Справа № 22-3340/2009 Головуючий у 1 інстанції Блохін А.А.
Категорія 32 Доповідач Звягінцева О.М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 квітня 2009 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Зінов’євої А. Г. суддів Звягінцевої О.М., Молчанова СІ. при секретарі Кузмінковій Ю.О. розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відділення ФСС в Калінінському районі м. Горлівки про відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою відділення ФСС в Калінінському районі м. Горлівки на рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 2 березня 2009 року і
встановив:
в апеляційній скарзі відділення ФСС в Калінінському районі м. Горлівки оспорює обгрунтованість судового рішення, яким позов задоволено частково зі стягненням на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 4000 грн., і ставить питання про його скасування, ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову, оскільки є відсутнім висновок МСЕК про спричинення позивачеві такої шкоди, а сам позивач не надав суду доказів заподіяння йому моральних страждань внаслідок ушкодження здоров’я на виробництві.
Посилається на порушення судом при розгляді цієї справи норм матеріального та процесуального права.
Крім цього, за виключенням статті закону, що регламентувала право позивача на відшкодування моральної шкоди, вважає, що у суду не було підстав для задоволення вказаного позову, тим більше, що позивач пропустив строк на звернення з позовом до суду і відділення ФСС не є належним відповідачем по справі.
В засіданні апеляційного суду представник відділення ФСС в Калінінському районі м. Горлівки за довіреністю Пшенична Т.О. підтримала доводи скарги, просила про її задоволення, скасування судового рішення із ухваленням нового про відмову в задоволенні позову.
Судом першої інстанції при розгляді цієї справи встановлено наступні обставини.
1.08.2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача, і зазначав, що з 22.03.1983р. до 30.10.1995р., з 10.07.2000р. до 12.04.2005р. він працював на різних вугільних підприємствах у підземних умовах прохідником, був звільнений за п. 2 ст. 40 КЗпП України.
За висновком МСЕК від 14.03.2005р. у нього вперше з 2.02.2005р. встановлено 10% втрати працездатності внаслідок професійного захворювання „ хронічна туговухість". Погіршився стан його здоров’я, він відчуває фізичні та моральні страждання, часто лікується, змушений додавати зусиль для організації свого та своєї родини життя.
Тому просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь у відшкодування моральної шкоди 20000 грн.
Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 2 березня 2009 року позов задоволено частково, з відділення ФСС в Калінінському районі м. Горлівки на користь ОСОБА_1 стягнуто у відшкодування моральної шкоди 4000 грн.
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із роз’ясненням Пленуму Верховного Суду України, що міститься в п. 1 постанови „Про судове рішення" № 11 від 29 грудня 1976 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обгрунтованим вважається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При розгляді цієї справи судом було встановлено, що внаслідок шкідливих умов праці позивачеві було завдано стійку втрату працездатності.
Висновком МСЕК від 14.03.2005 року в нього вперше з 2.02.2005 р. встановлено 10% втрати працездатності внаслідок професійного захворювання „ хронічна туговухість" (а. с. 56).
За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов правильного і обгрунтованого висновку щодо спричинення позивачеві внаслідок професійного захворювання моральних страждань.
При вирішенні питання щодо розміру спричиненої моральної шкоди судом враховано тяжкість та характер спричинених ним моральних страждань, їх тривалість, змушеність позивача постійно додавати зусиль для організації свого життя.
Конституційним Судом України в п. 4.1 рішення № 1-рп/2004 від 27 січня 2004 року визначено, що ушкодження здоров’я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов’язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.
У випадку втрати потерпілим працездатності він зазнає значно більше моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
У той же час, суд при вирішенні цього спору визначив розмір відшкодування шкоди значно меншим, ніж встановлений в ст. 34 Закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", і є граничним для осіб, у яких не встановлено стійку втрату працездатності.
За таких обставин, немає підстав вважати, що, визначаючи розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди, суд не врахував межі достатності та справедливості.
Та обставина, що позивачеві виплачено певну суму одноразової допомоги та сплачуються відповідачем щомісячні суми у відшкодування шкоди, спричиненої здоров’ю, не впливають на правильність правових висновків суду, оскільки не мають відношення до відшкодування моральної шкоди, спричиненої йому втратою працездатності.
Крім цього, апеляційний суд вважає, що виключення на час розгляду справи дії спеціальної норми закону, яка визначала порядок відшкодування позивачеві моральної шкоди, всупереч доводам апеляційної скарги, не є підставою для відмови в задоволенні позову і тому не впливає на правильність визначених правових висновків суду, оскільки право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло ще до зупинення дії вказаної норми закону і регламентовано ст. 1167 ЦК України, що на час розгляду справи є чинною в повному обсязі.
До того ж згідно з ч. 3 ст. 34 Закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», висновок МСЕК про встановлення наявності чи відсутності спричинення моральної шкоди особам, у яких встановлено стійку втрату працездатності внаслідок шкідливих умов праці, не є обов’язковим, оскільки спричинення моральної шкоди в таких випадках є очевидним.
Тому не можна визнати спроможним і довід апеляційної скарги щодо відсутності по цій справі взагалі доказів спричинення позивачеві моральної шкоди стійким ушкодженням здоров’я на виробництві внаслідок небезпечних умов праці.
Не можна визнати спроможними і доводи скарги щодо пропуску позивачем строку на звернення з позовом до суду, оскільки відповідно до вимог ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом, та на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я.
Не грунтуються на вимогах чинного законодавства доводи скарги щодо притягнення судом неналежного відповідача.
Відповідно до вимог ст. 1167 ЦК України дійсно моральна шкода відшкодовується особою, з вини якої її завдано.
Разом з цим, відповідно до вимог вказаного Закону на час виникнення спірних правовідносин державою було встановлено спеціальний порядок щодо відшкодування шкоди, завданої здоров’ю потерпілого умовами виробництва, - через відділення ФСС України.
Оскільки апеляційним судом не встановлено порушень або неправильного застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та неправильної оцінки досліджених по справі доказів, то підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування або зміни судового рішення немає.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, п. 1 ч. 1 ст. 314 ЦПК України, апеляційний суд, -
УХВАЛИВ:
апеляційну скаргу відділення ФСС в Калінінському районі м. Горлівки відхилити, рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 2 березня 2009 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.