Справа № 22- 3387. Головуючий у 1 інстанії Гайдар А.В.

Категорія 32 Доповідач: Резникова Л.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2009 року

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого: Резникової Л.В.,

суддів: Баркова В.М., Азевича В.Б.

при секретарі: Шатун Л.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Вугледар на рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 22 січня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України і м. Вугледар про відшкодування моральної шкоди, -

Заслухавши доповідача, сторони, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2008 року позивач звернувся в суд з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в м. Вугледар Донецької області про відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що працюючи на підприємствах вугільної промисловості майже 20 років у шкідливих та небезпечних умовах, він отримав професійне захворювання - пневмоконіоз. У зв"язку з чим 25 лютого 2003 року МСЕК йому вперше було встановлено 50 % втрати працездатності за професійним захворюванням і визнано інвалідом 3 групи.

В зв’язку з отриманими професійними захворюваннями він відчуває моральні страждання, які висловлюються у фізичному болі, що змушує його приймати лікарські препарати, обмежувати себе у фізичних навантаженнях. Оскільки порушені його нормальні життєві зв’язки, , для відновлення яких йому необхідні додаткові зусилля, він завдану йому моральну шкоду оцінює в 80000 грн. та просить вказану суму стягнути з відповідача.

Відповідач позов не визнав, просив відмовити у задоволені позову, посилаючись на відсутність доказів про наявність заподіяної моральної шкоди та неможливістю відшкодування моральної шкоди у зв"язку із відсутністю їх вини в заподіяні шкоди.

Рішенням Вугледарського міського суду Донецької області від 22 січня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково, стягнуто на його користь з відповідача у відшкодування моральної шкоди 26000 грн..

В апеляційній скарзі відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань України в м. Вутледар Донецької області просить скасувати вказане рішення, постановити нове, яким відмовити позивачу у задоволені позову. Вважає, що при постановлені рішення судом порушено норми матеріального та процесуального права.

В обгрунтування своїх доводів відповідач вказував на те, що позивач не довів наявність заподіяної йому моральної шкоди, а за висновком МСЕК наявність моральної шкоди також не встановлена, крім того шкода заподіяна працівникові відшкодовується підприємством, винним у цьому.

Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню з таких підстав:

Задовольняючі частково позовні вимоги, суд виходив з того, що позивач працюючи на підприємствах вугільної промисловості майже 20 років у шкідливих та небезпечних умовах, отримав професійне захворювання - пневмоконіоз. У зв"язку з чим 25 лютого 2003 року МСЕК йому вперше було встановлено 50 % втрати працездатності за професійним захворюванням і визнано інвалідом 3 групи

В зв’язку з отриманим професійним захворюванням позивач відчуває моральні страждання, і фізичний біль.

Відшкодування моральної шкоди застрахованим особам є одним із способів захисту особистих немайнових прав працівника і належить відшкодуванню незалежно від відшкодування майнової шкоди.

Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 p., моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, відповідно до ст. ст. 23, 1167 ЦК України, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, які він зазнає у зв*язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров*я.

Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров*я тощо.

Ушкодження здоров*я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов*язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.

Встановлення Законом обов*язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодувати моральну шкоду є засобом реалізації потерпілим гарантованого державою усім застрахованим громадянам забезпечення прав у страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.

При таких обставинах суд прийшов до правильного висновку про те, що вимоги позивача про стягнення на його користь моральної шкоди підлягають задоволенню, оскільки позивач отримав професійне захворювання при виконанні своїх трудових обов’язків.

Відповідно до вимог п. 3 ст. 34 Закону України "Про загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві", діючого на час виникнення правовідносин між сторонами, моральна /немайнова/ шкода, заподіяна умовами виробництва, відшкодовується Фондом соціального страхування. Сума страхової виплати за моральну шкоду визначається у судовому порядку.

Згідно з вимогами ст. 6 міжнародної Конвенцій про захист прав людини та основних свобод, кожен при вирішені спору щодо його цивільних прав та обов"язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. При цьому слід застосовувати практику Європейського суду з прав людини в національному судочинстві, як інструмент функціювання Конвенції, що є частиною національного законодавства.

Відповідно до матеріалів справи "Буров проти Росії" /Розгляд по суті і справедлива сатисфакція/ Страсбург, 7 травня 2002 року, Європейський суд прийшов до висновку, що внаслідок виявлених порушень, які не можна вважати виправленими лише завдяки визнанню судом наявності порушення, заявник зазнав певної моральної шкоді. Однак зазначена у вимозі конкретна сума є надмірною.

Суд встановив наявність спричинення позивачу моральної шкоди та визначив її суму відшкодування у розмірі 26000 грн.. Проте визначена судом сума є надмірною, оскільки вказана моральна шкода компенсована чітким виконанням держави, щодо сплати тих виплат, які передбачені ст. 34 Закону України "Про загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві". Крім того позивач хоча і втратив 50% працездатності, проте не позбавлений можливості працювати на роботах не пов’язаних з підземними умовами в контакті з пилом. Оскільки судом неповно були з’ясовані обставини, що мають значення для справи в частині розміру відшкодування моральної шкоди, рішення суду в цій частині на підставі ст..309 ЦПК України підлягає зміні.

Керуючись при визначені суми відшкодування моральної шкоди принципом справедливості, як того вимагає ст. 41 Конвенції, апеляційний суд вважає за необхідне зменшити суму моральної шкоди до 15000 грн..

Щодо решти доводів апеляційної скарги відповідача про відсутність підстав для задоволення позову, то відшкодування моральної (немайнової) шкоди застрахованим особам на 25 лютого 2003 року незалежно від відшкодування майнової втрати було передбачено ст. 1 Закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"(далі - Закон) і було одним із засобів захисту особистих немайнових прав працівника. Обов’язок по відшкодуванню моральної шкоди застрахованим; як це було передбачено підпунктом „є" пункту 1 частини першої статті 21, частиною третьою статті 28 Закону, покладався на відповідача.

В п. 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 р. № 1-9/2004 р. зазначено, що ушкодження здоров’я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов’язків незалежно від ступеня страти професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання.

Факт заподіяння шкоди здоров’ю позивача підтверджений висновком МСЕК, медичними документами, поясненнями позивача, який підтвердив наявність заподіяної моральної шкоди.

Апеляційний суд не приймає доводи апеляційної скарги відповідача, що для встановлення факту спричинення моральної шкоди необхідно проведення МСЕК та того, що саме підприємство, де працював позивач повинно відшкодувати заподіяну йому шкоду, тому ці доводи не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки висновок МСЕК необхідний для стягнення моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, яка не спричинила втрату потерпілому професійної працездатності. В даному випадку позивачу встановлена стійка втрата працездатності в зв"язку з професійним захворюванням, пов"язаним з виконанням трудових обов’язків в період дії Закону України "Про загальнообов"якове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" і на підставі ст. ст. 21, 28 вказаного Закону позивач має право на відшкодування моральної шкоди в зв"язку з ушкодженням здоров"я.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про порушення судом вимог ст. 233 КЗпП України, то ці доводи не можуть бути підставою для скасування рішення суду, як вбачається з обставин справи правовідносини виникли між позивачем та відповідачем - відділенням виконавчої дирекції Фонду, регулюються законодавством про страхові та соціальні виплати.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд, -

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Калінінському районі в м. Вутле дар задовольнити частково.

Рішення Вутледарського міського суду Донецької області від 22 січня 2009 року змінити.

Стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Вугледар на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди 15 000 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.