Справа № 22-ц-1181 / 2010 р. Головуючий 1 інст. – Оксененко В.А.
Категорія: спадкова Доповідач - Яцина В.Б.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 квітня 2010 року м. Харків.
Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:
головуючого – судді Зазулинської Т.П.,
суддів: Яцини В.Б. і Ізмайлової Г.Н.,
при секретарі Коршун І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3
на рішення Московського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2009 року
по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи – ХІ державна нотаріальна контора м. Харкова та державний нотаріус Голик Світлана Вікторівна. про визнання недійсними заповіту та свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності у порядку спадкування за законом, –
ВСТАНОВИЛА:
11 грудня 2006 року позивачі звернулися до суду із вказаною заявою, в якій після уточнення просили: визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_7 18 травня 2004 року на ім’я ОСОБА_5 та посвідчений ХІ державною нотаріальною конторою м. Харкова; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті рідної сестри ОСОБА_7; визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частку тієї ж квартири в порядку спадкування за законом за правом представлення після смерті його тітки ОСОБА_7
Під час розгляду справи у якості третіх осіб за клопотанням відповідачки ОСОБА_4 судом були залучені опікунська рада виконавчого комітету Московської районної ради м. Харкова та державний нотаріус ХІ ДНК м. Харкова Голик С.В.
05 червня 2007 року позивачі доповнивши свої вимоги та притягнувши до участі у справі у якості третьої особи ХІ ДНК м. Харкова, просили визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_7, видане ХІ ДНК м. Харкова 19 січня 2007 року на ім’я ОСОБА_5 на спірну квартиру АДРЕСА_1.
На обґрунтування своїх вимог вказали, що на час смерті ОСОБА_7, яка доводилася сестрою позивачці ОСОБА_2 та рідною тіткою позивачу ОСОБА_3, їй належала вказана спірна квартира. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 померла. На підтвердження своїх спадкових прав послалися на те, що за відсутності після її смерті спадкоємців першої черги згідно ст. 1262, ч. 2 ст. 1223, ч. 4 ст. 1257, 1267 ЦК України позивачі спадкують по 1/3 частини спірної квартири у порядку другої черги за законом, при цьому ОСОБА_3 – в порядку представлення замість померлого на час відкриття спірної спадщини його батька та рідного брата померлої, ОСОБА_8, у зв’язку з чим вони вчасно подали до нотаріальної контори відповідні заяви про прийняття спадщини.
Недійсність заповіту, який вони знайшли вже після смерті спадкодавиці, позивачі з посиланням на ст. 225 ЦК України обґрунтували тим, що вона на момент його складання не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними внаслідок наявного у неї розладу психіки, який проявився після смерті її рідних та близьких осіб, після чого змінилася її поведінка, вона стала агресивною, зловживала спиртними напоями, з приводу чого знаходилася на лікуванні у відділенні неврозів Інституту неврології, психіатрії і наркології АМН України з 02.06.1998 по 30.06.1998р.р., але її стан істотно не покращився. Позивачі зазначили, що тривалий час проводила на цвинтарі, її настрій та емоційний стан були мінливими: часом вона проявляла надмірну настирливість і уразливість, вимагаючи до себе підвищеної уваги, а часом – виявляла безпричинну агресивність до всіх оточуючих.
Обґрунтовуючи недійсність свідоцтва про право власності за заповітом, позивачі вказали на те, що нотаріус ХІ ДНК м. Харкова видав його на порушення п. 216 Інструкції «Про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої Наказом МЮ України від 03.03.2004р., при наявності заборони ХІ ДНК м. Харкова видавати таке свідоцтво, ухваленої судом у порядку забезпечення позову.
Відповідачі позов не визнали, вказали, що ОСОБА_7 ніякими розладами психіки за життя не страждала, алкоголем не зловживала, мала нормальні стосунки із сусідами. Хоча вона і хворіла, але її стан відповідав її віку і не був пов’язаний з психічними розладами; вона до самої смерті розуміла значення своїх дій, керувала ними, самостійно себе обслуговувала, укладала різні угоди. Спадкоємиця за заповітом, ОСОБА_5 є її любимою онукою, з нею вона спілкувалася до самої своєї смерті, приймала участь у її житті.
ХІ Державна нотаріальна контора м. Харкова не використала право на участь у судовому засіданні і просила розглянути справу за відсутності її представників, на підставі наявних у справі доказів. У своїх письмових поясненнях державний нотаріус вказаної нотаріальної контори Голик С.В. зазначив, що 18.05.2004 року за р. № 5-584 був посвідчений заповіт від імені ОСОБА_7, в якому вона все своє майно заповідала ОСОБА_5. При цьому особа заповідача була встановлена на підставі її паспорту, у процесі спілкування була встановлена дієздатність ОСОБА_7 та бажання зробити заповіт. Сумнівів щодо її дієздатності не було виявлено. Заповідачу були роз’ясненні ст.ст. 1233-1241 ЦК України. На її прохання, з її слів та за допомогою комп’ютерної техніки державним нотаріусом Голик С.В. був підготовлений проект заповіту, який заповідачем був прочитаний вголос, після чого вона його підписала і в 09 годин 50 хвилин заповіт було ним посвідчено.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2009 року у задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 поставити питання про скасування рішення суду першої інстанції і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права.
При цьому вони вказали, що суд неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, рішення було прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зазначили, що суд не взяв до уваги наявний в матеріалах справи запис лікаря в амбулаторній картці ОСОБА_7 18 травня 2004 року, в день складання спірного заповіту, що через важкість фізичного стану її неможливо було в той день навіть обстежити, що безумовно свідчить про можливий вплив такого стану на її психічну повноцінність. При цьому вони зазначили, що суд помилково обмежився лише судово-психіатричною експертизою, яка надала висновок про психічний стан здоров’я ОСОБА_7 без урахування її тяжкого фізичного стану на час складання заповіту, та безпідставно відмовив позивачам у призначенні комплексної судово-медично-психіатричної експертизи, з обов’язковим включенням вузьких медичних спеціалістів, обґрунтувавши своє рішення по справі показаннями свідків, які не є об’єктивними, та безпідставно відкинувши показання інших свідків, не зацікавлених у вирішенні справи, про наявність психічних розладів у спадкодавця ОСОБА_7
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з’явилися, відповідно до ст. 303 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає за необхідне відмовити у задоволенні скарги з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом відповідно до наявних у справі правильно встановлено, що 18.05.2004 року ОСОБА_7 склала заповіт, яким все свої майно, яке буде належати її на час смерті, заповідала ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 померла і після її смерті відкрилася спадщина на трикімнатну ізольовану квартиру АДРЕСА_2.
Після смерті ОСОБА_7 до ХІ державної Нотаріальної контори м. Харкова із заявою про прийняття спадщини звернулися: 19.07.2006 року ОСОБА_9, 11.08.2006р. – ОСОБА_2, 27.11.2006 року – ОСОБА_3 19.01.2007 року за р. № 2-52 на ім’я ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом (а.с. 48).
З 13 по 18 травня 2004 року ОСОБА_7 зверталася зі скаргами на стан здоров’я до лікарні, які після огляду встановили попередній діагноз – цироз печінки. ОСОБА_7 проживала сама, до смерті самостійно себе обслуговувала, повністю забезпечувала умови свого життя, укладала різні правові угоди, про що свідчать договір від 30.01.2006 року про відкриття на своє ім’я банківського рахунку, договір від 04.06.2004 року на виготовлення виробу з каменя, договір про участь у витратах на утримання будинку від 12.06.2000 року, оформлення з січня 2001 року субсидії. ОСОБА_7 з 02.06.1998 року по 30.06.1998 року знаходилася на стаціонарному лікуванні у відділенні неврозів Українського Науково-дослідного інституту клінічної та експериментальної неврології та психіатрії. На обліку в ПНД, у нарколога ОСОБА_7 не перебувала, знаходилася на диспансерному обліку з приводу ІБС, ГБ 2 ст., стенокардії, цукрового діабету, цирозу печінки.
З висновку посмертної судово-психіатричної експертизи № 166 від 27.02.2009 року вбачається, що ОСОБА_7 ознак психозу, слабоумства чи іншого психічного розладу, які б позбавили її можливості розуміти значення своїх дій, керувати ними у тому числі і на час складання заповіту, 18.05.2004 року, не мала. За своїм психічним станом вона при складанні заповіту була в змозі розуміти значення своїх дій і керувати ними. В період з 02.06.1998 по 30.06.1998 року ОСОБА_10 знаходилася на стаціонарному лікуванні у відділенні неврозів Українського Науково-дослідного інституту клінічної та експериментальної неврології та психіатрії з приводу психічного розладу невротичного характеру «неврастенія».
Апеляційним розглядом встановлено, що позивач ОСОБА_3 є сином, а позивачка ОСОБА_2 – рідною сестрою ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.15, 8, 9 т.1).
З висновку посмертної судово-психіатричної експертизи № 166 від 27.02.2009 року вбачається, що в результаті дослідження матеріалів справи та наданої медичної документації, у тому числі історії хвороби ОСОБА_7 № 1683 Українського Науково-дослідного інституту клінічної та експериментальної неврології та психіатрії, медичної карти ОСОБА_7 № 1808 із 18 клінічної лікарні м. Харкова, амбулаторної карточки на її ім’я, було встановлено факт стаціонарного лікування ОСОБА_10 у 1998 році у зв’язку з афективними змінами, астенією, головними болями і порушенням сону, з’явилися після стресової ситуації (смерть чоловіка ІНФОРМАЦІЯ_4. та сина). Була виписана із значним поліпшенням, рекомендацій подальшого спостереження у психіатра не вказано і до кінця свого життя ОСОБА_10 за психіатричною допомогою не зверталася, необхідності в цьому і при наступних медичних обстеженнях також не вказано. Наступні виявлені у неї захворювання, у тому числі на дату складання спірного заповіту, 18.05.2004 року, психотичної симптоматики, порушення інтелектуально-мнестичної сфери, її безглуздої поведінки, неадекватних висловлювань не містять, її скарги стосовно стану здоров’я відповідають встановленим діагнозам, специфічних психотропних препаратів, наркотичних ліків не призначалося, дані за алкогольні ексцеси відсутні. Із наявних офіційних документів видно, що ОСОБА_10 у 200-2006 роках особисто, цілеспрямовано здійснювала свої цивільні права, оформлювала заповіти, укладала договори, що не викликало у експертів-психіатрів сумнівів в її психічної повноцінності. Що стосується показань свідків з цього приводу, то за оцінкою судових експертів-психіатрів їх висновків про психічну повноцінність ОСОБА_7 не спростовують. Згідно до висновку судових експертів-психіатрів – для вирішення питання про психічний стан ОСОБА_7 участь лікарів-експертів онколога і невропатолога не потрібні.
Таким чином, за відсутності інших об’єктивних медичних даних з цього приводу, якими з огляду на вимоги належності та допустимості не можуть бути показання деяких свідків, які були допитані по справі, запис лікаря онколога в амбулаторній картці ОСОБА_7 18 травня 2004 року про те, що зважаючи на важкість стану хворої її в той час неможливо було дообстежити, - не свідчить про вплив такого стану на її психічну повноцінність.
При таких обставинах судова колегія погоджується з судом першої інстанції, який при дослідженні психічного стану заповідача обмежився висновками судово-психіатричної експертизи, яка є обґрунтованою та кваліфікованою, нічим не спростована і не знайшов об’єктивних підстав для повторного дослідження стану здоров’я ОСОБА_7 на день складання спірного заповіту.
Оскільки підстав для застосування правил ст. 225 ЦК України для визнання спірного заповіту недійсним позивачі по справі не довели, рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості, а доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують, у задоволені скарги необхідно відмовити, із залишенням рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 313, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія –
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2009 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий :
Судді :