ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

21 серпня 2007 р.

№ 4/359

Вищий господарський суд України у складі: суддя Москаленко В.С. –головуючий, судді Першиков Є.В. і Селіваненко В.П.

розглянув касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Луганськгаз" в особі Стахановського міжрайонного управління по експлуатації газового господарства, м. Стаханов Луганської області (далі –ВАТ "Луганськгаз")

на рішення господарського суду Луганської області від 08.09.2005 та

постанову Луганського апеляційного господарського суду від 20.12.2005

зі справи № 4/359

за позовом ВАТ "Луганськгаз"

до Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів,          м. Луганськ (далі –відділення Фонду)

про стягнення 9 097 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

У липні 2005 року ВАТ "Луганськгаз" звернулося до господарського суду Луганської області з позовом про стягнення з відділення Фонду коштів у сумі 9097 грн.  як необґрунтовано отриманих.

Рішенням господарського суду Луганської області від 08.09.2005 (суддя Батюк Г.М.), залишеним без змін постановою Луганського апеляційного господарського суду від 20.12.2005 (колегія суддів у складі: суддя                    Бородіна Л.І. –головуючий, судді Журавльова Л.І., Перлова Д.Ю.), у задоволенні позову відмовлено. Судове рішення мотивовано тим, що                     ВАТ "Луганськгаз" не виконало обов’язку зі створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, покладеного на нього Законом України "Про  основи  соціальної  захищеності  інвалідів  в  Україні"  (далі  –Закон),  а відтак  кошти в сумі 9 097 грн. перерахувано правомірно.

ВАТ "Луганськгаз" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову судових інстанцій зі справи скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Скаргу мотивовано тим, що судами першої і апеляційної інстанцій у розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, Закону.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 07.02.2006 касаційну скаргу ВАТ "Луганськгаз" разом з матеріалами даної справи передано для розгляду до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.10.2006 закрито касаційне провадження, а справу повернуто до Вищого господарського суду України з посиланням на відсутність у Вищого адміністративного суду України повноважень з перегляду в касаційному порядку рішень, прийнятих не за Кодексом адміністративного судочинства України.

Оскільки постановою Верховного Суду України від 22.05.2007 відмовлено в задоволенні касаційної скарги відділення Фонду на зазначену ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18.10.2006 і її залишено без змін, касаційну скаргу ВАТ "Луганськгаз" зі справи Вищим господарським судом України прийнято до провадження.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги. Представники сторін у судове засідання не з'явилися.

Перевіривши на підставі встановлених судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- 25.01.2005 ВАТ "Луганськгаз" надало відділенню Фонду звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2004 рік (форма № 10-ПІ), згідно з яким  норматив чисельності робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2004 рік становив 16 осіб, а фактично у зазначеному періоді працювало 15 осіб, у зв’язку з чим сума штрафних санкцій за нестворене робоче місце для працевлаштування інваліда становила 9 097 грн.;

- 07.04.2005 ВАТ "Луганськгаз" перерахувало на користь відділення Фонду 9 097 грн. штрафних санкцій за нестворене робоче місце для працевлаштування інваліда;

- за твердженням позивача, зазначену суму штрафних санкцій було перераховано помилково.

- у 2004 році на ВАТ "Луганськгаз" працювало інвалідів:  у січні –16 осіб; у лютому –березні –15 осіб; у  квітні –липні –14 осіб; у серпні –15 осіб; у вересні –листопаді –16 осіб; у грудні –17 осіб;

- позивач у 2004 році подавав до Стахановського міського центру зайнятості звіти за формою 3-ПН про наявність вільних робочих місць лише тричі: у березні, травні та серпні, тоді як у лютому, квітні, червні, липні зазначеного року чисельність працюючих у ВАТ "Луганськгаз" була меншою за встановлений норматив, але інформація про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів, названим товариством не подавалася.

Чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством про соціальну захищеність інвалідів в Україні, яке складається з Закону та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього,  передбачалося, зокрема, таке.  

Частиною першою статті 19  Закону  для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлювався норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі –Положення), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314,    передбачалося, що:

- робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда (пункт 1);

- робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (пункт 3);

-  підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).

Пунктом 14 Положення було встановлено, що підприємства: у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону і пунктом 10 Положення   працевлаштування інвалідів здійснювали органи Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Інструкцію щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках" і № 4-ПН "Звіт про вивільнення працівників" затверджено наказом  Державного  комітету  статистики  України  від 06.07.1998 № 244. Відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 названої Інструкції було встановлено, що:

- звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно;

- у разі потреби термінового заміщення наявних вільних робочих місць, що виникли у міжзвітний період у зв'язку зі звільненням працівників, дані про ці місця подаються додатково, в міру їх виникнення;

- в графі 4 звіту за формою № 3-ПН проставляється наявність вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями, для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під встановленими шифрами (інваліди мають шифр "14").

Аналіз наведених положень чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства України дає підстави для висновку про те, що виконанню відповідними органами обов’язку працевлаштовувати інвалідів передувало вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належать, зокрема, заходи зі створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу та інформування названих органів про наявність вакантних посад для інвалідів.

Таку правову позицію було  викладено й у постановах Верховного Суду України  від  20.07.2004  зі справи  № 2-23/9789-03,  від 11.01.2005 зі справи          № 6/203, від 25.01.2005 зі справи № 8/203-04.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку повинні сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Сплату штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів підприємства (об’єднання) установи і організації повинні були здійснювати відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов’язкових платежів). У разі відсутності коштів, штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на їх майно в порядку, передбаченому законом.

Відсутність прибутку не могла бути підставою для  несплати штрафних санкцій за нестворені робочі місця, оскільки  зміст відповідних норм Закону дозволяє зробити висновок про те, що сплачені чи стягнуті за рішенням суду штрафні санкції не можуть бути віднесені підприємством на собівартість продукції чи наданих послуг.

Обчислення загальної чисельності працюючих на підприємстві мало здійснюватися згідно з  Інструкцією зі статистики чисельності працівників, зайнятих в народному господарстві України, затвердженої наказом Міністерства статистики України від 07.07.1995 №171 (зі змінами і доповненнями, внесеними наказом Державного комітету статистики України від 18.02.1999 №67).

За передбаченим цією Інструкцією загальним правилом встановлений Законом норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів визначався за показником середньооблікової чисельності всього персоналу в еквіваленті повної занятості. Правила обчислення такої чисельності працівників встановлювалися пунктами 3.1-3.4 Інструкції.

Отже, попередніми судовими інстанціями правильно застосовано норми процесуального і матеріального права у розгляді цієї справи  і   зроблено  вірний висновок про те, що перерахована позивачем сума штрафних санкцій поверненню не підлягає, у зв’язку з чим не беруться до уваги доводи касаційної скарги ВАТ "Луганськгаз".

З огляду на викладене оскаржувані судові рішення у  справі слід залишити без змін.

Керуючись статтями 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Луганської області від 08.09.2005 та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 20.12.2005 зі справи № 4/359 залишити без змін, а касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Луганськгаз" в особі Стахановського міжрайонного управління по експлуатації газового господарства –без задоволення.

Суддя                     В. Москаленко

Суддя                                                                                                      Є. Першиков

Суддя                                                                                                   В. Селіваненко