Справа № 22-ц-2229/ 2010 р. Головуючий:1 інстанції Єрмак Н.В.
Категорія: дитина війни Доповідач: Яцина В.Б.
У Х В А Л А
іменем України
07 травня 2010 року м. Харків.
Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області у складі :
Головуючого - судді – Зазулинської Т.П.,
суддів - Яцини В.Б.; Ізмайлової Г.Н.,
при секретарі : Коршун І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційною скаргою Управління пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова
на постанову Московського районного суду м. Харкова від 08 грудня 2009 року
по справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного Фонду України у Московському районі м. Харкова про зобов’язання перерахунку та виплати державної соціальної допомоги особі зі статусом «дитина війни», –
ВСТАНОВИЛА:
У січні 2008 року ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити на її користь недоплачену, як дитині війни, щомісячної державної соціальної допомоги за 2006-2007 роки в сумі 2733 грн. 30 коп., поновивши при цьому строк для звернення до суду за захистом порушених прав.
При цьому вона послалася на те, що належить до соціальної категорії «дитина війни», на підставі чого їй відповідно до ст.ст. 1, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-IV від 18 листопада 2004 року повинна виплачуватися щомісячна соціальна допомога у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, яка відповідно до статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
У 2006-2007 роках їй така допомога відповідачем не виплачувалася.
Обґрунтовуючи неправомірність такої бездіяльності відповідача позивачка послалася на те, що рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року по справі № 1-29/2007 було визнано неконституційними відповідні положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» про зупинення дії вказаної норми ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Вказала, що відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами, а згідно ч. 2 ст. 19 та частини 3 ст. 22 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При прийнятті законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
У якості поважних причин пропуску річного строку, передбаченого для звернення до суду з адміністративним позовом, позивачка вказала на те, що про порушення своїх прав на отримання соціальної допомоги вона дізналася лише внаслідок оприлюднення у засобах масової інформації вказаного вище рішення Конституційного Суду України.
Відповідач не скористався правом на участь у судовому засіданні та надав суду свої письмові заперечення проти позову, в яких просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що рішення КС України від 09.07.2007р. №6-рп/2007 стосувалося лише Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», рішень щодо неконституційності Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» не приймалося. Невиплата позивачу зазначеної доплати до пенсії відбулася також через невизначеність на законодавчому рівні механізму та відповідального органу для здійснення таких виплат особам, що мають статус дитини війни. Відповідач також заперечив проти застосування до спірних правовідносин положень ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», оскільки розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений абзацом 1 цієї статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених за цим Законом. Просив також відмовити у задоволенні позову з огляду на те, що позивачка пропустила однорічний строк для звернення до адміністративного суду з цим позовом.
Справа була розглянута за нормами КАС України у порядку письмового провадження.
Постановою Московського районного суду м. Харкова від 08 грудня 2009 року позов було задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Управління Пенсійного Фонду України у Московському районі м. Харкова.
Зобов’язаний відповідач здійснити позивачці перерахунок пенсії з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати з 09 липня 2007 по 31 грудня 2007 року з урахуванням виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням Управління ПФУ у Московському районі м. Харкова у скарзі ставить питання про його скасування з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на необґрунтованість постанови та порушення судом норм матеріального права.
Вислухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та заявленого позову, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Оскільки у доводах та вимогах апеляційної скарги Управління ПФУ не заперечує рішення суду першої інстанції а частині відмови у задоволенні позову, що свідчить про те, що фактично оскаржується судове рішення лише в частині задоволення позову, судова колегія відповідно до правил ст. 303 ЦПК України перевіряє справу лише в оскаржуваній частині.
Судом безспірно встановлено, що позивачка є пенсіонером за віком та належить до категорії громадян, яким встановлено соціальний статус дитина війни.
Згідно зі ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (у редакції, згідно до Закону України № 2195-IV від 18 листопада 2004 року) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, яка відповідно до статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей» було зупинено.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року за № 6-рп/2007 у справі про соціальні гарантії громадян визнано неконституційним положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» про зупинення дії вказаної норми.
Оскільки внаслідок цього, враховуючи передбачені ст. 152 Конституції України наслідки визнання неконституційним окремих положень закону, - з часу ухвалення рішення Конституційного суду, з 09 липня 2007 року, було поновлена дія статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" про підвищення пенсії в редакції від 18 листопада 2004 року N 2195-IV, а визнані неконституційними положення Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» втратили свою чинність, суд першої інстанції правильно визначив строк, за який пенсія підлягає перерахунку з виплатою відповідного до неї підвищення.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.ст. 46, 22 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, яке гарантується як загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, бюджетних чи інших джерел соціального забезпечення. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Обґрунтовуючи свої заперечення про неможливість розрахунку підвищення до пенсії дітям війни виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком визначеного за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» відповідач послався на ч. 3 ст. 28 вказаного Закону України в редакції Закону України від 25.03.2005 р. N 2505-IV, яка передбачає застосування мінімального розміру пенсії за віком виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Суд правильно відхилив заперечення відповідача стосовно неможливість розрахунку підвищення до пенсії дітям війни виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком визначеного за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», оскільки у даному випадку за правилами ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Виходячи з цього, передбачене ч. 3 ст. 28 вказаного Закону України в редакції Закону України від 25.03.2005 р. N 2505-IV обмеження у застосування мінімального розміру пенсії за віком виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не може змінювати чинної норми ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції Закону від 18 листопада 2004 року N 2195-IV, яка за своїм змістом передбачає застування при розрахунку підвищення пенсії дітям війни мінімального розміру пенсії за віком, встановленого абзацом першим частини першої статті 28 вказаного Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Згідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2007 № 1261 та з урахуванням Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 № 8-2 (з відповідними змінами), управління Пенсійного фонду в районах, містах, районах у містах забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, безпосередньо призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії та інші виплати відповідно до чинного законодавства, отже, є уповноважений Державою орган у спірних правовідносинах, який надає зазначені пенсійні послуги.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" фінансове забезпечення державних соціальних гарантій дітям війни здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію юридичної невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка.
Відповідно до принципу юридичної визначеності, який є один з аспектів діючого та гарантованого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права, держава не може посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Такі причини не можуть бути підставою для порушення конституційних прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.
При цьому судова колегія також виходить з правової позиції, викладеної у пар. 23, 26 рішення Європейського суду з прав людини від 8 липня 2005 року "Кечко проти України" (Заява N 63134/00), яка підлягає застосуванню судом як джерело права згідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», згідно якій в межах свободи дій державі визначати, які надбавки або підвищення виплачувати з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припиняти такі виплати, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних підвищень, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (принцип юридичної визначеності). При цьому органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (див. з цього приводу також рішення у справі "Бурдов проти Росії", N 59498/00, пар. 35, ECHR 2002-III).
Виходячи з наведеного, судова колегія відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що законодавча неузгодженість, невизначеність чи відсутність належного бюджетного фінансування звільняє відповідача від обов’язку підвищення пенсії дітям війни та проведення відповідного перерахування пенсій, та погоджується з висновками суду першої інстанції з цього приводу.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що для визначення розміру підвищення пенсії дітям війни підлягала застосуванню судом Постанова КМ України від 28.05.2008р. № 350 про «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», яка передбачає що з 22.05.2008 року дітям війни таке підвищення виплачується у розмірі 48,10 грн., з 1 липня – 48,20, а з 1 жовтня – 49,80 грн. – є безпідставним, оскільки в цій частині спірні правовідносини врегульовані чинною на час спору нормою ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" у редакції цього Закону від 18 листопада 2004 року N 2195-IV, яка відповідно до конституційного принципу верховенства права має вищу юридичну силу, зміст якої не повинний змінюватися підзаконними нормативними актами. Той факт, що Кабінет міністрів України відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» має повноваження шляхом ухвалення відповідних постанов проводити державну соціальну політику та забезпечення соціального захисту громадян вказаного висновку не спростовує, оскільки виходячи з конституційного принципу поділу влади (ст. 6) органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України, а згідно до ч. 3 ст. 113 Конституції України Комітет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України.
Посилання в апеляційній скарзі на правову позицію, яка викладена у п. 3.2 ухвали КС України від 19.05.2009 року (справа №27-у/2009) стосовно однозначної вимоги ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» щодо застосування мінімального розміру пенсії за віком, встановленого у абзаці першому частини першої цієї статті, - виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, є також безпідставним, оскільки по цій справі КС України з огляду на наявну законодавчу прогалину не було відкрито конституційного провадження і тому ця ухвала відповідно до правил ст. 74 Закону України «Про Конституційний Суд України» не має преюдиціального значення.
Наявність таких прогалин у законодавстві відповідно до конституційного принципу верховенства права та положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод від 04.11.1950 року, яка є частиною національного законодавства в рамках судового провадження, про право на справедливий судовий розгляд – не звільняє суд загальної юрисдикції від обов’язку вирішити цей спір по суті.
Виходячи з наведеного, оскільки висновки суду першої інстанції є законними та обґрунтованими, відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують, суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, то відповідно до положень ст. 308 ЦПК України необхідно відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 313, 315, 317, 319, 324 ЦПК України, судова колегія, –
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу Управління пенсійного фонду України в Московському районі Харківської області відхилити .
Постанову Московського районного суду м. Харкова від 08 грудня 2009 року залишити без змін.
Ухвала апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Головуючий :
судді :