№2-200/10

  РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2010 року Залізничний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого, судді  –  Уржумової Н.В.

при секретарі –     Щировій Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Залізничного відділу Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим, Головного Управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим про визнання незаконними дій державного виконавця, відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

12.11.2002 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Залізничного відділу Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим (далі Залізничний відділ ДВС), Головного управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим (далі ГУ ДКУ в АРК) про визнання незаконними дій державного виконавця, відшкодування моральної шкоди, мотивуючи позовні вимоги тим, що 01.02.2001 року до ВДВС Залізничного районного управління юстиції надійшов виконавчий лист про стягнення з Сімферопольської міської ради 2756 грн. 85 коп. на користь позивачки на підставі рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 29.11.2000 року. Проте, рішення суду, на момент звернення позивачки із вищезазначеним позовом до суду, не виконане. За таких обставин, позивачка вважає, що державним виконавцем порушено вимоги Закону України «Про виконавче провадження» про пропорційне виконання вимог черговості. Просила визнати дії державного виконавця Залізничний відділ ДВС неправомірними та стягнути на її користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 3000,00 грн., а також судові витрати по справі – 25,50 грн. державного мита та 330,00 грн. за надання юридичної допомоги (т. 1 а.с.6-7;15-16;71-72;193-194).

У судовому засіданні при новому позивачка підтримала позовні вимоги у повному обсязі та просила суд їх задовольнити, визнавши дії державного виконавця ВДВС Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим в частині порушення пропорціональності стягнення коштів по кільком виконавчим документам з одного боржника неправомірними та зобов’язати Державне Казначейство України в АР Крим стягнути з ДВС у Залізничному районі м. Сімферополя АРК на її користь в рахунок відшкодування моральної шкоди суму 1500,00 грн., в рахунок відшкодування витрат на сплату державного мита – 25,50 грн., за надання юридичної допомоги – в розмірі 50,00 грн., додатково пояснивши, що на теперішній час їй не відомо, де знаходиться виданий їй виконавчий лист.

Представники відповідача – Залізничного відділу ДВС у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, просили суд відмовити ОСОБА_1  у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав,  викладених у письмових запереченнях (т.1 а.с. 27-29; 122-124), додатково зазначаючи, що у провадженні державних виконавців Залізничного відділу ДВС  Сімферопольського міського управління юстиції АРК ніколи не знаходилося та й не знаходиться на теперішній час  виконавче провадження  стягувача ОСОБА_1; Залізничний відділ ДВС Сімферопольського міського управління юстиції АРК не є правонаступником ліквідованого без правонаступництва ВДВС Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим, державний виконавець якого виконував судове рішення на користь позивачки  тому, на думку позивачки  відсутні підстави проведення стягнення сум на користь позивачки з Залізничного відділу Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АРК.

Представник відповідача –ГУ ДКУ в АРК – Антипенко М.О. у судове засідання не з’явився, повідомлений належним чином (а.с. 98), з урахуванням думки позивачки та присутніх у судовому засіданні представників співвідповідача - Залізничного відділу ДВС, суд ухвалив про розгляд справи за відсутністю представника  ГУ ДКУ.

Заслухавши пояснення позивачки, заперечення представників Залізничного відділу Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АРК, вивчивши  письмові заперечення ДКУ та ГУ ДКУ в АРК на позовні вимоги ОСОБА_3 ( т.1 а.с. 216-218, т.2 а.с. 36-39) разом із матеріалами  цивільної справи, проаналізувавши усі наявні по справі докази та матеріали цивільної справи у їх сукупності, суд дійшов до висновку про відмову ОСОБА_3 у задоволенні позовних у повному обсязі,  виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частини 1 статті 11 ЦПК України, якою закріплений принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін чи інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя 29 листопада 2000 року був задоволений позов ОСОБА_1 та стягнути з Сімферопольської міської ради на її користь 2756,85 грн. шляхом видач и з розрахункового рахунку місцевого бюджету власником якого є Сімферопольська міська рада.

На виконання зазначеного судового рішення ОСОБА_1 01.02.2001 року був виданий виконавчий лист та постановою державною виконавця Залізничного ВДВС Сімферопольського району АР Крим від 11.04.2001 року було відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого документу, виконавчий лист №2-4334/2000р.

З матеріалів цивільної справи убачається, що виконавчий лист про стягнення з Сімферопольської міської ради 2756,85грн. за рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя від 29.11.2000 року на користь ОСОБА_1 був надісланий на виконання до ВДВС у Залізничному районі Сімферопольського МУЮ АР Крим від 01.02.2001 року.

Згідно довідки, наданої у судовому засіданні представником Залізничного відділу ДВС, станом на 26 квітня 2010 року виконавчий лист №2-4334 від 29.11.2000 року на примусове виконання не надходив та у провадженні виконавчої служби не знаходиться.

З урахуванням викладеного суд дійшов до висновку, що  права та інтереси ОСОБА_1 не були порушені Залізничним відділом ДВС Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим.

Інших осіб, в яких у провадженні знаходиться виконавчий лист, позивачка не змогла зазначити та судовим розглядом ці особи не встановлені.

Крім того, ОСОБА_1 просила стягнути з Залізничного відділу ДВС на її користь заподіяну їй неправомірними діями моральну шкоду в розмірі 3000,00грн.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до статті 440-1 ЦК УРСР (1963 року в редакції, яка діяла на час виникнення спору) моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла моральну шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Тобто, заподіяна моральна (немайнова) шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.

При відшкодуванні моральної шкоди необхідно з'ясовувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних страждань, а також в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Згідно пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Судом розглядом не встановлено факту заподіяння позивачці моральної шкоди працівниками Залізничного відділу ДВС, представники якого брали участь по справі, як не встановлено і  вини відповідача  у заподіянні позивачці ОСОБА_1 моральних страждань.

Взагалі,  за матеріалами цивільної справи Залізничний  відділ Державної виконавчої служби Сімферопольського міського Управління юстиції Автономної Республіки Крим, який як юридична особа  був створений  16.11.2005 року  (т.2, а.с.93) та, рівно, співробітники цієї установи,  не могли спричинити у 2002 році позивачці будь-яку шкоду.

Не надходження до провадженні Залізничного відділу Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АРК  виконавчого листа  ОСОБА_4 за весь час існування цієї установи, унемножлює  для суду процесуальну можливість встановити  правонаступництво цієї установи після Залізничного ВДВС Сімферопольського МУЮ в АРК.

              Обставин, які б спростовували зазначений висновок суду, позивачкою під час розгляду справи у суді не наведено та судовим розглядом  не встановлено.

Враховуючи усе вищевикладене у сукупності, суд дійшов до висновку про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

На підставі ст. 440-1 ЦК України (1963 року), керуючись статтями 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд,  -

в и р і ш и в :

ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до Залізничного відділу Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим, Головного управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим про визнання незаконними дій державного виконавця, відшкодування моральної шкоди – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку  через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або у порядку частини 4 статті 295 ЦПК України.

      Суддя