Справа № 2-55

                                                  2010 року

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

29 січня 2010 року                       Рівненський районний суд Рівненської області

в особі судді                                                         Остапчук Л.В.

        при секретарі                                                       Захарук Г.Л.

        за участю: представника позивача               ОСОБА_1

     відповідача                     ОСОБА_2

                                               представника відповідачів – адвоката  ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рівному

цивільну справу за позовом  ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування частини житлового будинку,

в с т а н о в и в :

    Позивач звернувся з даним позовом до суду, просить визнати недійсним договір дарування ? частини житлового будинку АДРЕСА_1, посвідчений виконавчим комітетом Корнинської сільської ради 22 грудня 1980 року і скасувати реєстрацію в КП РОБТІ свідоцтва про право власності від 05.06.2006 року, виданого ОСОБА_2.

    Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що відповідно до договору купівлі-продажу від 02 липня 1970 року йому належить житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 Рівненського району. В 1970 році колгоспом «Перемога» йому передано 0,06 га землі, на якій був розташований вказаний будинок. Рішенням Корнинської сільської ради від 11.04.1975 року йому передано в користування 0,06 га землі для будівництва і обслуговування цього будинку і рішенням від 14.05.1975 року дозволено добудову 3-х кімнат до цього будинку. Добудова до будинку і обслуговування домоволодіння проводилась за рахунок коштів сімейного бюджету. В січні 2008 року йому стало відому, що відповідно до свідоцтва про право власності від 05.06.2006 року ? частина вказаного будинку належить його брату ОСОБА_2 і це свідоцтво було йому видане взамін договору дарування цієї частини будинку, посвідченого виконавчим комітетом Корнинської сільської ради 22.12.1980 року. Однак цей договір дарування є недійсним, оскільки він, позивач, його не підписував і свого волевиявлення до його укладення не проявляв.

В суді позивач ОСОБА_4 і його представник ОСОБА_1 позов підтримали, пославшись на обставини викладені вище. Пояснили суду, що з 1970 року позивач є власником вказаного будинку і наміру дарувати частину будинку брату не мав. Договір дарування не підписував і про цей договір йому стало відомо в січні 2008 року. Вважають договір не дійсним і просять його скасувати, а позов задоволити.

    Відповідач ОСОБА_2 позов не визнав і суду пояснив, що як брат, так і він були військовослужбовцями і тривалий час проходили службу в різних гарнізонах. Фактично будинок купували батьки для них, братів, а оформили його на позивача. 19.07.1976 року ОСОБА_4 написав розписку, де зазначав, що будинок будується на дві половини, в його будівництво вкладають кошти він, брат ОСОБА_2 і батько, кожний в свою частину, по закінченні будівництва будинку зобов’язувався передати батькові і брату його половину будинку. В 1978 році мама сказала, щоб брат переписав половину будинку на нього. Збори уповноважених колгоспників колгоспу «Перемога» 12.07.1978 року (протокол № 3) передали йому земельну ділянку розміром 600 кв.м. в зв’язку з даруванням йому будинку від брата ОСОБА_4. Після цього, 22.12.1980 року між ним і позивачем було укладено договір дарування, згідно якого брат подарував йому половину вказаного будинку. Вони обидва ходили в сільську раду, де посвідчували договір, обидва його підписали. В той час брат виявив свою волю на дарування частини будинку. З 1980 року брат з сім’єю проживає у своїй частині будинку, інша половина будинку стоїть пустою. Після закінчення служби, в 2004 році він повернувся в м.Рівне і розпочав добудову і опорядкування своєї частини будинку, вивіз будівельні матеріали і розпочав процес реєстрації права власності. На сьогодні йому видано свідоцтво про право власності на ? частину будинку. Доводи брата про те, що він не знав про договір дарування є надуманими. Тому вважає, що він пропустив строк позовної давності, просить його застосувати, подавши відповідну заяву, і в позові відмовити.

    Представник відповідача, адвокат ОСОБА_3 позов не визнала, вважає, що в матеріалах справи є достатньо доказів, які вказують на те, що позивач достеменно знав про дарування частини будинку своєму брату, в 1976 році він навіть написав відповідну розписку. При укладенні договору дарування в 1980 році позивач разом з відповідачем ходив у сільську раду і підписував договір. Про те, що позивач знав, що частина будинку належить брату, свідчать покази свідка ОСОБА_5 і той факт, що до сьогодні частина будинку пустує. Вважає, що позивач пропустив строк позовної давності, просить його застосувати і в позові відмовити.

    Свідок ОСОБА_6, дружина позивача, суду показала, що в 1970 році батько купив хату в селі Колоденка, в 1973 році вони з чоловіком повернулись з Чехії і стали за спільні гроші з батьком будувати будинок. Будинок будувався на дві половини, оскільки батько казав, що буде з нами жити. Про договір дарування вона нічого не знає, своєї згоди не давала і цей договір не підписувала. Чоловік пошкодував свого брата, відповідача у справі, і дозволив йому будуватися. Відповідач років чотири назад став обміряти хату, виготовляв якісь документи.

    Свідок ОСОБА_5 суду показала, що в 1980 році вона працювала секретарем сільської ради і посвідчувала договір дарування будинку, який був укладений між братами ОСОБА_4. Обидва брати прийшли в сільську раду, тоді була сесія, вона була зайнята, тому ОСОБА_2 підписав чистий бланк договору, так як кудись поспішав, а ОСОБА_7 дочекався поки вона звільниться, все оформить і підписав заповнений договір. До сьогодні половина будинку не закінчена і в ній ніхто не проживає.  

    Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 02.07.1970 року позивач ОСОБА_4 купив у ОСОБА_8 житловий будинок та господарські приміщення в селі Колоденці Рівненського району. Постановою зборів колгоспу «Перемога» № 5 від 29.05.1970 року передано ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,06 га в селі Колоденці, на якій розташований будинок ОСОБА_8 Свідоцтво на забудову садиби в сільських населених пунктах Української РСР в 1975 році було видано на ім’я позивача.

    19.07.1976 року ОСОБА_4 написав розписку, де зазначав, що будинок будується на дві половини, в його будівництво вкладають кошти він, брат ОСОБА_2 і батько, кожний в свою частину, по закінченні будівництва будинку зобов’язувався передати батькові і брату його половину будинку. Збори уповноважених колгоспників колгоспу «Перемога» 12.07.1978 року (протокол № 3) передали ОСОБА_2 земельну ділянку розміром 600 кв.м. в зв’язку з даруванням йому будинку від брата ОСОБА_4.

    22 грудня 1980 року між позивачем ОСОБА_4 і відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір дарування ? частини житлового будинку в селі Колоденка Рівненського району. Цей договір нотаріально посвідчено виконкомом Корнинської сільської ради Рівненського району.

    Після закінчення військової служби, відповідач повернувся в місто Рівне і розпочав процес добудови своєї частини будинку і реєстрації права власності. Рішенням виконкому Корнинської сільської ради № 418 від 24.03.2006 року вирішено оформити право приватної власності на ? частину житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 на ім’я ОСОБА_2 і зобов’язано Рівненське БТІ видати свідоцтво про право власності. 05 червня 2006 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на ? частину вказаного будинку і зареєстровано воно в КП РОБТІ. У витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно у примітці зазначено, що свідоцтво про право власності від 05.06.2006 року видане взамін договору дарування посвідченого виконавчим комітетом Корнинської сільської ради 22.12.1980 року № 38.

    Відповідно до довідки Корнинської сільської ради № 1501 від 17.05.2005 року згідно погосподарської книги № 11 особовий рахунок № НОМЕР_1 частина будинку АДРЕСА_1 в с.Колоденка рахується за ОСОБА_2.

    Згідно висновку експерта № 481 від 05.11.2009 року підпис в графі «підписи» перед прізвищем ОСОБА_4 в договорі дарування частини житлового будинку в с.Колоденка Рівненського району від 22 грудня 1980 року виконаний не ОСОБА_4, а іншою особою.

    Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України 2003 року, який набрав чинності з 01.01.2004 року, цей Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

    Враховуючи, що оспорюваний договір дарування частини будинку було укладено 22.12.1980 року, суд вважає, що в даному випадку мають застосовуватися норми Цивільного кодексу України 1963 року.

    Згідно статті 71 ЦК України 1963 року загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Стаття 74 цього ж Кодексу встановлювала, що вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом незалежно від закінчення строку позовної давності. А стаття 75 ЦК України 1963 року передбачала, що позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.

Згідно статті 80 ЦК України 1963 року закінчення строку позовної давності до пред’явлення позову є підставою для відмови в позові.

Оскільки оспорюваний договір дарування був укладений 22.12.1980 року, із показів свідка ОСОБА_5, яка в 1980 році працювала секретарем сільської ради і посвідчувала вказаний договір, вбачається, що при укладенні договору до сільської ради прийшли як позивач так і відповідач, позивач виразив волю подарувати частину будинку і знаходився в сільській раді до повного оформлення договору і його підписав, то суд вважає, що позивачу ОСОБА_4 достеменно було відомо про укладення вказаного договору ще в 1980 році.

Про те, що ОСОБА_4 знав, що частина будинку належить брату свідчить і той факт, що частина будинку до цього часу ще не завершена і в ній ніхто не проживає і цього в суді не заперечили ні сам позивач, ні його представник.

Доводи позивача про те, що він лише в січні 2008 року дізнався про те, що відповідач зареєстрував право власності на ? частину будинку, суд оцінює критично і не може їх прийняти до уваги, оскільки вони не підтверджені об’єктивними даними по справі. Дійсно, позивач надав суду листа Корнинської сільської ради, який датований 29.01.2008 року і в якому повідомлялось, що ? частина будинку рахується за ОСОБА_2 Але, як показала в суді свідок ОСОБА_6, дружина позивача, яка була допитана в суді 21 жовтня 2008 року, відповідач ще років чотири тому став обміряти хату, виготовляв якісь документи. Отже, ці свідчення ОСОБА_6 підтверджують доводи відповідача про те, що він в 2003 році звільнився із Збройних Сил України і в 2004 році вивіз будівельний матеріал, щоб завершувати свою частину будинку і розпочав процес реєстрації свого права власності на частину будинку, запропонувавши і позивачу одночасно зареєструвати право власності і на свою частину будинку. Технічний паспорт на будинок виготовлявся на обох співвласників.  

За таких обставин, суд вважає, що в 2004 році позивачу було достеменно відомо, що відповідач претендує на половину будинку. Однак з позовом до суду він звернувся лише 17.04.2008 року. Тобто порушив строк позовної давності, що є підставою для відмови в позові.

Крім того, суд приймає до уваги покази свідка ОСОБА_6 про те, що будинок будувався на дві половини, так як в ньому мав проживати батько і будинок будувався за спільні кошти.

Приймається судом до уваги і заява відповідача і його представника, яка була подана ними відповідно до ст.267 п.4 ЦК України 2003 року про застосування позовної давності, що є підставою для відмови в позові.

    За таких обставин суд не вбачає порушення права позивача, за захистом якого спрямоване його звернення до суду, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити за сплином строку позовної давності.

В зв’язку з відмовою в позову, оскільки позивачем було сплачено державне мито і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у мінімальному розмірі, беручи до уваги, що це майновий спір, відповідно до ст.81, 88 ЦПК України з позивача необхідно достягнути як державне мито, так і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, виходячи із ціни позову.

Керуючись ст.ст. 57, 59, 81, 88, 209, 213-215, 294, 295 ЦПК України, ст.ст.71, 74, 75,80 ЦК України 1963 року, ст.ст.256, 257, 267 Цивільного кодексу України 2003 року, суд, -

в и р і ш и в :

Відмовити повністю в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування частини житлового будинку за сплином пропуску позовної давності.

Стягнути з   ОСОБА_4:

-   в прибуток держави недоплачений судовий збір (державне мито) в сумі 357 (триста п’ятдесят сім) гривень 75 копійок;

-   на користь Головного управління Державного казначейства України у Рівненській області (ЄДПОУ 22586331, банк одержувач ГУ ДКУ в Рівненській області, МФО 833017, розрахунковий рахунок 31219259700295, код ЗКПО 22586549) недоплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду даної цивільної справи в сумі 22 (двадцять дві) гривні 50 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

    Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано до Рівненського районного суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Рівненської області через Рівненський районний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя:

Примітка: повний текст рішення виготовлено 04.02.2010 року о 10-00.