АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22-2301 /2010 року Головуючий у 1-й інстанції: Юхно Л.М.
Суддя-доповідач: Пільщик Л.В .
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 червня 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Пільщик Л.В.
Суддів: Краснокутської О.М.
Сапун О.А.
При секретарі: Петровій О.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Кам’янсько-Дніпровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Управління державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель в Запорізькій області на рішення Кам’янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 23 квітня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на присадибну земельну ділянку, -
В С Т А Н О В И Л А :
У квітні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності на присадибну земельну ділянку.
В позовній заяві зазначав, що 18 грудня 2008 року між ним та відповідачем укладено угоду купівлі-продажу житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 Договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,19 га, яка знаходиться за тією ж адресою, домовилися укласти пізніше, коли відповідач оформить документи на земельну ділянку, оскільки вона була оформлена на сина відповідача – ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.
З грудня 2008 року позивач фактично мешкає в даному будинку. Посилаючись на те, що відповідач відмовляється нотаріально оформляти договір купівлі-продажу земельної ділянки, обґрунтовуючи це незадовільним станом здоров’я, просив суд встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_4 після ОСОБА_5,. померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, визнати дійсною угоду купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,19 га розташованої по АДРЕСА_1 та визнати за ним право власності за зазначену земельну ділянку.
Рішенням Кам’янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 23 квітня 2009 року позов ОСОБА_3 задоволено.
Встановлено факт, що ОСОБА_4 прийняла у спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 сина ОСОБА_5 земельну ділянку, площею 0,19 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Визнано дійсним договір купівлі-продажу, по якому ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_3 купив присадибну земельну ділянку площею 0,19 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Визнано право власності за ОСОБА_3 на присадибну земельну ділянку, площею 0,19 га., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Апеляційне провадження відкрито за апеляційною скаргою Кам’янсько-Дніпровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Управління державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель в Запорізькій області . В апеляційній скарзі прокурор, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
В запереченнях ОСОБА_6 просить апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
У статті 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобов’язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов’язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.
Задовольняючи позов про визнання дійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки і визнання права власності на неї за ОСОБА_3, суд послався на ч. 2 ст. 220 та ст. 377 ЦК України
Однак в мотивувальній частині рішенні суд взагалі не зазначив будь-які встановлені факти і не навів наявність умов, передбачених ч.2 ст.220 ЦК України для визнання договору купівлі-продажу дійсним. Суд не з'ясував чи домовилися сторони щодо істотних умов договору і в чому ці істотні умови полягають та чи є письмові докази .
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів ( ст. 328 ЦК України).
Відповідно до ст. 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами: безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше видані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі на місцевості належної їм частки (паю).
Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним (ст. 220 ЦК України).
Із матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 був укладений і нотаріально посвідчений договір купівлі продажу жилого будинкуАДРЕСА_1 і розташований на земельній ділянці площею 2042 кв.м.. А предметом спору є земельна ділянка площею 0,19 га. У позовній заяві про визнання дійсним договору купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки позивач взагалі не зазначає, що сторони укладали договір стосовно цієї ділянки , а посилається на те, що лише домовилися укласти договір на більш пізніший строк.
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні (покупцеві).
Продавцем за договором купівлі-продажу може бути будь-який учасник цивільних відносин, який відчужує майно, що знаходиться у його власності.
Тільки власник майна має право розпоряджатися ним на власний розсуд в тому числі і укладати договір купівлі-продажу цього майна.
.
У справі не має правовстановлюючих документів ,які б підтверджували право власності ОСОБА_7 на спірну земельну ділянку .
Державний акт, який міститься на а.с. 9 свідчить, що земельна ділянка площею 0,19 га розташована у АДРЕСА_1,належала на праві власності ОСОБА_5, а не ОСОБА_4.
Власник земельної ділянки ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1
До матеріалів справи приєднана заява ОСОБА_4 до нотарільної державної контори про відмову від спадщини, яка залишилися після смерті сина.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право у встановленому цим Кодексом порядку звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Стаття 11 ЦПК України передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Статтею 15 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин.
Статтею 15 Цивільного Кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання
Право вибору способу захисту порушеного або оспорюваного права належить позивачеві відповідно до вимог ст.ст. 3,11,31 ЦПК України ,тоді як перевірка відповідності цього способу наявному порушенню і меті судового розгляду у відповідності до ст.4 ЦПК є обов’язком суду.
В порушення зазначених вимог закону суд розглянув заяву і задовольнив вимоги ОСОБА_3 про встановлення факту, що ОСОБА_4 прийняла спадщину після померлого сина ОСОБА_5
Таким чином, у справі відсутні докази, які б свідчили про наявність у ОСОБА_4 правових підстав розпоряджатися земельною ділянкою , укладати будь-які договори, об'єктом яких була б ця земельна ділянка , в тому числі продавати або домовлятися за майбутній її продаж.
Розглядаючи спір, суд не врахував що він стосується землі ,яка відноситься до об’єктів нерухомого майна і має особливий правовий режим.
У відповідності до ст.14 Конституція України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону .
Відповідно до ст.17 Конституції забезпечення економічної безпеки України є державною функцією .
З огляду на зазначені конституційні положення організація цивільного обороту об’єктів нерухомого майна є однією з головних завдань держави
Апеляційна скарга подана прокурором на захист інтересів держави і уповноваженим органом держави в даних правовідносинах є Управління державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель у Запорізькій області, яка не приймала участі при розгляді справи.
З огляду на викладене оскаржуване рішення не можна визнати таким, що відповідає вимогам закону і матеріалам справи, воно підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції за п. 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України .
Керуючись ст. ст. 307, 311ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Кам’янсько-Дніпровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Державну інспекції з контролю за використанням і охороною земель у Запорізькій області задовольнити частково.
Рішення Кам’янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 23 квітня 2009 року у цій справі скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного суду України протягом двох місяців.
Головуючий:
Судді: