Справа № 22-6106
Головуючий у 1 інстанції Сєрікова О.О.
Категорія 44
Доповідач Висоцька B.C.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2009 року м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області
В складі
Головуючого ВИСОЦЬКОЇ B.C.
Суддів БІЛЯЄВОЇ О.М., ОСИПЧУК О.В.
При секретарі Поправка О.О.
За участю
Позивача ОСОБА_1
Представника позивача ОСОБА_2
Відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, 3-я особа ТОВ «Дружківка - Трансбуд» про вселення в жиле приміщення та визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням
ВСТАНОВИВ
У січні 2009 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_6 про вселення в жиле приміщення та визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням з підстав, передбачених ст. 71 ЖК України.
Позивачка зазначила, що відповідно до рішення виконкому Дружківської міської ради від 30 грудня 1993 року відповідач ОСОБА_3 була призначена її опікуном та її молодшої сестра ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.
На підставі рішення виконкому від 18.07.2001 року відповідачці на підставі ордеру була виділена 4-х кімнатна квартира № 5 жилою площею 66, 10 кв. м., розташована в АДРЕСА_1 Рішенням виконкому житлова площа в спірній квартирі була закріплена за нею.
Відповідачка перешкоджає її проживанню, встановила нові замки, ключі їй не передала, в квартиру не пускає. Вона вимушена звертатися за захистом свого права в прокуратуру, виконком, тимчасово вимушена проживати у опікуна сестри ОСОБА_8
Одночасно позивачка зазначила, що рішенням виконкому Дружківської ради від З жовтня 2001 року ОСОБА_3 була позбавлена опікунських прав, і з цього часу в спірній квартирі не проживає.
Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 21 травня 2009 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, 3-я особа ТОВ «Дружківка - Трансбуд» про вселення в жиле приміщення та визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.
ОСОБА_1 зазначала, що суд першої інстанції не врахував, що спірна 4-х кімнатна квартира АДРЕСА_1 була видана з урахування її та її неповнолітньої сестри ОСОБА_9 згідно ордеру від 1 листопада 2001 року. Вона неодноразово приймала заходи до вселення, однак відповідачка змінила замки, не передала їй ключі, спірну квартиру здавала в оренду. Суд не врахував, що їй ніде проживати, однокімнатна квартира, на яка посилається суд як на забезпечення її житлом, є непридатною до проживання.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 скаргу підтримали.
Відповідачка ОСОБА_3 вважає рішення законним та обгрунтованим, тому просить залишити його без змін, а скаргу відхилити.
Відповідач ОСОБА_6 до суду не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, просив розглядати справу в його відсутності.
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, рішення суду скасуванню з ухвалення нового в частині позовних вимог про вселення, а в решті залишенню без змін з наступних підстав.
Відповідно до ст. 309 п. 3, 4 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про вселення, суд першої інстанції виходив з того, що житлові права позивача не порушені. Відповідачка забезпечила позивачку та її неповнолітню сестру житлом і після закінчення обов’язків опікуна передала їм у власність окрему квартиру з усіма вигодами. Суд вважав доведеним, що позивачка не набула права на проживання в АДРЕСА_1, оскільки ніколи туди не вселялася, не жила там.
Проте з такими висновками погодитися не можна.
З обставин справи вбачається, що позивачка ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 року ( а.с5). Рішенням Дружковського міського суду Донецької області від 23 листопада 1993 року ОСОБА_10 та ОСОБА_11 були позбавлені батьківських прав відносно 4-х дітей, в тому числі відносно ОСОБА_1
З матеріалів справи вбачається, що рішенням виконкому від 30 грудня 1993 року ОСОБА_3 була призначена опікуном над неповнолітньою ОСОБА_1 (а.с. 14).
Відповідно до ордеру, виданого виконкомом Дружківської міської ради 1 листопада 2001 року на підставі рішення виконкому від 18 липня 2001 року спірна квартира АДРЕСА_2 виділялася на 6-х осіб, в тому числі: на відповідачів ОСОБА_3, її сина ОСОБА_6. позивачки ОСОБА_1 а також ОСОБА_9 (а.с. 11).
Відповідно до довідки житлового органу в спірній квартирі всі чотири зазначені особи зареєстровані (а.с. 12).
Відповідно до рішення виконкому Дружківської міської ради від 16 березня 2005 року № 262 за ОСОБА_1, яка в той час була неповнолітньої, була закріплена 1/7 частина жилої площі, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_3 - тобто в спірній квартирі.
Відповідно до ст. 71 ЖК України за ОСОБА_1 зберігалося жиле приміщення протягом усього часу її перебування на вихованні в дитячому закладі, у опікуна до її повноліття, тобто до 22 квітня 2007 року.
З обставин справи вбачається, що ордер на жиле приміщення у встановленому законом порядку недійсним не визнався.
Відповідно до ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
З обставин справи вбачається, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку не визнавалася такою, що втратила право користування жилою площею. ОСОБА_3 не заперечувала проти того, що з позовом про визнання позивачки такою, що втратила право на житлову площу не зверталася.
За таких підстав, висновки суду про те, що позивачка не набула права на проживання в спірній квартирі, оскільки ніколи не вселялася та не жила в квартирі суперечить нормам матеріального права, а саме ст. ст. 71, 64, 58 ЖК України.
Згідно роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться в п.10 постанови від 12 квітня 1985 року „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового Кодексу України" наймачеві або членові його сім’ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо).
В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_3 підтвердила наявність неприязних стосунків з позивачкою, що робить неможливим проживання в одному жилому приміщенні, не заперечувала проти тієї обставини, що у зв’язку з ремонтом нею був змінений замок, ключ від якого позивачці не передавався.
З обставин справи вбачається, що після досягнення повноліття ОСОБА_1 зверталася зі скаргами на неправомірні дії відповідача щодо відмови у вселенні до виконкому (а.с. 110, 18, 19), прокурора (а.с. ПЗ), частково несла витрати за комунальні послуги що свідчить про те, що вона не втратила інтересу до квартири.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що вимоги позивачки про вселення грунтуються на законі, оскільки в спірній квартирі вона не проживала з поважних причин і підстави для відмови в її вселенні відсутні.
Висновок суду про відмову в задоволенні позову про вселення з причин забезпечення позивачки житлом не грунтується на законі.
Внаслідок договору обміну квартир ОСОБА_1 та її неповнолітня сестра ОСОБА_9 дійсно мають по 1/2 частині однокімнатної АДРЕСА_2 жилою площею 11, 8 квадратних метрів (а.с. 20). Проте наявність жилої площі не може бути підставою для відмови в задоволенні позову про вселення.
Висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання відповідачів такими, що втрати право на житлову площу грунтуються на матерішіах справи та відповідають вимогам матеріального та процесуального закону.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в цій частині, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем на надано доказів, що відповідачі не мешкають в квартирі без поважних причин більше шести місяців.
З обставин справи вбачається, що позов заявлено з підстав, передбачених ст. 71 Житлового Кодексу України.
Відповідно до ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім’ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Згідно роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться в п.10 постанови від 12 квітня 1985 року „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового Кодексу України" у справа х про визнання наймача або члена його сім’ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням ( ст. 71 ЖК), необхідно з’ясовувати причини відсутності відповідача понад установлені строки. В разі їх поважності ( перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім’ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивач не надала доказів непроживання відповідачів у спірній квартирі понад визначений ст. 71 ЖК шестимісячний строк без поважних причин.
Суд першої інстанції дав оцінку доказам, які надали сторони, в тому числі поясненням свідків. Жоден з допитаних свідків доводів позивача про непроживання відповідачів без поважних причин більш встановленого законом строку не підтвердив.
Звертаючись з позовом, позивач посилалася на акт житлового органу (а.с. 21). Цей доказ не містить відомостей про відсутність відповідачів понад встановлені строки без поважних причин, тому правильно не взятий судом до уваги.
Судом встановлено на підставі письмових доказів, що в будинку проводиться капітальний ремонт та замінюються всі комунікаційні системи, що робило неможливим проживання в спірній квартирі тривалий час (а.с. 64-67). Ці факт встановлено судом із додержанням норм процесуального права.
Позивач ОСОБА_1 не надала нових доказів апеляційній інстанції, неподання яких до суду першої інстанції зумовлено поважними причинами.
Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення в частині відмови в задоволені позову про визнання осіб такими, що втратили право на користування жилим приміщенням з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд відповідно до ст. 308 ЦПК України відхиляє апеляційну скаргу в цій частині і залишає рішення без змін.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - частковому скасуванню з ухваленням нового рішення.
Керуючись ст. ст. 307, 309, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд
ВИРІШИВ
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 21 травня 2009 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про вселення.
В цій частині ухвалити нове рішення.
Вселити ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_4. В решті рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.
Касаційна скарга може бути подана протягом двох місців з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.