБА_2,

цей заповіт нотаріально посвідчено (а.с.222).  13 жовтня 2002 року ОСОБА_8 померла.

що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с.228). ЗО квітня 2003 року відповідачка ОСОБА_2 отримала нотаріально посвідчене свідоцтво про право на спадщину за заповітом на належне ОСОБА_8 майно, у тому числі і 1/2 частину спірного будинку (а.с.220).

Рішенням суду першої інстанції від 7 грудня 2005 року правильно встановлено, що 8 серпня 2002 року ОСОБА_8 і відповідачка ОСОБА_1 довірили ОСОБА_6 продати на умовах і за ціну на його розсуд належний їм на праві власності у рівних частках жилий будинок АДРЕСА_1 у місті Слов"янську Донецької області і ця довіреність посвідчена нотаріально (а.с.5).

Довіреність від 8 серпня 2002 року відповідає вимогам ч.І ст.65 ЦК України в редакції 1963 року, який діяв на час виникнення правовідносин між сторонами. Згідно ч.І ст.64 ЦК України в редакції 1963 року довіреністю визнається письмове уповноваження, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Вказаною довіреністю ОСОБА_8 і відповідачка ОСОБА_1 уповноважили ОСОБА_6 продати належний їм на праві приватної власності жилий будинок із прилеглими до нього господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходяться у місті Слов'янську по АДРЕСА_1, за ціну і на умовах на його розсуд (а.с.5). Але апеляційний суд вважає, що ОСОБА_6 ні до дня смерті ОСОБА_8, тобто до 13 жовтня 2002 року (а.с.228), ні до дня скасування довіреності відповідачкою ОСОБА_1, тобто до 10 квітня 2003 року (а.с.99), не виконав дане йому доручення і не продав спірний будинок „за ціну і на умовах на його розсуд". До такого висновку апеляційний суд прийшов через наступне.

Згідно ч.2 ст.41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Частина 1 статті 227 ЦК України в редакції 1963 року, який діяв на час виникнення правовідносин між сторонами, передбачала, що договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин; недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (ст..47 цього Кодексу). Але ОСОБА_6 не виконав надане йому довіреністю право продати спірний будинок і не уклав нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу спірного будинку до дня настання смерті ОСОБА_8 або до дня скасування довіреності відповідачкою ОСОБА_1 Докази ухилення продавця від нотаріального оформлення договору купівлі-продажу спірного будинку відсутні. Письмовий договір від 1 вересня 2002 року, укладений між ОСОБА_6 і ОСОБА_4 (а.с.6), і відомість про виплату ОСОБА_4 ОСОБА_6 певних сум у виконання договору від 1 вересня

2002  року (а.с.11) у даному випадку не є належними доказами укладення між ОСОБА_8, ОСОБА_1 (з одного боку) і ОСОБА_4 (з другого боку) договору купівлі-

продажу спірного будинку, оскільки ОСОБА_6 був уповноважений укласти від імені

довірителів нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу спірного будинку.

Враховуючи викладене у сукупності, апеляційний суд прийшов до висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позову ОСОБА_4,ОСОБА_5 і тому цей позов задоволенню не підлягає у повному обсязі.

Згідно ч.2 ст.48 Закону України власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Право власності кожної з відповідачок ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на 1/2 частину спірного будинку підтверджується відповідно договором дарування від 15 травня 1969 року (а.с.19) і свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 30 квітня

2003    року (а.с.220). Із пояснень позивачки і змісту позовних заяв встановлено, що

позивачі ОСОБА_4, ОСОБА_5 і їх малолітній син проживають у спірноіму

будинку. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що зустрічний позов ОСОБА_1 і ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а вказані позивачі і їх малолітня дитина виселенню із спірного будинку без надання іншого жилого приміщення.

Враховуючи викладене у сукупності, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, оскільки суд застосував норми права, які не поширюються на правовідносини, що виникли між сторонами, і не застосував норми права, які підлягають застосуванню. Ця обставина згідно п.4 ч.І ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення по справі нового рішення. Скасуванню підлягає як основне рішення суду першої інстанції від 7 грудня 2005 року, так і додаткове рішення від 21 лютого 2006 року, яким судом першої інстанції вирішено питання про судові витрати.

Згідно ч.І ст.З03 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.І п.2, 309 ч.І п.4, 313, 316, 317, 319 ЦПК України , апеляційний суд

ВИРІШИВ:

Апеляційні скарги представника відповідачок ОСОБА_1, ОСОБА_2-ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 7 грудня 2005 року і додаткове рішення цього ж суду від 21 лютого 2006 року скасувати.

Задовольнити зустрічний позов ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні та виселення із жилого будинку без надання іншого жилого приміщення:

виселити ОСОБА_4, ОСОБА_5 і їх малолітнього сина ОСОБА_4, 1997 року народження, із жилого будинку АДРЕСА_1 у місті Слов'янську Донецької області без надання іншого жилого приміщення.

Відмовити ОСОБА_4, ОСОБА_4 у задоволенні позову до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_6 про визнання угоди дійсною, про визнання права власності на будинок АДРЕСА_1 у місті Слов'янську Донецької області, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку шляхом подання скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.