Справа № 2-847/2010р.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 червня 2010 року суд Центрально - Міського районного суду міста Горлівки Донецької області у складі:
головуючого - судді Федько С.П.
при секретарі – Ковальовій О.Г.,
за участю представника позивача ОСОБА_1.,
представника відповідача – Сахневич Л.О.,
розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» про розірвання договору на навчання, відшкодування майнової та моральної шкоди,
В С Т А Н О В И В :
Позивач звернулася до суду із зазначеним позовом, який в подальшому було змінено, на обґрунтування якого послалася на наступне. 26 вересня 2001 року позивач уклала з Відкритим міжнародним університетом розвитку людини «Україна» (далі Університет, учбовий заклад) в особі Горлівської філії контракт на надання послуг в сфері освіти, який в подальшому було переукладено у виді договору про навчання. Згідно з контрактом відповідач зобов’язувався надати освітню послугу, а саме, - навчити позивача за освітньо-професіональними програмами підготовки бакалавра за напрямком фізична реабілітація , а також спеціаліст з фізичної реабілітації в межах ліцензійного обсягу. Свої обов’язки за договором, що стосується оплати, позивач виконала повністю. За весь період навчання з 01 вересня 2001 року по 30 червня 2006 року нею було перераховано 9800 грн. У зв’язку із закінченням курсу навчання в 2005 році їй був виданий диплом бакалавра з фізичної реабілітації. Через рік вона отримала диплом спеціаліста з фізичної реабілітації. Після закінчення учбового закладу позивач зіштовхнулась із проблемою працевлаштування за своєю спеціальністю «Фізична реабілітація». Жодне підприємство, установа, організація, де відповідач гарантував її працевлаштування шляхом розміщення інформації на стенді в приміщенні університету, а також на вводній лекції, не змогло позивача працевлаштувати з причини того, що в штатних розкладах цих підприємств, установ, органіазцій не передбачена така професія як спеціаліст з фізичної реабілітації. Наприклад, в лікувальних закладах, де позивач бажала після закінчення університету отримати роботу, її повідомили, що в них мають право працювати лише особи, які мають дипломи з вищою або середньою медичною освітою. Диплом позивача не дає їй ніяких підстав працювати в лікувальних закладах.
Вважає дії відповідача в зв’язку з не наданням їй необхідної, достовірної, повної , своєчасної інформації щодо освітніх послуг, що потягло надання послуг, які не мають потрібних споживачу властивостей, неправомірними, тому грошові суми, які були сплачені нею за навчання, підлягають поверненню в повному обсязі.
Крім того, діями відповідача їй була заподіяна моральна шкода, яка полягає в тому, що вона відчуває психічні страждання, змушена додавати додаткові зусилля для організації подальшого життя.
Просить розірвати контракт і договір, які були укладені між нею та університетом, про надання послуг у сфері освіти, стягнути на її користь у відшкодування майнової шкоди грошову суму 9800 грн., стягнути на її користь у відшкодування моральної шкоди 20000 грн.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1, що діє на підставі довіреності, підтвердив позовні вимоги, мотивуючи аналогічно викладеним в позовній заяві.
Представник відповідача Сахневич Л.О., що діє за довіреністю, проти позову заперечувала з наступних підстав.
Відповідач повністю виконав зобов’язання, обумовлені контрактом та договором про надання позивачу освітніх послуг, позивач отримала всю необхідну учбову інформацію, передбачену учбовим планом. Учбовий заклад мав відповідну ліцензію та рівень акредитації. У склад викладачів входили кваліфіковані спеціалісти, в тому числі, доктора наук, кандидати наук, тощо. Університет не несе відповідальності за неможливість працевлаштування випускників. Питання складання штатних розписів в установах, підприємствах та організаціях, де можливе застосування праці спеціаліста з фізичної реабілітації, не входять до компетенції учбових закладів. Професія - спеціаліст з фізичної реабілітації внесена до класифікатору професій України.
Суд, вислухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові матеріали справи, прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, до між позивачем та університетом були укладені договори про надання послуг у сфері освіти, що підтверджено контрактом від 26 вересня 2001 року та договором про навчання № 196 від 29 серпня 2005 року. Згідно з договорами виконавець - Університет - за рахунок коштів замовника – позивача – бере на себе зобов’язання надати студенту освітню послугу на рівні державних стандартів освіти; забезпечити дотримання прав учасників навчального процесу відповідно до чинного законодавства; видати студенту документ про освіту державного зразка, відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня; інформувати замовника і студента про правила та вимоги щодо органіазції надання освітньої послуги, її якості та змісту.
Суд дійшов висновку, що відповідач повністю виконав умови договорів про надання освітніх послуг, що виразилось в тому, що позивач отримала повністю всю учбову інформацію згідно з учбовим планом на рівні державних стандартів освіти, що підтверджено наявною ліцензією, документами про відповідний освітньо-кваліфікаційний рівень учбового закладу, отримала диплом державного зразку. Проти вказаних обставин позивач та її представник заперечень не надали.
Що стосується тверджень позивача щодо не отримання інформації про неможливість в подальшому працевлаштування в медичних закладах, суд вважає за необхідне визначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції Закону України № 3161-ІV від 01 грудня 2005 року (далі Закон № 3161) «споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою. Інформація про продукцію повинна містити: 1) назву товару, найменування або відтворення знака для товарів і послуг, за якими вони реалізуються; 2) найменування нормативних документів, вимогам яких повинна відповідати вітчизняна продукція; 3) дані про основні властивості продукції, а щодо продуктів харчування — про склад (включаючи перелік використаної у процесі їх виготовлення сировини, в тому числі харчових добавок), номінальну кількість (масу, об’єм тощо), харчову та енергетичну цінність, умови використання та застереження щодо вживання їх окремими категоріями споживачів, а також іншу інформацію, що поширюється на конкретний продукт; 4) відомості про вміст шкідливих для здоров’я речовин, які встановлені нормативно-правовими актами, та застереження щодо застосування окремої продукції, якщо такі застереження встановлені нормативно-правовими актами; 5) позначку про наявність у її складі генетично модифікованих компонентів; 6) дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції; 7) дату виготовлення; 8) відомості про умови зберігання; 9) гарантійні зобов’язання виробника (виконавця); 10) правила та умови ефективного і безпечного використання продукції; 11) строк придатності (строк служби) товару (наслідків роботи), відомості про необхідні дії споживача після їх закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій; 12) найменування та місцезнаходження виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування. Інформація про послуги, пов’язані з концертною, гастрольно-концертною, конкурсною, фестивальною діяльністю, повинна містити дані про використання чи невикористання виконавцями музичних творів фонограм власного вокального, інструментального, вокально-інструментального виконання музичного твору з музичним супроводом або без нього чи фонограм музичного супроводу до власного вокального, інструментального, вокально-інструментального виконання музичного твору. Стосовно продукції, яка підлягає обов’язковій сертифікації, споживачеві повинна надаватись інформація про її сертифікацію. Стосовно продукції, яка за певних умов може бути небезпечною для життя, здоров’я споживача та його майна, навколишнього природного середовища, виробник (виконавець, продавець) зобов’язаний довести до відома споживача інформацію про таку продукцію і можливі наслідки її споживання (використання). Інформація споживачеві повинна надаватися згідно із законодавством про мови».
Суд вважає, що не можна розцінювати неможливість працевлаштування позивача в медичних закладах як не надання відповідачем необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про послугу.
Відповідно до Національного класифікатору України ДК 003 : 05 «Класифікатор професій», затверджений наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 26 грудня 2005 року № 375 професія «спеціаліст з фізичної реабілітації» внесена до класифікатору професій за кодом «3226».
В Розділі 1 Національного класифікатору України зазначено, що «Національний класифікатор України «Класифікатор професій» розроблено на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 04.05.93 року «Про Концепцію побудови національної статистики України та Державну програму переходу на міжнародну систему обліку і статистики». Цей Класифікатор призначений для застосування центральними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, Федерацією роботодавців України, всіма суб’єктами господарювання під час запису про роботу у трудові книжки працівників. Професійні назви робіт, які наведені у цьому класифікаторі, рекомендовано застосовувати під час утворення нових назв професій та посад у зв’язку з розвитком нових видів економічної діяльності та технологій.
У Класифікаторі професій застосовано такі поняття: Робота — певні завдання та обов’язки, що виконані, виконуються чи повинні бути виконані однією особою. Кваліфікація — здатність виконувати завдання та обов’язки відповідної роботи. У дипломі спеціаліста (молодшого спеціаліста) чи іншому документі про професійну підготовку кваліфікація визначається через назву професії (інженер-механік, економіст, токар, секретар-стенографістка тощо). Професія — здатність виконувати подібні роботи, які вимагають від особи певної кваліфікації.
Робота є статистичною одиницею, що класифікується відповідно до кваліфікації, необхідної для її виконання.
Кваліфікація визначається рівнем освіти та спеціалізацією.
Необхідний рівень освіти досягається завдяки реалізації освітніх, освітньо-професійних та освітньо-наукових програм підготовки і має в цілому відповідати колу та складності професійних завдань та обов’язків.
Спеціалізація пов’язана як з необхідною галуззю знань, використовуваними інструментами чи устаткуванням, так і з продукцією, яка виробляється, або надаваними послугами і відповідає певною мірою деталізованому колу професійних завдань та обов’язків.
Визначення терміну «Спеціаліст з фізичної реабілітації» як професії свідчить про те, що особа даної професії має необхідний рівень освіти та спеціалізації та здатна виконувати подібну роботу, як того вимагає відповідна кваліфікація.
Згідно з освітньо-кваліфікаційною характеристикою підготовки спеціаліста за спеціальністю «фізична реабілітація», затвердженою та погодженою начальником Департаменту вищої освіти Міністерства освіти і науки України (а.с. 63, т.2) узагальнений об’єкт діяльності фахівця з фізичної реабілітації - хворі чи одужуючи після захворювань і травм, інваліди. Його професійне призначення – в тому числі, участь у фізкультурно-оздоровчих заходах. Фахівець з фізичної реабілітації може займати посади, крім інших, вчитель-реабілітолог, масажист (а.с. 66 т. 2).
За своєю природою дана професія є невід’ємною частиною медичної реабілітації (а.с. 4 т. 2), де засобами являються лікувальна фізична культура, лікувальний масаж, та інші.
Надаючи інформацію про можливість випускника університету працювати в лікувальних закладах, відповідач виходив з тих документів, якими повинен керуватися в своїй діяльності : вищезазначеної освітньо-кваліфікаційної характеристики підготовки спеціаліста за спеціальністю « фізична реабілітація», Класифікатору професій Національного класифікатору України, Закону України «Про вищу освіту».
Відсутність в штатних розписах закладів охорони здоров’я професії «Спеціаліст з фізичної реабілітації» в світі необхідності утворення нових назв професій та посад у зв’язку з розвитком нових видів діяльності та технологій, про що йдеться в Національному класифікаторі України, не дає підстав вважати інформацію, надану університетом позивачу, недостовірною. Питання утворення нових штатних одиниць відповідно до Класифікатору професій на підприємствах, установах, органіазціях не входить до компетенції учбового закладу, тому університет не є відповідальним за не можливість одержати позивачем роботи в закладах охорони здоров’я.
Отже, суд вважає, що хоча позивач довела в судовому засіданні обставини щодо обмеженості на даний час застосування її професії, на що посилалась як на обгрунтування своїх вимог, однак виконавець освітньої послуги, яким є університет – не може бути відповідальним за це з об’єктивних причин, тому позовні вимоги про відшкодування майнової, моральної шкоди задоволенню не підлягають. Також не підлягає задоволенню вимога про розірвання договорів за відсутністю правових підстав, оскільки договори вже виконані обома сторонами у визначений ними строк.
На підставі вищенаведеного, ст. ст. 1, 4, 22 Закону України «Про вищу освіту» № 2984 – ІІІ від 17 січня 2002 року, ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції Закону України № 3161-ІV від 01 грудня 2005 року, керуючись ст. ст. 8, 10, 11, 57- 60, 213, 214, 218, 223 ЦПК України,
В И Р І Ш И В :
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна” про розірвання контракту і договору про надання послуг у сфері освіти, відшкодування майнової та моральної шкоди, стягненні з відповідача на користь позивача у відшкодування грошової суми, яка була сплачена за контрактом та договором про надання послуг у сфері освіти, 9800 (дев’ять тисяч вісімсот) грн., стягненні з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 20000 грн. в і д м о в и т и.
Рішення суду набирає законної сили, якщо після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження (десяти днів з дня проголошення рішення) заяву про апеляційне оскарження не буде подано або якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк встановлений ст. 294 ЦПК України (протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження).
Рішення може бути оскаржене в Апеляційний суд Донецької області через Центрально-Міський районний суд міста Горлівки шляхом подання заяви про оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя С.П. Федько