Справа № 22-ц-823/2010 р. Головуючий 1 інстанції: Саркісян О.А.
Категорія: право власності Доповідач : - Коростійова В.І.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 березня 2010 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
Головуючого – Кругової С.С.,
суддів – Коростійової В.І., Борової С.А.,
за участю секретарів – Єрьоменко О.В., Остапович Л.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 – законного представника неповнолітнього ОСОБА_3 , до якої в порядку статі 299 Цивільного процесуального Кодексу України приєднався орган опіки та піклування Орджонікідзевського району міста Харкова на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 16 грудня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, в особі його законного представника ОСОБА_2, ОСОБА_5, за участю третіх осіб - органу опіки і піклування Орджонікідзевського району міста Харкова, Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» про припинення спільної часткової власності на квартиру , -
в с т а н о в и л а:
30 жовтня 2008 року ОСОБА_4 звернулася до суду з вказаним позовом.
Вона зазначала, що квартира АДРЕСА_1 знаходиться у спільній частковій власності.
Їй, ОСОБА_4, належить 4\6 частини, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27 липня 2005 року; ОСОБА_3 і ОСОБА_5 – по 1\6 частині на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом від 6 лютого і 22 грудня 2006 року відповідно.
Квартира двокімнатна, кімнати площею 15, 7 кв. м і 11, 4 кв. м, не ізольовані.
Реалізувати своє право власності на 4\6 частини квартири вона не може у зв’язку з наявністю інших співвласників, виділити долі яких неможливо.
Посилаючись на вказані обставини, просила припинити право спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1; визнати за нею право власності на всю квартиру з виплатою ОСОБА_3 і ОСОБА_5 грошової компенсації за їх частки – по 42 925 гривень – кожному.
Законний представник неповнолітнього ОСОБА_3 – ОСОБА_2 проти позову заперечувала.
Посилалась на те, що в умовах фінансової кризи та інфляції, гроші, які пропонує позивачка в якості компенсації за 1\6 частки квартири, до досягнення ОСОБА_3 повноліття, можуть знецінитись. При досягненні повноліття тільки сам ОСОБА_3 має право вирішити, як розпорядитись своєю часткою у квартирі. Іншої власності на житло ОСОБА_3 не має.
Орган опіки і піклування Орджонікідзевського району міста Харкова, в особі свого представника, вважав недоцільним припинення права спільної часткової власності ОСОБА_3 на квартиру до досягнення ним повноліття.
Відповідачка ОСОБА_5 проти позову не заперечувала. Погодилася одержати від ОСОБА_4 грошову компенсацію за належну їй 1\6 частину квартири у сумі 42 925 гривень.
Залучене до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» свого представника до суду не направило.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 16 грудня 2009 року позов задоволено.
Постановлено припинити право спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1.
За ОСОБА_4 визнано право власності на вказану квартиру.
На ОСОБА_4 покладено обов’язок виплатити ОСОБА_3 і ОСОБА_5, грошову компенсацію за 1\6 частку кожного у вказаній квартирі по 42 925 гривень – кожному.
В апеляційній скарзі законний представник неповнолітнього ОСОБА_3 – ОСОБА_2 просе рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про припинення права спільної часткової власності на квартиру скасувати та ухвалити нове, яким ОСОБА_4 у позові у вказаній частині відмовити. При цьому посилається на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального права. ОСОБА_4 і ОСОБА_3 набули права власності на частку у квартирі з одних і тих же підстав. Висновок суду про неможливість спільного володіння і користування квартирою ОСОБА_4 і ОСОБА_3 не підтверджений доказами. Безпідставними є і посилання на те, що частка ОСОБА_3 у спірній квартирі є незначною.
За умови фінансової кризи і інфляції ОСОБА_3, досягнувши повноліття, залишиться без житла і грошей. До того ж, спір щодо виплати грошової компенсації вирішено без належних доказів дійсної вартості квартири.
Орган опіки і піклування Орджонікідзевського району міста Харкова до початку розгляду справи в апеляційному суді в порядку ст. 299 ЦПК України приєднався до апеляційної скарги законного представника ОСОБА_3, вважаючи права останнього порушеними.
ОСОБА_5 рішення суду першої інстанції не оскаржила, письмових заперечень на апеляційну скаргу не подала.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України – у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду зміні з підстав, передбачених п.п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України.
Задовольняючи позов у частині припинення права неповнолітнього ОСОБА_3 на частку у спільному майні, суд першої інстанції виходив із того, що його частка у квартирі є незначною і не може бути виділена в натурі; спільне володіння і користування квартирою неможливе; припинення права ОСОБА_3 на частку у квартирі не завдасть істотної шкоди його інтересам.
Проте погодитися з таким висновком суду не можна.
ОСОБА_4 пред’явила до ОСОБА_3 позов про припинення права на частку у спільному майні з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї.
Згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 319 ЦК України, ч. 5 ст. 4 Закону України «Про власність», власність зобов’язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, а також зобов’язаний, здійснюючи свої права, не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави.
Судом встановлено, що спірною є двокімнатна ізольована загальною площею 43, 6 кв. м, житловою – 27, 1 кв. м квартира АДРЕСА_1, яка на праві спільної часткової власності належить: ОСОБА_4 – 4\6 частини, ОСОБА_3 – 1\6 частина; ОСОБА_5- 1\6 частина.
Право спільної часткової власності на квартиру ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_5 набули із одних і тих же підстав – спадкування.
Встановлено і не оспорюється сторонами, що у спірній квартирі з дня відкриття на неї спадщини ніхто із співвласників не мешкає.
ОСОБА_4, без згоди інших співвласників, тривалий час здає квартиру в найм стороннім особам.
Співвласниця спірної квартири – ОСОБА_5 в суді першої інстанції погодилась на припинення її права власності на 1\6 частину квартири та одержання за вказану частку грошової компенсації від ОСОБА_4 у сумі 42 925 грн.
Рішення суду першої інстанції ОСОБА_5 не оскаржила.
В суді апеляційної інстанції підтвердила свою згоду на припинення її права власності на 1\6 частину квартири і одержання за неї грошової компенсації.
За таких обставин, суду першої інстанції необхідно було обговорити питання про можливість спільного володіння і користування квартирою двома співвласниками – ОСОБА_4 і ОСОБА_3
Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Посилання у рішенні на неможливість спільного володіння і користування майном співвласниками ОСОБА_4 ОСОБА_3 не підтверджено ніякими доказами.
Не надала ОСОБА_4 суду і доказів того, що припинення права на частку у спільному майні не завдасть шкоди інтересам неповнолітнього ОСОБА_3
Із довідки комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 25 травня 2008 року вбачається, що іншого житла, крім спірної частки у квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_3, 1993 року народження, на праві власності не має.
Двокімнатна квартира АДРЕСА_2, в якій ОСОБА_3 мешкає разом з матір’ю – ОСОБА_2 належить останній на праві власності на підставі договору дарування від 18 січня 1996 року (а.с. 10, 13).
Законний представник неповнолітнього та орган опіки і піклування Орджонікідзевського району міста Харкова категорично заперечують проти позбавлення ОСОБА_3 права власності на частку у спірній квартирі, посилаючись на те, що припинення права власності на частку у спільному майні завдасть істотної шкоди неповнолітньому ОСОБА_3, який іншого житла на праві власності не має. До того ж, відповідно до ч. 2 ст. 29 ЦК України, 16-річний ОСОБА_3 має право вільно обирати собі місце проживання.
З огляду на це, судова колегія не вбачає підстав для припинення права власності ОСОБА_3 на 1\6 частину квартири АДРЕСА_1 і в позові ОСОБА_4 у зазначеній частині відмовляє.
Керуючись ч. 3 ст. 303, ст. 304, п. 3 ч. 1 ст. 307, п.п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 309, ст. 313, ч. 2 ст. 314, ст. 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу законного представника ОСОБА_3 – ОСОБА_2, до якої приєднався орган опіки і піклування Орджонікідзевського району міста Харкова, задовольнити.
Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 16 грудня 2009 року змінити.
В позові ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про припинення спільної часткової власності ОСОБА_3 на 1\6 частину квартири АДРЕСА_1, визнання за ОСОБА_4 права власності на вказану частку квартири, зобов’язання ОСОБА_4 сплатити ОСОБА_3 за 1\6 частину квартири АДРЕСА_1 грошову компенсацію у сумі 42 925 грн. - відмовити.
В іншій частині це ж рішення судом апеляційної інстанції не переглядалось.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня його проголошення.
Головуючий –
Судді: