Справа № 22ц -5098
Головуючий І інстанції Кучма В.В.
Категорія 53
Доповідач Висоцька B.C.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2009 року м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області
в складі Головуючого ВИСОЦЬКОЇ B.C.
Суддів БІЛЯЄВОЇ О.М., ОСИПЧУК О.В.
При секретарі Поправка О.О. За участю
Представника позивача ОСОБА_1
Представника відповідача Любого А.В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства (далі - ВАТ) «Сніжнянське спеціалізоване ремонтне підприємство» про стягнення заборгованості з заробітної плати, компенсації, середнього заробітку за час затримки розрахунку, моральної шкоди за апеляційною скаргою ВАТ «Сніжнянське спеціалізоване ремонтне підприємство» на рішення Сніжнянського міського суду Донецької області від 22 квітня 2009 року
ВСТАНОВИВ
Рішенням Сніжнянського міського суду Донецької області від 22 квітня 2009 року позовні вимоги задоволені: стягнуто з відповідача ВАТ «Сніжнянське спеціалізоване ремонтне підприємство» на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі з 1 жовтня 2004 року по 3 травня 2007 року 6029, 04 грн., компенсацію за невикористану відпустку 296, 98 грн., середній заробіток за весь час затримки виплати розрахунку в розмірі 8 882, 20 грн., всього 15 208, 22 грн.
В апеляційній скарзі відповідач ВАТ «Сніжнянське спеціалізоване ремонтне підприємство» просить скасувати, справу повернути на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального закону, а також невідповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідач посилається на те, що суд вийшов за межі заявлених вимог, а саме стягнення компенсації за невикористану відпустку здійснено в усній формі.
Вважає, що позивач не довів, що пред’являв відповідачу вимоги про розрахунок в день звільнення. Відповідач вважає, що в судовому засіданні була доведена відсутність його вини в не проведенні розрахунку, а саме на майно підприємства накладено арешт, майно знаходиться у податковій заставі, у підприємства є заборгованість перед бюджетом.
В судовому засіданні представник відповідача Любий А.В. підтримав апеляцію.
Представник позивача ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу відхилити, рішення суду просить залишити без змін.
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, рішення суду підлягає залишенню без змін з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач знаходився в трудових відносинах з відповідачем з 1 жовтня 2004 року по 30 червня 2005 року, з 1 квітня 2006 року по 3 травня 2007 року. При звільненні 3 травня 2007 року не було проведено виплати всіх сум, що йому належать, а саме не були виплачені заробітна плата 6029, 04 грн., та компенсація за невикористану відпустку 296, 98 грн. Оскільки остаточний розрахунок з позивачем не проведено, тому стягнуто середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день розгляду справи судом 8882, 20 грн.
Висновок суду першої інстанції відповідає вимогам закону та наданим сторонами доказам.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального або процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплати всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
З обставин справи вбачається, що позивач дійсно знаходився в трудових відносинах з відповідачем з 1 жовтня 2004 року по 30 червня 2005 року, з 1 квітня 2006 року по 3 травня 2007 року, що підтверджено копією трудової книжки (а.с. 5-11). З довідки підприємства вбачається, що відповідач на час звільнення позивача з роботи мав заборгованість по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку перед позивачем в розмірі 6 326, 02 грн.( а. с. 29), яка не була сплачена як в день звільнення, так і до розгляду справи судом. Зазначені обставини правильно встановлені судом та не оспорені сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення робітнику виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.
Доводи апеляційної скарги відносно того, що суд вийшов за межі позовних вимог неспроможні.
З позовної заяви вбачається, що позивачем заявлялися вимоги про стягнення всіх належних йому на день звільнення сум з посиланням на ст. 116 КЗпП України. До суми заборгованості 6326, 02 грн., яку просив стягнути позивач, входила не лише належна заборгованість по заробітній платі 6029, 04 грн., але і компенсація за невикористану відпустку 296, 98 грн.
Оскільки відповідно до ст. 116 КЗпП в день звільнення працівникові має бути повністю виданий розрахунок із заробітної плати, включаючи оплату праці, компенсацію за невикористані дня відпустки, позивач просив стягнути саме загальну суму, яка йому належала, не можна вважати, що з вимогами про стягнення належної йому компенсації за невикористану відпустку не звертався та суд вийшов за межі позовних вимог.
Не впливають на висновки суду і доводи відповідача про те, що позивачем не доведено, що в день звільнення він пред’являв відповідачу вимоги про розрахунок, оскільки обов’язок проведення повного розрахунку з працівником покладено саме на власника підприємства.
За таких обставин рішення суду в частині стягнення належних працівнику сум відповідає вимогам матеріального та процесуального закону.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум в строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться у п. 20 постанови від 24 грудня 1999 p. N 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв’язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, а коли він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред’явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні останнього до розгляду справи - по день постановления рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Будь-яких доказів поважності причин несвоєчасного розрахунку відповідач не надав, а заперечення його представника щодо підстав для звільнення від відповідальності за ст. 117 КЗпП зводяться до накладення арешту на майно, наявності заборгованості перед державою та знаходження майна у податковій заставі. Проте зазначене не може бути доказом відсутності вини підприємства.
За таких обставин суд прийшов до правильного правового висновку про наявність у позивача права вимагати від відповідача стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, що становить 8882, 20 грн. (17, 80 грн. середньоденний заробіток х 499 робочих дня). Суд провів відповідні розрахунки на підстав наданих відповідачем доказів. Сума заборгованості та розрахунок, наведений судом, не оспорені відповідачем.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що на підприємстві відсутні накази про прийнятті позивача на роботу та його звільнення спростовуються матеріалами справи, які підтверджують наявність трудових відносин - копією трудової книжки та довідкою про заборгованість по заробітній платі перед позивачем (а.с. 5-11, 29).
За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, як таке, що відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 314-315 ЦПК України, апеляційний суд
УХВАЛИВ
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Сніжнянське спеціалізоване ремонтне підприємство " відхилити.
Рішення Сніжнянського міського суду Донецької області від 22 квітня 2009 року залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з дня її проголошення.
Ухвала може бути оскаржено до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня її проголошення.