Справа № 22ц-6815

 Головуючий 1 інстанції- Андреев П.Ф.

Категорія 26

 Доповідач-Бабенко П.М.

УХВАЛА

 іменем України

13 серпня 2009 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого - Прокопчук Л.М.

суддів: Бабенка П.М., Жданової B.C.,

при секретарі- Петрушенко А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» ( далі- ТОВ ) на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 16 червня 2009 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Краснолиманське», третя особа- відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Добропілля Донецької області про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 16 червня 2009 року частково задоволено позов ОСОБА_2., стягнуто на його користь на відшкодування моральної шкоди, спричиненої у зв’язку з професійним захворюванням, 18 000 грн.

В апеляційній скарзі відповідач - ТОВ просить скасувати вказане рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачеві у відшкодуванні моральної шкоди, посилаючись на те , що рішення постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначив, що суд першої інстанції не врахував, що позивач пропустив строк звернення до суду із зазначеним позовом, передбачений ст..233 КЗпП, без поважних причин.

Суд у рішенні не зазначив у чому саме полягає моральна шкода та чим саме вона позивачу заподіяна, а позивач не зазначив із яких міркувань він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди та якими доказами це підтверджено.

Суд також не встановив характер виниклих правовідносин та якими нормами вони регулюються і не врахував, що виниклі правовідносини регулювалися Законом України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", але в цій частині положення цього Закону виключені. Діючим законодавством відшкодування моральної шкоди працівникові, яка завдана каліцтвом, не передбачена.

В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав.

Позивач просив апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін, пославшись на те, що рішення суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю апеляційного суду, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін з таких підстав:

Судом першої встановлено, що позивач з січня 2005 року перебував у трудових відносинах з відповідачем, працюючи прохідником підземним. 9 грудня 2006 року під час виконання трудових обов’язків він отримав каліцтво на виробництві.

За висновком МСЕК від 23 березня 2007 року позивачеві вперше встановлено через каліцтво 60% втрати професійної працездатності та третя група інвалідності. 13 грудня 2007 року висновком МСЕК позивача повторно визнано інвалідом 3 групи та встановлено 60% втрати професійної працездатності через каліцтво.

Йому вказаним каліцтвом спричинено моральну шкоду, оскільки він переніс фізичні та моральні страждання, неодноразово лікувався, через інвалідність змінився його звичайний образ життя, порушені його життєві зв’язки, що призводить до нервових стресів та переживань.Вказане вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя.

Встановлені судом першої інстанції обставини підтверджені як письмовими доказа-ми( даними трудової книжки, актом розслідування нещасного випадку висновками Донецької ОКБП та МСЕК, виписками з лікарняних карток), так і поясненнями сторін в судовому засіданні (а.с. 7-10, 11-13, 14, 15, ).

За вказаних обставин суд першої інстанції правильно вважав доведеним факт заподіяння потерпілому моральної шкоди.

Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд урахував конкретні обставини справи, характер та ступінь моральних страждань позивача, вплив на його душевний стан, неможливість жити повноцінним життям, наявність інвалідності, ступеню втрати працездатності й з дотриманням вимог розумності та справедливості.

При встановленні зазначених фактів та постановленні рішення судом не було порушено норм процесуального права, судом правильно застосовано норми матеріального права, а саме ст..153 КЗпП України, яка зобов’язує відповідача створити безпечні і нешкідливі умови праці, та ст.. 237-1 КЗпП України, згідно якої відшкодування моральної шкоди власником або уповноваженим ним органом працівникові провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд всебічно, повно і об’єктивно дослідив надані сторонами докази, дав їм належну оцінку та дійшов до правильного висновку про часткове задоволення вимог позивача.

Доводи відповідача про те, що позивач пропустив строк звернення до суду за вказаною вимогою, передбачений ст..233 КЗпП, без поважних причин, на матеріалах справи не грунтуються, оскільки своєчасне звернення позивача з позовом до відповідача було обмежене рядом неконституційних нормативних актів.

Позивач звертався до відповідача з вимогою про відшкодування моральної шкоди у грудні 2008 року, проте листом відповідача від 9 січня 2009 року йому було запропоновано звернутися до відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, але позивач 27 лютого 2009 року звернувся до суду.

За таких обставин висновки суду про те, що позивач пропустив строк звернення до суду з вказаним позовом з поважної причини, є правильними, суд обгрунтовано поновив йому вказаний строк.

Інші доводи апеляційної скарги спростовані зазначеними вище доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки відшкодування моральної шкоди, спричиненої працівникові професійним захворюванням передбачені ст..237-1 КЗпП.

У відповідності частини 1 статті 308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлює, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин апеляційну скаргу слід відхилити, рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. 303, 307, ч. 1 ст. 308, ст. 313-315 ЦПК України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» відхилити.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 16 червня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України в строк два місяці з дня набрання нею законної сили.