ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Запорізької області
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.08.07 Справа № 14/273/07
Суддя Хоролець Т.Г.
За позовом Відкритого акціонерного товариства “ЕРКО+Запоріжжя”,
м. Запоріжжя
До відповідача Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція”, м. Енергодар Запорізької області
Про стягнення 525 000,00 грн.
Суддя Хоролець Т.Г.
Представники:
Від позивача Валова Г.А., довіреність №02 від 19.04.2007
Від відповідача Нагорний Р.С., довіреність б/н від 06.02.2007
СУТЬ СПОРУ :
Заявлено позов про стягнення 525 000,00 грн. заборгованості.
25.07.2007 порушено провадження у справі №14/273/07, судове засідання призначено на 14.08.2007.
У судовому засіданні 14.08.2007 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позивач обґрунтував вимоги договором, ст.ст. 4,71,165 ЦК УРСР, ст.ст. 11,525,526,520,638 п. 6 Перехідних положень ЦК України, ст. 193 ГК України та просить стягнути з відповідача 525 000,00 грн. заборгованості за поставлений товар.
Відповідач позов не визнає з підстав, викладених у відзиві. Зазначає, що кредитор всупереч законодавству України не попередив боржника про існування нового кредитора, тому у ВП ЗАЕС обов’язку щодо відображення в бухгалтерському обліку зміни кредитора по зазначеному зобов’язанню не виникло. За таких обставин, новий кредитор ВАТ “ЕРКО+Запоріжжя” може пред’являти претензії відносно невиконання цеденту ТОВ “Ерко-Запоріжжя”, а не боржнику. Також посилається на невизначеність строку виконання зобов’язання по оплаті. Пунктом 3 додаткової угоди №39 встановлено, що оплата за поставлену продукцію здійснюється в будь-яких формах, що не суперечить діючому законодавству на момент оплати. Порядок, строк і форма оплати визначаються сторонами в додаткових угодах на оплату. У зв’язку з невизначеністю форми та строку оплати позивач застосовує ст. 165 ЦК УРСР та ст. 530 ЦК України. Однак посилання позивача на зазначені статті є необґрунтованим, оскільки сторони по договору уступки вимоги пунктом 2 встановили, що строк виконання вже настав. Крім того, посилається на те, що позивачем пропущено строк позовної давності. Просить в задоволенні позовних вимог відмовити.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд
ВСТАНОВИВ:
22.11.1999 між ДП “НАЕК “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція (відповідач у справі) та Відкритим акціонерним товариством “ЕРКО-Запоріжжя” укладено додаткову угоду №39 до договору №01-08д від 04.01.1997 про співробітництво. На підставі додаткової угоди відповідач отримав від ТОВ “ЕРКО-Запоріжжя” по накладній № 3134 від 10.01.2000 товарно-матеріальні цінності на загальну суму 525000,00 грн., в т.ч. ПДВ 87500,00 грн., через Мельничук Т.Ф. за довіреністю серії ААЖ №696468 від 11.01.2000 (копії залучено до матеріалів справи, оригінали надавалися для огляду).
06.03.2003 між Товариством з обмеженою відповідальністю “ЕРКО-Запоріжжя” –Кредитор та Відкритим акціонерним товариством “ЕРКО+Запоріжжя” –Новий кредитор (позивач у справі) укладено договір №01-20 уступки вимоги, за умовами якого Новий кредитор отримав право вимагати від Боржника ВП Запорізька АЕС погашення заборгованості перед Новим кредитором в розмірі поставлених товарно-матеріальних цінностей у сумі 525 000,00 грн., в тому числі 87 500,00 грн. ПДВ.
14.03.2007 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про оплату отриманих по додатковій угоді №39 від 22.11.1999 товарно-матеріальних цінностей в сумі 525000 грн. Вимога відповідачем залишена без задоволення. Листом за № 4987 від 03.04.2007 на вимогу позивача відповідач повідомив, що заборгованість в сумі 525000 перед ВАТ “ЕРКО-Запоріжжя” відсутня, так як була списана в прибуток підприємства за строком позовної давності в січні 2003 року у відповідності до стандартів бухгалтерського обліку. Отже зміна кредитора неможлива.
Укладення додаткової угоди №39, поставка товарно-матеріальних цінностей на суму 525000 грн. та уступка вимоги за договором № 01-20 відбулися в період дії ЦК УРСР в редакції 1963р.
На час вирішення спору в суді набрали чинності Цивільний та Господарський кодекси України.
В силу ст. 4 ЦК УРСР цивільні права і обов’язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов’язки.
У відповідності до ст. 11 ЦК України, що набрав чинності 01.01.2004р., підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є, зокрема, договори та інші правочини.
За приписами ст. 197 ЦК УРСР, що діяв на час укладення договору № 01-20, уступка вимоги кредитором іншій особі допускається, якщо вона не суперечить закону чи договору або коли вимога не пов’язана з особою кредитора... До набувача вимоги переходять права, що забезпечують виконання зобов’язання.
Зі змісту ст. 509 ЦК України вбачається, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
ЦК України передбачено право укладати правочини щодо заміни кредитора у зобов’язанні.
Заміна кредитора у зобов’язані здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 516 ЦК України). Згоди боржника на цесію не вимагається так як діє презумпція, що в кожному випадку зобов’язання повинно бути ним виконано, а становище боржника від заміни кредитора не погіршується.
В частині 2 цієї статті зазначено: якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов’язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов’язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Тобто, наслідком неповідомлення боржника про заміну кредитора, є ризик нового кредитора, що зобов’язання може бути виконано на користь первісного кредитора. Невиконання зобов’язання взагалі зі зміною кредитора та неповідомленням боржника, не передбачено ні ЦК УРСР ні ЦК України.
Таким чином, посилання відповідача, що цедент зобов’язаний вказати боржнику на існування нового кредитора не передбачено ні чинним законодавством, ні законодавством, що діяло на час укладення договору уступки вимоги.
Не визнаючи позовні вимоги, відповідач посилається на те, що позивачу перейшли всі права по додатковій угоді № 39 від 22.11.1999, в п.3 якої первісний кредитор та боржник обумовили, що оплата за поставлену продукцію здійснюється в будь-яких формах, що не суперечать діючому законодавству на момент оплати. Порядок, строк і форма оплати визначаються в додаткових угодах на оплату. Отже отримавши право уступки вимоги новий кредитор повинен був укласти з боржником додаткову угоду щодо визначення порядку і строку оплати.
Зазначені посилання судом не приймаються з наступних підстав. По-перше, в п.3 додаткової угоди № 39 не визначено в якій саме формі можуть бути укладені додаткові угоди щодо оплати. По-друге, ст. 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
В договорі № 01-20 від 06.03.2003 зазначено, що до нового кредитора перейшло право вимоги згідно розрахункових зобов’язань останнього. Зокрема в п.4 договору зазначено, що до Нового кредитора перейшли всі права, які забезпечують виконання розрахункових зобов’язань на суму 525000 грн.
Згідно ст. 193 ГК України: суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань. Аналогічні норми містяться в ст.ст. 525,526 ЦК України: зобов’язання має виконуватись належним чином та в ст. 161 ЦК УРСР, що діяв на момент укладення договору сторонами.
Таким чином, направлення позивачем повідомлення про заміну кредитора з вимогою здійснити розрахунки і є встановленням порядку та строку оплати. Тобто, оплату здійснити в грошовій формі в строк, що передбачений ст. 530 ЦК України.
За приписами ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок в семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Однією з підстав не визнання позовних вимог, на думку відповідача є пропущення строку позовної давності.
Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР, загальний строк позовної давності становить три роки.
Договір уступки вимоги № 01-20 укладено 06.03.2003 року. З цього часу у позивача виникло право вимоги заборгованості.
Оскільки строк виконання зобов’язання в додатковій угоді № 39 від 22.11.1999 року, як і в договорі уступки вимоги № 01-20 від 06.03.2003 року не визначений, то відповідач зобов’язаний виконати зобов’язання у семиденний строк з дня пред’явлення вимоги позивачем. Вимогу позивач пред’явив 14.03.2007 року, отже строк позовної давності почав перебіг саме з цього часу. Позов заявлено в липні 2007 року.
За таких обставини відсутні підстави застосування строку позовної давності.
Клопотання відповідача про зобов’язання позивача надати належні докази існування, на момент укладення договору № 01-20 від 06.03.2003 заборгованості ТОВ “ЕРКО-Запоріжжя, про яку йдеться в п.6 зазначеного договору судом не задовольняється, як необґрунтоване.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Судові витрати у відповідності до ст. 49 ГПК України відносяться на відповідача.
Керуючись ст.ст. 44,49, 82-85 ГПК України, суд -
В И Р І Ш И В:
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція (71500 м. Енергодар Запорізької області, п/р 26009001000053 в ЕФ ВАТ Банк “БІГ Енергія” м. Енергодар, МФО 313764, код ЄДРПОУ 19355964) на користь Відкритого акціонерного товариства “ЕРКО+Запоріжжя” (69057 м. Запоріжжя, вул. 40 років Радянської України, 86, п/р 26003140401 в АБ “Металург” м. Запоріжжя, МФО 313582, код ЄДРПОУ 23879294) 525 000 (п’ятсот двадцять п’ять тисяч) грн. 00 коп. заборгованості, 5 250 (п’ять тисяч двісті п’ятдесят) грн. 00 коп. державного мита, 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.
Суддя Т.Г.Хоролець
Рішення оформлено і підписано згідно із вимогами ст.84 ГПК України 17.08.2007.