Апеляційний суд Запорізької області

Справа № 22 - 3554 / 10                                   Головуючий  у  1 інстанції:  Ворожбянов А.М.

                                                                            Суддя-доповідач:   Пільщик Л.В.                                      

          РІШЕННЯ

Іменем України

«18» червня 2010 року                                                                  м. Запоріжжя.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого:         Пільщик Л.В.

Суддів:                     Краснокутської О.М.

                                            Сапун О.А.

При секретарі:         Петровій О.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу   Управління Пенсійного фонду України в Михайлівському районі Запорізької області   на  постанову Михайлівського  районного суду Запорізької області  від 22 березня 2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3  до Управління Пенсійного фонду України в Михайлівському районі Запорізької області    про поновлення пропущеного строку для звернення до суду, визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити дії щодо перерахунку та виплати надбавки до пенсії, як дитині війни, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2010 року ОСОБА_3  звернулася до суду з позовом  до Управління Пенсійного фонду України в Михайлівському районі Запорізької області   про поновлення пропущеного строку для звернення до суду, визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити дії щодо перерахунку та виплати надбавки до пенсії, як дитині війни .

В позовній заяві зазначала, що  відповідно до ст.. 1 Закону України від 18.11.2004 року „Про соціальний захист дітей війни” вона має статус дитини війни. Згідно ст.. 6 цього Закону з 01.01.2006 року повинна виплачуватись соціальна допомога в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. На протязі з 2006 року  по теперішній час така соціальна допомога не виплачувалась. Вважає ці дії відповідача такими, що суперечать чинному законодавству. Про порушення її прав вона дізналася з засобів масової інформації. З цих підстав просила відновити їй строк для звернення до суду, визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Михайлівському районі Запорізької області   щодо нездійснення перерахунку та невиплати їй надбавки до пенсії та зобов’язати відповідача здійснити їй перерахунок та виплату недоплаченої щомісячної суми допомоги „Дітям війни” з  09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по теперішній час з урахуванням індексу інфляції щомісячних сум боргу за весь час прострочення.

Постановою Михайлівського  районного суду Запорізької області  від 22 березня 2010 року позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Михайлівському  районі Запорізької області    щодо несплати ОСОБА_3 щомісячної державної соціальної допомоги в розмірі встановленому Законом України від 18.11.2004 року за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року, з 01.01.2010 року по 22.03.2010 року.

 Зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в Михайлівському  районі Запорізької області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_3 підвищення пенсії згідно ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” та  ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року, з 01.01.2010 року по 22.03.2010 року в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з урахуванням різниці, яка була виплачена у цей період та з урахуванням індексу інфляцій щомісячних сум боргу за весь час прострочення.

Визнано строк позовної давності для звернення до суду позивачем ОСОБА_3 не пропущеним.

В апеляційний скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про відмову у позові Управління пенсійного фонду посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна  скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

При перегляді справи в апеляційному порядку колегією суддів встановлено, що предметом спору у даній адміністративній справі є право позивача на отримання у 2007-2010 році передбаченого ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, та захист цього права від порушень з боку органів пенсійного фонду, які полягають у бездіяльності суб’єкта владних повноважень,, уповноваженого державою на надання визначених Законом України „Про соціальний захист дітей війни” пільг.

Судом першої інстанції встановлено, і цього не заперечують сторони у справі, що позивач має статус „дитини війни”, що надає йому право на отримання пільг та державної соціальної підтримки, які встановлені Законом України „Про соціальний захист дітей війни”, утому числі і ст. 6 цього Закону, якою встановлено право на підвищення пенсії, яка нараховується та сплачується особам, які мають статус „дитини війни”, на 30% мінімальної пенсії за віком.

На порушення вимог діючого законодавства у 2007 році вказана надбавка до пенсії позивачеві не призначалася, не нараховувалася та не виплачувалася, а з  2008 року вказаний вид підвищення до пенсії призначався позивачу та виплачувався частково у розмірі 10%.

Відповідно до Преамбули Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування накопичу вального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Аналіз норм ст. 58 Закону України „Про загальнообов’язкове  державне пенсійне страхування”, п. 15 Положення „Про Пенсійний фонд України”, ст.. ст.. 21, 22, 87 Бюджетного кодексу України дають можливість зробити висновок про те, що обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії, яка передбачена ст.. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, позивачу (який має статус дитини війни) – покладено на відповідні територіальні управління Пенсійного фонду України за місцем проживання позивача.

Оскільки функції з призначення, виплати пенсій, надбавок, підвищень та доплат діючим законодавством покладено на органи Пенсійного фонду України, тому відповідач у справі, заперечуючи проти адміністративного позову, відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України , повинен був довести правомірність своєї бездіяльності щодо своєчасного не нарахування та несплати позивачу надбавки до пенсії, яка передбачена ст.. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, але таких доказів відповідачем під час розгляду справи суду не було надано.

Правовий статус дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки, встановлює Закон України „Про соціальний захист дітей війни”.

Відповідно до ст.. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

На час розгляду цієї справи судом розмір мінімальної пенсії за віком визначений лише ст.. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.

Частиною 1 ст. 2 Закону України „Про прожитковий мінімум” передбачено, що прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Доводи апеляційної скарги про неможливість застосування до спірних правовідносин розміру мінімальної пенсії за віком, оскільки це суперечить вимогам ст.. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”  - колегія  суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.

Частиною 2 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” передбачено застосування мінімального розміру пенсії за віком виключно для визначення розміру пенсій призначених згідно з цим Законом (ч.1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”).

Відсутність підстав для застосування мінімального розміру пенсії за віком, який встановлено ч. 1 ст. 28 Закону України  „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, до правовідносин , що виникають внаслідок визначення розміру пенсій на підставі інших Законів ніж вищезазначений, дає підстави стверджувати про наявність прогалин у законодавчому регулюванні виплат, передбачених ст.. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” громадянам, які мають статус дитини війни, при цьому прогалина полягає в частині відсутності механізму визначення мінімальної пенсії за віком, від розміру якої на 30% мають підвищуватись виплати громадянам, які мають статус дитини війни, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, дітям війни.

Нормами чинного процесуального законодавства, зокрема п. 4 ст. 8 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішення адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини, а п. 7 ст. 9 КАС України  передбачено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).

Вищенаведені обставини, норми чинного процесуального законодавства свідчать про те, що застосування судом першої інстанції у якості розрахункової величини для обчислення мінімальної пенсії за віком розміру прожиткового мінімуму, який обчислено відповідно до норм ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”  є правильним, оскільки у даному випадку судом першої інстанції застосовано аналогію закону, а статтею 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується  на 30% мінімальної пенсії за віком.

Аналіз норм ст.. 111 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік”, п. 12 ст. 71 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік” та норм  п. 41 розділу 11 Закону України „Про державний бюджет України на 2008 рік” дає можливість зробити висновок стосовно того, що нормами Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік” та Закону України „Про державний бюджет України на 2008 рік” дійсно зупинялася дія ст.. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, але норми Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік” та „Про державний бюджет України на 2008 рік” звужуючи обсяг права дітей війни, водночас залишали незмінним зміст права дітей війни на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30% мінімальної пенсії за віком.

Але рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 визнані такими, що не відповідають Конституції України ( є неконституційними) певні норми законодавства України, у тому числі, п. 12 ст. 71 та ст.. 111 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік”.

А  рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 28/2008 ( №10-рп/2008) положення статті 67 розділу 1, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту  35, пунктів 36-100 розділу 11 „Внесення змін до деяких законодавчих актів України” та пункту 3 розділу 111 „Прикінцеві положення” Закону України „Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” – визнані такими, що не відповідають Конституції України ( є неконституційними).

Таким чином, з прийняттям Конституційним Судом України рішення №6-рп від 09.07.2007 року та рішення 28/2008 ( №10-рп/2008) від 22.05.2008 року положення Закону України „Про державний бюджет України на 2008 рік”, які призупиняли дію ст.. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” визнані неконституційними, то під час вирішення спору необхідно застосовувати положення Закону з урахуванням його дії в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка стала діяти пізніше, тобто положення ст.. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

Зміст ст.. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” не коригувався та її дія на 2009 рік законами України не була зупинена.

Постанова Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530 „Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян” є підзаконним нормативним актом і не повинна застосовуватись відповідачем як така, що суперечить Закону, який має вищу юридичну силу.

Доводи відповідача про відсутність коштів і порядку розрахунку підвищення до пенсії не є підставою для скасування правильного по суті судового рішення з огляду на можливість відповідача звернутися за встановленням порядку виконання судового рішення.

З урахуванням наведених обставин постанова відповідає вимогам закону і скасуванню чи зміні не підлягає.

При цьому необхідно зазначити, що розмір підвищення до пенсії особам, які мають статус „дитини війни”, передбачений ст.. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, повинен обчислюватись виходячи з розміру прожиткового мінімуму встановленого для осіб, що втратили працездатність, який встановлено чинним законодавством на кожний бюджетний рік, а саме 2007 р.,2008 р., 2009 р.

Щодо строку на звернення до суду за захистом порушеного права, то колегія суддів з урахуванням фактичних обставин справи, вважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що позивачем у даній адміністративній справі строк пропущено з поважної причини і він підлягає поновленню.

Виходячи зі змісту ч. 3 ст. 150 Конституції України – рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України,  у тому числі є обов’язковим до врахування усіма судами України при вирішенні спорів, тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи по суті заявлені позивачем позовні вимоги, прийшов до правильного висновку про необхідність захисту прав позивача шляхом визнання бездіяльності відповідача неправомірною та зобов’язання відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу надбавку до пенсії, згідно ст.. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” починаючи з 09.07.2007 року (дата прийняття рішення Конституційним Судом України) по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року (дата прийняття рішення Конституційним Судом України) по 31.12.2008 року в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Такі висновки суду першої інстанції узгоджуються з п. 2 Рішення Конституційного Суду України №15-рп/2000 від 14.12.2000 року, в якому міститься роз’яснення стосовно того, що закони та інші правові акти або їх окремі положення, визнані рішеннями Конституційного Суду України неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Ухвалюючи ж рішення про донарахування і виплату надбавок за 2010 рік, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ст. 104 КАС України передбачений судовий захист вже порушеного права особи, а спори на майбутнє суд вирішувати не вправі.

З відповідним позовом про захист порушеного права позивач звернувся 19 лютого 2010 року.

Допустимих доказів про порушення пенсійним фондом права позивача на отримання грошової надбавки у січні  - березні 2010 року останній суду не надав.

В ст. 95 Конституції України визначено, що виключно Законом про Державний бюджет України визначаються будь-які витрати держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Відповідно до ст. 3 Бюджетного Кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему, становить один календарний рік, який починається з 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Зважаючи на те, що станом на 19 .02. 2010  року(дати звернення позивача до суду) строк виплати надбавки за січень – березень 2010 року ще не сплинув, Державний бюджет України на 2010 рік ще не був затверджений, достатніх підстав для висновку про порушення відповідачем вимог ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” у 2010 році суд першої інстанції не мав.

 Законодавством не передбачено і нарахування індексу інфляції на зазначені  виплати.

За таких обставин висновок суду першої інстанції щодо порушення Пенсійним фондом прав позивача у січні – березні  2010 року є завчасним, а тому оскаржувана постанова відповідно до ст. 309 ЦПК України підлягає зміні в частині кінцевого періоду перерахунку та виплати підвищення до пенсії, тобто до 31 грудня 2009 року.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 314, 317  ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу  Управління Пенсійного фонду України в Михайлівському  районі Запорізької області  задовольнити частково.

Постанову Михайлівського районного суду Запорізької області    від 22 березня 2010 року змінити  в частині кінцевого періоду донарахування та виплати підвищення до пенсії, тобто до 31 грудня 2009 року та виключити з постанови слова „ з урахуванням індексу інфляцій щомісячних сум боргу за весь час прострочення.”

         В іншій частині постанову залишити без змін.

           Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена протягом двох місяців шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду України.

Головуючий:      

Судді: