апеляційний суд міста києва

Справа № 11 -а-1266\09

 Головуючий у 1 -й інстанції - Чаус М. О.

Категорія: ч. 1 ст. 121 КК України

Доповідач - Лагнюк М. М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2009 року Колегія суддів судової палати

у кримінальних справа х Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого судді - Лагнюка М. М.,

суддів - СкавронікаВ.М. та Юденко Т.М.,

за участю прокурора - Карпука Ю.А.,

засудженого - ОСОБА_3,

захисника - ОСОБА_4

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, захисника - адвоката ОСОБА_5 та засудженого на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 19 лютого 2009 року, яким -

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 народження, уродженець м. Києва, громадянин України, проживаючий та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимий вироком Харківського районного суду м. Києва від 13.11.2000 року за ст. 140 ч. 3 КК України на 4 роки позбавлення волі, звільнений з місць позбавлення волі 19.08.2004 року у зв’язку з відбуттям строку покарання, засуджений:

- за ст. 395 КК України на шість місяців арешту,

- за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі,

- за ч. 1 ст. 121 КК України на 6 років позбавлення волі.

На підставі ст. 70 ЮС України остаточне покарання засудженому призначено за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, у виді 6 років позбавлення волі.

Вироком суду ОСОБА_3 визнаний винним в наступному.

Згідно постанови Білоцерківського міського суду Київської області від 11.01.2005 року відносно ОСОБА_3 було встановлено адміністративний нагляд терміном 12 місяців та встановлені обмеження, з якими він ознайомлений під розписку. Однак, знаходячись під адміністративним наглядом, з метою ухилення від адміністративного нагляду, самовільно залишив місце свого проживання і під час перевірок 03.03.2005 року, 19.03.2005 року, 22.03.2005 року, 29.03.2005 року за місцем проживання був відсутній.

Також, 13 грудня 2006 року близько 23 години 00 хвилин, знаходячись по вулиці Вербицького, 18 у м. Києві, ОСОБА_3, повторно, за попередньою змовою з особою, матеріали кримінальної справи щодо якої виділені в окреме провадження, погрожуючи потерпілому ОСОБА_6 застосуванням насильства, що не є небезпечним для його життя чи здоров’я, вчинили відкрите викрадення його майна, а саме мобільних телефонів «Нокіа 6230І» вартістю 500 гривень та «Соні Еріксон К 7501» вартістю 1500 гривень.

Крім того, 03.03.2007 року близько 00 годин 30 хвилин, ОСОБА_3, знаходячись у будинку АДРЕСА_2 перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, на грунті раптово виниклих відносин, наніс потерпілому ОСОБА_8 два удари ножем в живіт та грудну клітину, спричинивши відповідно до висновку експерта № 122/Є від 18.06.2007 року умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя потерпілого в момент заподіяння.

Не погоджуючись з вироком суду в частині призначеного засудженому покарання, прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, подав до суду апеляцію, в якій, посилаючись на невідповідність покарання, призначеного судом, ступеню тяжкості злочину та особі засудженого. На переконання апелянта обставини вчинення злочину ОСОБА_3 свідчать про їх підвищену суспільну небезпеку, а тому просить вирок суду в частині призначеного ОСОБА_3 покарання скасувати та постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_3 В винним у вчиненні злочинів, передбачених ст. ст. 395, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 121 КК України та призначити покарання за ч.2 ст. 186 КК України - 5 років позбавлення волі, за ч. 1 ст. 121 КК України - 7 років позбавлення волі, за ст. 395 КК України - 6 місяців арешту. На підставі ст. 70 КК України остаточне покарання призначити у виді 7 років позбавлення волі.

В своїй апеляції захисник ОСОБА_5 посилається на те, що суд необгрунтовано визнав її підзахисного винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, оскільки він наніс потерпілому ушкодження лише з метою самозахисту, однак, судом не були перевірені вказані доводи ОСОБА_3 та не дана їм оцінка. Крім того, вказує на те, що суд не в повному обсязі дослідив обставини справи щодо обвинувачення ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 186 КК України, а тому неправильно кваліфікував його дії. Також захисник в своїй апеляції посилається на те, що суд не врахував тяжкий стан здоров’я засудженого, у зв’язку з яким він має бути звільнений від відбування покарання, а тому просить вирок суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в іншому складі суду.

В апеляції засуджений посилається на те, що його дії щодо нанесення тілесних ушкоджень потеплілому ОСОБА_8 необхідно кваліфікувати за ст.

124 КК України, оскільки потерпілий спровокував конфлікт та першим застосував щодо нього фізичне насилля. Крім того, його дії щодо потерпілого ОСОБА_6 необхідно кваліфікувати за ст. 190 КК України, оскільки потерпілий добровільно, без будь-якого тиску, передав йому мобільні телефони. Також засуджений в своїй апеляції вказує, що суд не взяв до уваги, що він та його дружина хворіють на СНІД, має малолітню дитину, мати - інвалід дитинства, батько - інвалід та учасник ліквідації на ЧАЕС, брат - інвалід першої групи, у зв’язку з чим його рідні потребують допомоги, а тому просить вирок щодо нього скасувати, перекваліфікувати його дії з ч. 1 ст. 121 КК України на ст. 124 КК України, а також з ч. 2 ст. 186 КК України - на ч. 2 ст. 190 КК України.

Заслухавши доповідь судді апеляційної інстанції, пояснення прокурора, який не підтримав апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції та заперечував проти апеляцій засудженого і його захисника, пояснення засудженого, який підтримав свою апеляцію та апеляцію захисника та заперечував проти апеляції прокурора, пояснення захисника, який підтримав апеляцію адвоката і апеляцію засудженого та заперечував проти апеляції прокурора, провівши судові дебати, вислухавши останнє слово засудженого, перевіривши матеріали справи та апеляційні доводи подання та скарг, колегія суддів вважає, що апеляції не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Визнавши ОСОБА_3 винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 2 ст. 186 та ст. 395 КК України, суд першої інстанції належними чином проаналізував зібрані по справі докази в їх сукупності та взаємозв’язку і виклав у вироку докладні мотиви свого рішення.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 2 ст. 186, ст. 395 КК України при обставинах викладених у вироку, відповідає фактичним обставинам справи та підтверджується розглянутими в судовому засіданні та викладеними у вироку доказами.

Доводи в апеляціях засудженого та його захисника про те, що дії ОСОБА_3 щодо потерпілого ОСОБА_9 необхідно перекваліфікувати з ч. 2 ст. 186 на ч.2 ст. 190 КК України є необгрунтованими та спростовуються, зокрема, показаннями потерпілого ОСОБА_9, який під час досудового слідства показав, що ОСОБА_3 просив дати йому мобільний телефон «Соні Еріксон» та не дочекавшись відповіді, вихопив з його з рук, а коли він попередив, що буде звертатись до міліції, ОСОБА_3 погрожував йому застосуванням фізичного насильства ( а. с. 113 т. 1 ). Крім того, під час судового слідства потерпілий уточнив, що після того, як він передав один мобільний телефон особі, матеріали справи щодо якої виділені в окреме провадження, а інший забрав ОСОБА_3 вони сказали, щоб він йшов додому «по доброму», оскільки телефонів вже немає, і він зрозумів, що йому краще йти додому, оскільки вони можуть його побити. На його думку вони робили усе узгоджено, (т. 2 а. с. 114-115 т. ).

Сам засуджений не заперечує, що заволодів телефоном потерпілого, пюоте вважає, шо його дії були шахрайськими.

З уваги на таке, дії засудженого ОСОБА_3 по епізоду вчинення злочину щодо потерпілого ОСОБА_9 правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 186 КК, як відкрите викрадення чужого майна, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з погрозою застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого.

Позбавлено* підстав посилання в апеляціях засудженого та захисника про те, що дії ОСОБА_3 щодо потерпілого ОСОБА_8 необхідно перекваліфікувати із ч. 1 ст. 121 КК на ст. 124 КК України, виходячи з наступного.

Так, потерпілий ОСОБА_8 підтвердив, що ОСОБА_4 будучи в стані алкогольного сп’яніння конфліктував з ним. Коли ж він образив його дівчину, то взяв його за горло. Однак у той час, коли він тримав ОСОБА_3 за горло, останній міг дихати, рухатись та штовхнути його руками, оскільки руки його він не тримав, однак ОСОБА_3 не чинив жодного опору. Крім того, в своїх поясненнях потерпілий вказує, що ніж в руках ОСОБА_3 опинився миттєво, начебто з рукава чи кишені, а на столі ножа не було ( а.с 108-110, 222-223 т. 2 );

А свідок ОСОБА_10 показала, що коли вона сиділа за столом до неї підійшов ОСОБА_3 запитав скільки їй років та поклав свою руку їй на плече, руку вона забрала, після чого ОСОБА_3 розмовляв з ОСОБА_8. Потім потерпілий ОСОБА_8 Д взяв ОСОБА_3 за горло і почалась бійка, все трапилось дуже швидко, вона лише побачила як ОСОБА_8 тримався за живіт і з лівої сторони у нього була кров. На столі ножів не було. ( а.с. 224 т.2

Відповідно до висновку судово - медичної експертизи ОСОБА_8 були

заподіяні колото - різане проникаюче поранення живота з пошкодженням

лівої долі печінки та шлунку, яке відноситься до тяжких тілесних

ушкоджень та колото - різане не проникаюче поранення м’яких тканин

грудей, яке відноситься до легких тілесних ушкоджень.

З уваги на такі дії засудженого, немає жодних підстав вважати, що

засуджений ОСОБА_3 заподіяв ОСОБА_8 тяжке тілесне ушкодження

у разі перевищення меж необхідної оборони, а відтак суд правильно

кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 121 КК, як умисне тяжке тілесне ушкодження,

небезпечне для життя потерпілого в момент заподіяння.

Дії засудженого у вчинені злочину, передбаченого ст. 395 КК України, а саме самовільне залишення місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду, кваліфіковані правильно, і ніким в апеляціях не оспорюються.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав їм належну юридичну оцінку та правильно кваліфікував дії засудженого ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 121, ч. 2 ст. 186 та ст. 395 КК України.

Що стосується апеляції прокурора про невідповідність призначеного покарання засудженому, а також доводів засудженого про те, що судом не враховано його особу, то, призначаючи засудженому покарання, відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд в достатній мірі врахував характер та ступінь суспільної небезпеки вчинених злочинів, особу засудженого, який вину визнав частково, не поапює. частково відшкодував збитки потеплілим, стан його здоров’я, який хворію на ВІЛ-інфекцію та гепатит, одружений, має дитину, його характеристику та думку потерпілого. Крім того, судом враховано, що ОСОБА_3 вчинив злочини в стані алкогольного сп’яніння, що є обставиною, що обтяжує покарання, вчинив тяжкий злочин та злочин середньої тяжкості, раніше притягувався до кримінальної відповідальності, належних висновків для себе не зробив, має не погашену в установленому законом порядку судимість.

Призначене ОСОБА_3 покарання є необхідним й достатнім для виправлення засудженого, а також попередження нових злочинів, і вважати його таким, що не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, колегія суддів підстав не знаходить.

Щодо доводів захисника про те, що головуючим по справі безпідставно не застосований Наказ № 256 від 13.05.1992 року МВС України « Про порядок представлення в суди матеріалів про звільнення від дальшого відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу», то вони є необгрунтованими, оскільки відповідно до вимог вказаного Наказу дане питання може бути вирішено під час відбування засудженим призначеного покарання за вироком суду, і не може бути вирішено під час розгляду справи по суті.

Істотних порушень, які б були підставою для скасування або зміни вироку, не встановлено.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає вирок суду законним і обгрунтованим, покарання справедливим, а апеляції такими, що задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 19 лютого 2009 року відносно ОСОБА_3 залишити без зміни, а апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, захисника - адвоката ОСОБА_5 та засудженого ОСОБА_4 - без задоволення.