Справа №22-4881/06 Категорія: 39
Головуючий у 1 інстанції Якубенко О.Б. Доповідач: Соломаха Л.І.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 червня 2006р. м.Донецьк
Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Висоцької В. С.
суддів Соломахи Л.І., Могутової Н.С.
при секретарі Баранові В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства „Донецька залізниця", комісії по трудових спорах інформаційно-статистичного центру державного підприємства „Донецька залізниця" (третя особа - начальник івформаційно-статистичного центру державного підприємства „Донецька залізниця" Шегаль Ігор Євгенович) про скасування рішення комісії по трудових спорах, зобов'язання надання додаткової відпустки, стягнення моральної шкоди з апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Куйбишевського районного суду м.Донецька від 28 березня 2006р., -
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Куйбишевського районного суду м.Донецька від 28 березня 2006р. в задоволенні позову ОСОБА_1 до державного підприємства „Донецька залізниця", комісії по трудових еиорах інформаційно-статистичного центру державного підприємства „Донецька залізниця" про скасування рішення комісії по трудових спорах, зобов'язання надання додаткової відпустки, стягнення моральної шкоди відмовлено.
При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що з 29 вересня 1980р. по теперішній час позивач працює в інформаційно-статистичному центрі державного підприємства „Донецька залізниця" (далі ІСЦ ДП „Донецька залізниця").
Позивач має трьох дітей: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 року народження
У період з 05 липня 1990р. по 19 квітня 1996р. позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею віку шести років (в рішенні помилково вказано трьох років), а з 20 квітня 1996р. по 19 квітня 1998р. - у відпустці без збереження заробітної плати за сімейними обставинами.
09 листопада 2005р. позивач звернулася з заявою до начальника ІСЦ ДП „Донецька залізниця" Шегаля І.Є. про надання їй додаткової відпустки за 1997р., як матері, що мала двох дітей віком до 15 років. В наданні такої відпустки їй відмовлено.
21 листопада 2005р. позивач оскаржила цю відмову в комісію по трудових спорах ІСЦ ДП „Донецька залізниця". Рішенням КТС ІСЦ ДП „Донецька залізниця" від ЗО листопада 2005р. позивачеві в наданні додаткової відпустки за 1997р. відмовлено.
Відмовляючи позивачу в задоволенні позову, суд виходив з того, що в наданні позивачу такої відпустки відмовлено обгрунтовано, оскільки знаходячись протягом усього 1997р. у відпустці без збереження заробітної плати, позивач трудові обов'язки не виконувала, тобто фактично не працювала, в зв'язку з чим права на передбачену частиною 1 ст. 19 Закону України „Про відпустки" відпустку за 1997р. не має.
Оскільки порушення прав позивача з боку відповідачів не встановлено, суд дійшов висновку, про відсутність підстав для задоволення і позовних вимог позивача про відшкодування моральної шкоди.
В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення її позову, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на те, що суд проігнорував її доповнення до позовної заяви про збільшення позовних вимог про стягнення моральної шкоди з 2500грн. до 3500грн. Суд не дослідив обставини її знаходження у відпустці без збереження заробітної плати за сімейними обставинами з 20 квітня 1996р. по 19 квітня 1998р., а саме, те, що в той час з зв'язку з тяжким фінансовим становищем на Донецькій залізниці робітникам надавалися саме такі відпустки відповідно до телеграм „Укрзалізниці". Пославшись на те, що вона в 1997р. фактично не працювала, суд не врахував, що трудові відносини з відповідачем вона не розривала, у неї не переривався ні загальний стаж, ні стаж роботи за фахом, що перебування її у відпустці без збереження заробітної плати не позбавляє її права на одержання додаткової відпустки, передбаченої ст. 182-1 КЗпП України та ст. 19 Закону України „Про відпустки", а є нічим іншим, як вимушеними діями у зв'язку зі складним матеріальним положенням на той час на Укрзалізниці.
В апеляційній інстанції позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 доводи апеляційної скарги підтримали.
Представники відповідачів Дачковська С.Г. та Саламатіна Л.М. проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили рішення суду залишити без змін.
Третя особа Шегаль І.Є. у судове засідання не з'явилася, надала заяву про розгляд справи у її відсутність.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_5, представників відповідачів Дачковську С.Г., Саламатіну Л.М., дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав:
Розглядаючи справу по суті, суд обґрунтовано виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами регулюються Законом України „Про відпустки" від 15 листопада 1996р. (з наступними змінами), який набув чинності з 01 січня 1997р.
Згідно ст. 19 Закону України "Про відпустки" (в редакції, що діяла станом на 1997р.) жінці, яка працює і має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, за її бажанням щорічно надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів без урахування вихідних. Це право жінок передбачено і ст. 182-1 КЗпП України, якою кодекс було доповнено Законом України від 18 вересня 1998р. „Про внесення змін, що стосуються відпусток, до Кодексу законів про працю України".
Згідно ст.20 Закону України "Про відпустки" (в редакції, що діяла станом на 1997р.) додаткові відпустки працівникам, які мають дітей, надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6, 7 і 8 цього Закону.
Згідно ст.9 Закону України "Про відпустки" (в редакції, що діяла станом на 1997р.) до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховуються:
1) час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого дня) протягом робочого року, за який надається відпустка;
2) час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу);
3) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню, за винятком частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
4) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному статтею 25 і частиною другою статті 26 цього Закону, за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку;
5) час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних закладів освіти;
6) час навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звільнених у зв'язку із змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників;
7) Інші періоди роботи, передбачені законодавством.
Згідно ст.82 КЗпП України (в редакції станом на 1997р.) до стажу роботи, що дає право на відпустку, включаються:
1) час фактичної роботи;
2) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалися місце роботи (посада) і заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, викликаного неправильним звільненням або переводом на іншу роботу);
3) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню, за винятком частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею віку двох років;
4) інші періоди роботи, зарахування яких передбачене законодавством.
Відповідні зміни до ст.82 КЗпП України на підставі Закону України „Про відпустки" були внесені лише Законом України від 18 вересня 1998р.
З матеріалів справи встановлено, що протягом усього 1997р. позивач фактично не працювала, за нею зберігалося місце роботи (посада), але заробітна плата їй не виплачувалася. З 20 квітня 1996р. по 19 квітня 1998р. позивач перебувала у відпустці без збереження заробітної плати за сімейними обставинами. Ці факти сторонами не оспорюються.
Відповідно до ст.25 Закону України „Про відпустки" (в редакції станом на 1997р.) відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов'язковому порядку:
1) матері або батьку, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, - тривалістю до 14 календарних днів щорічно;
2) чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці, - тривалістю до 14 календарних днів;
матері або іншим особам, зазначеним у частині третій статті 18 та частині другій статті 19 цього Закону, у разі якщо дитина потребує домашнього догляду, -
тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку;
4) ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та
особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни,
гарантії їх соціального захисту", - тривалістю до 14 календарних днів щорічно;
5) особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, - тривалістю до 21 календарного дня щорічно;
6) пенсіонерам за віком та інвалідам III групи - тривалістю до ЗО календарних днів щорічно;
7) інвалідам І та II груп - тривалістю до 60 календарних днів щорічно;
8) особам, які одружуються, - тривалістю до 10 календарних днів;
9) працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу: чоловіка (дружини),
батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка, падчірки), братів, сестер - тривалістю до 7
календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та
назад; інших рідних - тривалістю до 3 календарних днів без урахування часу,
- необхідного для проїзду до міеця поховання та назад;
10) працівникам для догляду за хворим рідним по крові або по шлюбу, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, - тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше 30 календарних днів;
11) працівникам для завершення санаторно-курортного лікув;шня - тривалістю, визначеною у медичному висновку;
12) працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі заклади освіти, - тривалістю 15 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та назад;
13) працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, а також працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки, -тривалістю, необхідною для проїзду до місцезнаходження вищого закладу освіти або закладу науки і назад;
14) сумісникам - на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи;
15) ветеранам праці - тривалістю до 14 календарних днів щорічно;
16) працівникам, які використали за попереднім місцем роботи щорічну основну та додаткові відпустки, тривалість яких була менше 24 календарних днів, і одержали за них грошову компенсацію, - тривалістю до 24 календарних днів у перший рік роботи на даному підприємстві, до настання шестимісячного терміну безперервної роботи.
Відповідно до ст.26 Закону України „Про відпустки" (в редакції станом на 1997р.) за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.
У порядку, визначеному колективним договором, власник або уповноважений ним орган у разі простою підприємства з не залежних від працівників причин може надавати відпустку без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням.
Аналізуючи норми Закону України „Про відпустки" та вимоги ст.82 КЗпП України встановлено, що станом на 1997р. час перебування робітника у відпустці без збереження заробітної плати за сімейними обставинами не зараховувався до стажу роботи, що надає право на щорічну основну відпустку.
Доказів того, що позивач з 20 квітня 1996р. до 19 квітня 1998р. перебувала у відпустці без збереження заробітної плати у порядку, визначеному колективним договором, в зв'язку із простоєм підприємства позивачем суду не надано. Позивач визнає, що в заявах про надання відпустки без збереження заробітної плати вона
писала про надання їй відпустки за сімейними обставинами, тобто з інших причин, ніж зазначені в ст.25 та частині 2 ст.26 Закону України „Про відпустки".
Позивач визнає, що щорічна відпустка за 1997р. їй не надавалася і права на неї вона не має.
Оскільки позивач права на щорічну відпустку за 1997р. не має, а додаткова відпустка жінкам, які мають дітей, надається понад щорічні відпустки, права на додаткову відпустку позивач також не має.
Тобто висновок суду про законність дій начальника ІСЦ ДП „Донецька залізниця", який відмовив позивачу в наданні додаткової відпустки, передбаченої ст. 19 Закону України „Про відпустки", та відсутність підстав для скасування рішення КТС ІСЦ ДП „Донецька залізниця", відповідає вимогам закону.
Оскільки права позивача щодо надання додаткової відпустки не порушені, суд дійшов правильного висновку і про відмову позивачу в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди.
Доводи позивача про те, що суд проігнорував її доповнення до позовної заяви про збільшення позовних вимог про стягнення моральної шкоди з 2500грн. до 3500грн., що суд в рішенні помилково вказав на те, що до" 19 квітня 1996р. вона знаходилася у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, не впливають на висновки суду.
Відповідно до частини 2 ст.308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має, доводи апеляційної скарги необгрунтовані і не спростовують висновків суду, тому відповідно до частини 1 ст.308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.
Керуючись ст.307, ст.308, ст.314, ст.315 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Куйбишевського районного суду м.Донецька від 28 березня 2006р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.