ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ___________________________________________________________________________________________ |
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"22" серпня 2006 р. | Справа № 26/182-06-4238 |
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
Головуючого судді: Бєляновського В.В.,
Суддів: Мирошниченко М.А., Шевченко В. В.,
Склад колегії суддів змінено згідно з розпорядженням Голови Одеського апеляційного господарського суду № 63 від 04.07.2006 року.
при секретарі - Волощук О.О.,
за участю представників:
Від позивача: Дергач О.Г.
Від відповідача: не з’явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства „Нікопольський завод сталевих труб „ЮТіСТ”, м. Нікополь. Дніпропетровської області
на рішення господарського суду Одеської області
від 21 червня 2006 року
у справі № 26/182-06-4238
за позовом Закритого акціонерного товариства „Нікопольський завод сталевих труб „ЮТіСТ”, м. Нікополь. Дніпропетровської області
до Малого підприємства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю „Технічний науково-виробничий центр „Том”, м. Одеса
про стягнення 141234 грн. 94 коп.
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2006 р. ЗАТ „Нікопольський завод сталевих труб „ЮТіСТ” (далі завод) звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Малого підприємства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю „Технічний науково-виробничий центр „Том” (далі підприємство) про стягнення 95752 грн. 50 коп. збитків та 45482 грн. 44 коп. штрафних санкцій. Позовні вимоги обґрунтовувалися невиконанням відповідачем у встановлений строк своїх зобов’язань за договором № 01-1721 від 12.11.2004 р. щодо поставки та введення в експлуатацію комплексу для поштучного зважування труб, у зв’язку з чим позивач втратив інтерес до виконання відповідачем даного договору. А тому на підставі ст. ст. 611, 612, 615 ЦК України позивач просив про задоволення позову.
Підприємство позов не визнало посилаючись на те, що стягувані позивачем суми основного боргу та штрафних санкцій стосуються зобов’язань, що виникли у зв’язку з виконанням сторонами першого етапу договору і зазначені зобов’язання були виконані в повному обсязі відповідно до умов договору. Роботи по другому етапу договору до теперішнього часу не виконані у зв’язку з порушенням позивачем істотних умов договору.
Рішенням господарського суду Одеської області від 21.06.2006 р. у справі (суддя Никифорчук М.І.) в позові відмовлено з мотиву необґрунтованості та недоведеності.
Завод у поданій до Одеського апеляційного господарського суду апеляційній скарзі просить зазначене рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги повністю. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суд неправильно застосував норми матеріального та процесуального права і викладені в рішенні висновки не відповідають обставинам справи.
Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги підприємство було повідомлено належним чином, проте 18.08.2006 року до апеляційного господарського суду надійшов лист від представника відповідача з проханням про відкладення розгляду апеляційної скарги в зв’язку з його зайнятістю в іншому суді.
Зазначене клопотання визнано судом необґрунтованим та відхилено з огляду на те, що зайнятість одного представника юридичної особи в іншому судовому процесі не є достатньою підставою для перенесення судового розгляду справи, оскільки представництво інтересів відповідача може також здійснюватися керівником підприємства або іншою особою в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності. Поважною причиною такого відкладення може вважатися та, існування якої зумовлена факторами об’єктивного характеру, які не залежать від волі заявника, тобто ні за яких обставин не можуть бути ним змінені чи усунуті
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 12.11.2004 року між підприємством (виконавець) та заводом (замовник) було укладено договір № 01-1721 згідно якого відповідач зобов’язався поставити та ввести в експлуатацію комплекс для поштучного зважування труб, який складається з вагів електромеханічних та механізму перекладувача труб (товар), а позивач зобов’язався прийняти й оплатити поставку комплексу та пов’язані з нею роботи на умовах, визначених цим договором.
Згідно з умовами даного договору сторони встановили, що якість і комплектація вагів, якість виробів для виготовлення вузлів вагообладнання, технічна документація для монтажу та здачі вагів службі Держстандарту, а також для подальшої експлуатації вагів повинні відповідати вимогам Державних стандартів, Технічних умов і Технічного завдання, яке розроблюється виконавцем і затверджується замовником; обсяг робіт за цим договором виконавець виконує поетапно у відповідності з календарним планом (додаток № 2); загальна вартість договору складає 112650 грн.; замовник зобов’язується: в строк до 5-ти банківських днів від дати укладення договору перерахувати виконавцю аванс в розмірі 30% від вартості договору; в строк до 5-ти банківських днів від дати підписання акта виконаних робіт за першим етапом перерахувати виконавцю суму в розмірі 55% від вартості договору; в строк до 5-ти банківських днів від дати підписання акта виконаних робіт за другим етапом перерахувати виконавцю суму в розмірі 15% від вартості договору; виконавець зобов’язаний виконати весь обсяг робіт відповідно до вимог технічного завдання та умов даного договору, а замовник оплатити і прийняти роботи в установленому договором порядку; строки виконання етапів договору обумовлені в календарному плані; після закінчення кожного етапу сторони підписують акти приймання –передачі виконаних робіт; за неналежне виконання зобов’язань за цим договором сторони несуть майнову відповідальність згідно з чинним законодавством; за порушення виконавцем строків виконання робіт він сплачує замовнику штраф в розмірі 0,1% від вартості простроченого етапу за кожний день прострочення.
За своєю правовою природою укладений договір № 01-1721 від 12.11.2004р. є договором підряду, відповідно до якого одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу (ст. 837 ЦК України).
Отже між сторонами у справі на підставі даного договору виникли цивільно –правові відносини, зміст яких становлять їх взаємні права та обов’язки пов’язані з виконанням робіт по виготовленню та введенню в експлуатацію комплексу для поштучного зважування труб та їх прийманням і оплатою (ст. ст. 11, 509 ЦК України).
На виконання своїх зобов’язань за укладеним договором позивач за платіжним дорученням № 11126 від 16.11.2004 р. перерахував відповідачеві аванс в сумі 33795 грн.
Після підписання сторонами акту приймання –передачі виконаних робіт по першому етапу договору вартістю 95752 грн. 50 коп. (без зазначення дати його складення) позивач за платіжним дорученням № 1239 від 31.03.2005 р. перерахував відповідачеві 61957 грн. 50 коп., а всього позивачем було перераховано відповідачеві 85% вартості договору на суму 95752 грн. 50 коп.
Згідно з календарним планом до договору № 01-1721 від 12.11.2004 р., який є його невід’ємною частиною, другий етап робіт, а саме: введення комплексу в експлуатацію та навчання персоналу замовника, повинен бути закінченим позивачем до 10.01.2005 року.
Проте, 14.04.2005 року та 18.04.2005 року позивачем за участю представників відповідача були складені комісійні акти про виявлення в ході пуско –налагоджувальних робіт допущених при виготовленні комплексу недоліків, без усунення яких робота комплексу неможлива.
В зв’язку з цим позивач претензією від 04.05.2005 року № 1024-12 повідомив відповідача про прострочення терміну виконання обумовлених договором робіт, нарахування штрафу відповідно до умов п. 8.1.1 договору та виклав вимогу в строк до 15.05.2005 року усунути виявлені недоліки, налагодити та ввести в експлуатацію комплекс для поштучного зважування труб.
Наявні у справі листи відповідача від 21.06.2005 року № 276, від 27.07.2005 року № 364 свідчать про те, що він підтверджував недоліки комплексу, визнавав свої помилки, зобов’язувався здійснити додаткові роботи з метою усунення виявлених недоліків та просив позивача посприяти у цьому.
Проте, 12.10.2005 року позивачем за участю представників відповідача було складено комісійний акт про те, що комплекс взагалі вийшов із ладу.
В зв’язку з цим позивач претензію від 21.11.2005 року № 2776-12 повідомив відповідача про відмову від договору № 01-1721 від 12.11.2004 р. та виклав вимогу в строк до 01.12.2005 року повернути суму передоплати в розмірі 95752 грн. 50 коп. та сплатити штрафні санкції в сумі 31636 грн. 62 коп. за порушення терміну виконання обумовлених договором робіт.
У зв’язку з невиконанням відповідачем зазначеної вимоги позивач за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів звернувся до господарського суду з цим позовом.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:
1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови
від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або
розірвання договору;
2) зміна умов зобов'язання;
3) сплата неустойки;
4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно з ч. 3 ст. 612 ЦК України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Частиною 1 ст. 615 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.
Частиною 3 ст. 849 ЦК України встановлено, що якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Мірою відповідальності, що відноситься до загальної форми відповідальності, є обов'язок боржника відшкодувати збитки, заподіяні ним кредитору в силу невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань. Для притягнення боржника до цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування збитків необхідно, щоб порушення зобов'язання дійсно спричинило отримання кредитором збитку.
Збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Наявні у справі матеріали свідчать про те, що на момент звернення позивача до суду з цим позовом відповідачем в порушення своїх договірних зобов’язань комплекс для поштучного зважування труб в експлуатацію не введений, не працює і персонал позивача для роботи з цим комплексом не навчений. Відповідач цих обставин не спростовує.
Таким чином, колегія суддів вважає доведеним факт невиконання своїх договірних зобов’язань відповідачем та завдання позивачеві збитків в сумі 95752 грн. 50 коп., перерахованих останнім відповідачеві в якості передоплати на виконання робіт з виготовлення комплексу. При цьому між порушенням зобов’язання відповідачем та завданими позивачеві збитками існує прямий причинний зв’язок.
Статтею 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Але зазначеною статтею закону встановлено презумпцію вини боржника, яка сформульована слідуючим чином: „Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання”. Отже, при пред’явленні позову кредитор повинен довести лише факт порушення зобов’язання, розмір збитків та причинний зв’язок між порушенням зобов’язання і виниклими збитками. Проте він звільнюється від обов’язку доводити вину боржника. Тягар доказування відсутності вини в порушенні зобов’язання лежить на боржникові. Оскільки відповідачем не надано суду належних доказів відсутності своєї вини у порушенні взятих на себе за договором зобов’язань, то вважається, що він винний.
Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача 95752 грн. 50 коп. збитків є обґрунтованою та підлягаючою задоволенню.
Посилання відповідача на те, що ним було виконано, а позивачем прийнято та оплачено перший етап робіт за договором, є неспроможним, оскільки предметом даного договору є поставка та введення в експлуатацію комплексу для поштучного зважування труб, який складається з вагів електромеханічних та механізму перекладувача труб. І цей предмет договору відповідач позивачеві не поставив та не ввів в експлуатацію.
Твердження відповідача про те, що позивачем в порушення умов технічного завдання зважувалися не труби, а їх заготівки, нічим об’єктивно не підтверджено, а тому не приймається судом до уваги. До того ж, в технічному завданні, що міститься в справі, відсутні будь –які вимоги до об’єкту зважування.
Також позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача 45482 грн. 44 коп. штрафних санкцій відповідно до умов п. 8.1.1 договору.
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Між тим, наданий позивачем розрахунок штрафних санкцій не відповідає ні умовам п. 8.1.1 договору, ні закону.
Позивачем не враховано, що згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Отже, у даному випадку нарахування неустойки можливе лише за період з 10.01.2005 року по 10.07.2005 року.
Згідно з умовами п. 8.1.1 договору за порушення строків виконання договору виконавець сплачує замовнику штраф в розмірі 0,1% від вартості простроченого етапу за кожний день прострочення. Отже, пеня повинна розраховуватися виходячи з вартості другого етапу, оскільки роботи за першим етапом були прийняті позивачем згідно з актом наявним у справі. Таким чином, сума пені, що підлягає стягненню з відповідача становить 3092 грн. 24 коп. (16897,50 грн. х 0,1% х 183 дня : 100% = 3092,24 грн.).
За таких встановлених судом апеляційної інстанції обставин, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.
Місцевий господарський суд при вирішенні даного спору не розібрався у виниклих між сторонами правовідносинах та надав невірну юридичну оцінку обставинам справи. Крім того, оскаржуване рішення суду носить декларативний характер, без аналізу і застосування норм матеріального права та не відповідає вимогам ст. 84 ГПК України, в зв’язку з чим підлягає скасуванню.
Згідно зі ст. ст. 44, 49 ГПК України за рахунок відповідача позивачеві підлягають відшкодуванню пропорційно розміру задоволених вимог витрати зі сплати державного мита за подання позову в сумі 988 грн. 45 коп., за подання апеляційної скарги в сумі 494 грн. 23 коп. та на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу в сумі 78 грн. 66 коп.
Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів -,
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ЗАТ „Нікопольський завод сталевих труб „ЮТіСТ” задовольнити частково.
Рішення господарського суду Одеської області від 21.06.2006 року у справі № 26/182-06-4238 скасувати.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Малого підприємства у вигляді ТОВ „Технічний науково-виробничий центр „Том” (65005, м. Одеса, вул. Бугаєвська, 27, р/р 2600401635604 в ОФ „Укрексімбанк” в м. Одесі, МФО 328618, ОКПО 19045985) на користь ЗАТ „Нікопольський завод сталевих труб „ЮТіСТ” (53201, м. Нікополь, пр. Трубніков, 56, р/р 26003551680100 в ДОД АППБ „Аваль”, МФО 305653, ОКПО 30926951) 95725 грн. 50 коп. збитків, 3092 грн. 24 коп. штрафних санкцій та 1561 грн. 34 коп. судових витрат.
В решті частини позову відмовити.
Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя: Бєляновський В.В.
Судді: Мирошниченко М.А.
Шевченко В. В.