Категорія: 46                                                                                Справа №2-31/2010

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М         У К Р А Ї Н И

7 червня 2010 року                                                                   м. Золочів

Золочівський районний суд Львівської області

в складі : головуючого–судді                 Левика Я.А.,

                при секретарях                         Туз М.М., Мацайло О.М.,

з участю адвоката                     ОСОБА_2,

позивача, представника позивача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про розірвання шлюбу, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_5 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_6 про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя. Ухвалою Золочівського районного суду Львівської області від 20.10.2009 року позовні вимоги про поділ спільного майна подружжя виділено в окреме провадження. В обґрунтування позову у тексті заяви та під час судового розгляду позивач зазначив, що 11.08.1983 року між ним та відповідачем було зареєстровано шлюб. До шлюбу у них обох були діти від попередніх шлюбів. Крім цього, у них у шлюбі народилася спільна дитина – син ОСОБА_7, який на даний час є повнолітнім. Стосунки між ними з часу укладення шлюбу і до 2000 року складались добрі. Вони проживали як одна сім’я, разом із чотирма дітьми. В кінці дев’яностих років дружина почала їздити на заробітки за межі України. Такі були тимчасовими. Приблизно 2-3 місяці на рік вона перебувала за кордоном. З 2000 року вона постійно перебуває у Іспанії та там працює. Причинами її виїздів, на її переконання, було скрутне матеріальне становище сім’ї, необхідність коштів для навчання сина ОСОБА_7. Під час перебування за кордоном дружини з 2000 року по 2008 рік вона висилала йому кошти. Вони спілкувались часто. Під час своїх приїздів у відпустки приблизно на 2-4 тижні на рік вони проживали спільно. Тобто, їх сім’я продовжувала існувати за винятком того, що проживали вони окремо. Мали спільні інтереси, вирішували спільні як майнові, так і немайнові питання. Між ними виникали певні непорозуміння через окреме проживання, проте такі не призводили до серйозних конфліктів чи розриву сімейних стосунків. З 2007 року між ними почалися серйозні непорозуміння через майнові питання, а саме через належні їм квартири. Такі почалися із суперечок між ним та ОСОБА_4 та її чоловіком, а переросли до конфліктів між ним та відповідачем, яка підтримувала ОСОБА_4 Внаслідок вказаних конфліктів вони перестали спілкуватись, вести спільне господарство, він переїхав проживати у м.Львів. Вони перестали підтримувати між собою будь-які стосунки. З того часу по сьогоднішній день стосунки між ними не налагодились, їх сім’я існує формально. Він втратив будь-які почуття до дружини. Вважає що збереження їх шлюбу є неможливим. Жодних дій, протягом часу наданого судом на примирення, він для збереження сім’ї не вчиняв, чого не робила і дружина. Він намагався поспілкуватись про їх життя, проте дружина часу на спілкування не знайшла. Причинами розпаду сім’ї вважає непорозуміння матеріального характеру, недовіру. Просив шлюб розірвати.

Відповідач у судове засідання не з’явилась, надіслала до суду письмові пояснення на позов у яких зазначила, що згідна на розірвання шлюбу. Крім цього, у судовому засіданні її інтереси захищає представник ОСОБА_4 Тому суд вважає за можливе проводити розгляд справи у її відсутності, проти чого особи, що беруть участь у справі не заперечили.

У своїх письмових поясненнях на позов та через свого представника у судовому засіданні відповідач позов визнала, пояснила, що згідна на розірвання шлюбу. Проте, вважає, що окрім причин вказаних позивачем причинами розпаду сім’ї є те, що позивач неналежну увагу приділяв інтересам сім’ї та порушував подружню вірність. Відповідач не заперечила пояснень позивачу у тій частині, що їх сім’я існувала фактично до 2008 року, хоча і вона проживала окремо з 2000 року. Вона, дійсно, з 2000 року проживала в Іспанії, де працювала, періодично приїжджала на Україну. Між ними, незважаючи на окреме проживання складались нормальні подружні стосунки. Проблеми у їх сім’ї почали виникати коли вона перестала особисто позивачу надсилати гроші, а почала пересилати зароблені кошти синові ОСОБА_7, який став повнолітнім. З того часу стосунки між ними погіршувались. Крім цього, між ними дійсно почали у 2007 році виникати непорозуміння через майнові питання, а саме квартири, що перебували у їх власності. З 2008 року вони, фактично після сварки, перестали спілкуватись, підтримувати будь-які стосунки та вести спільне господарство. З того часу по даний час між ними жодним чином стосунки не налагодились. Вона жодних дій, під час наданого судом терміну на примирення, для збереження сім’ї не вчиняла, хоча і намагалась з позивачем поговорити, проте він часу для розмови не знайшов. Вважає, що їх сім'я розпалася остаточно та збереження їх шлюбу є неможливим. Просила шлюб розірвати.

Заслухавши пояснення осіб, що беруть участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити.

Відповідно до ст.112 Сімейного Кодексу України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Як встановлено в судовому засіданні та доведено матеріалами справи, одружившись 11.08.1983 року, сторони з 2000 року проживали окремо, проте підтримували подружні стосунки та вели спільне господарство. З 2008 року сторони фактично припинили подружні, сімейні та будь-які інші стосунки, спільно не живуть, спільне господарство не ведуть. Причинами розпаду сім’ї є різні погляди подружжя на життя, подружжя, сім’ю, відсутність взаєморозуміння, недовіра один до одного. Внаслідок цього між сторонами виникали непорозуміння, що переростали у конфлікти, сварки. Позивач втратив до відповідача почуття любові та поваги. Строк наданий судом на примирення сторін до позитивного результату не призвів. Сторони не мають наміру вживати жодних дій для примирення. Тому збереження такого шлюбу є недоцільним.

Враховуючи наведене, подальше проживання сторін та збереження їхньої сім’ї є неможливим, а тому шлюб між сторонами слід розірвати.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 61, 212, 215, 218 ЦПК України, ст.ст. 104, 105, 110, 112 СК України, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_5 – задовольнити.

Розірвати шлюб укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, зареєстрований 11 серпня 1983 року у Винниківській міській раді народних депутатів Червоноармійської районної ради народних депутатів м.Львова, актовий запис № 30.

При оформленні розірвання шлюбу в органах РАЦС стягнути із сторін по 8,5 грн. в користь держави.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.

Суддя: