Справа №22-ц- 121    / 2010 р.           Головуючий у 1-й інстанції – Свиргуненко Ю.М.

Категорія - 52                             Суддя–доповідач –Рибалка В.Г.

У  Х  В  А  Л  А

і м е н е м     У к р а ї н и

09 лютого 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого  -  Рибалка В.Г.

суддів             -  Криворотенка В.І., Хвостика С.Г.

з участю секретаря судового засідання  -  Чуприни В.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою  ОСОБА_2

на рішення   Білопільського районного суду Сумської області   від 25 листопада 2009 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

в с т а н о в и л а :

Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 25 листопада 2009 року  позов ОСОБА_3. задоволено. Стягнуто із ОСОБА_2  на користь ОСОБА_3 3630 грн. 08 коп. та на користь держави  51 грн. державного мита і 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Білопільського районного суду Сумської області від 25 листопада 2009 року ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2

При цьому апелянт посилається на порушення норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, що з’явилися, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах  доводів апеляційної скарги, вважає за необхідне  її відхилити.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що 16 липня 2007 року ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа – підприємець, що підтверджується свідотством про державну реєстрацію НОМЕР_1.

01 жовтня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений  безстроковий трудовий договір зареєстрований у Білопільському районному центрі зайнятості населення 07 жовтня 2008 року за № 306. Відповідно до цього договору ОСОБА_2 прийняла ОСОБА_3 на роботу інструктором. Згідно з п.8 трудовий договір набирає чинності з моменту його підписання або з дати визначеної сторонами у договорі, але не пізніше дня фактичного допущення працівника до роботи.

Судом встановлено, що трудовий договір був підписаний ОСОБА_2 і ОСОБА_3 після досягнення згоди по всім його істотним умовам і набрав чинності  з моменту його підписання та фактичного допущення позивачки до роботи , тобто з 01 жовтня.

29 травня 2009 року зазначений вище трудовий договір був розірваний за бажанням ОСОБА_3 на підставі ст. 38 КЗпП України , і цього ж дня знятий із реєстрації у районному центрі зайнятості населення , про що свідчить відповідний запис у трудовому договорі , а також запис у трудовій книжці ОСОБА_3

Таким чином , суд дійшов до обґрунтованого  висновку проте, що сплачуючи протягом січня – травня 2009 року обов’язкові платежі за одного найманого працівника до Пенсійного фонду України, а також до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України , ОСОБА_2 тим самим підтвердила факт роботи у неї в цей період ОСОБА_3

З акту перевірки головного державного інспектора  праці територіальної державної інспекції праці у Сумській області від 25 листопада 2009 року вбачається, що ОСОБА_2 не виплачувала ОСОБА_3 заробітну плату в період часу з жовтня по грудень 2008 року включно, в результаті чого в неї виникла  заборгованість перед позивачкою за цей період у сумі 999 грн. 85 коп., що сторонами у справі не оспорюється.

Згідно ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП ( в день звільнення, або якщо працівник не працював , то не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимог про розрахунок), при відсутності спору про їх розмір підприємство , установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, судом встановлено, що ОСОБА_2 у встановлений законом строк належні ОСОБА_3 при звільненні суми не виплатила.  

            Тому, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про необхідність стягнення  із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 затримання як заборгованості по заробітній платі, так і заробітку за час розрахунку при звільненні.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, то у апеляційного суду відсутні підстави вважати, що, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд неправильно застосував норми матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, , 315, 317, ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу  ОСОБА_2 відхилити.

Рішення  Білопільського районного суду Сумської області від 25 листопала 2009 року залишити без змін.

            Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.

Головуючий :                                    

        Судді :