Справа № 2а-132/10  

Постанова  

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И  

  22 квітня 2010 року                                 Комсомольський міський суд  

        Полтавської області  

  в складі : головуючого судді   Окунь Т.В.  

при секретарі                                                                    Гончар С.Т.  

  з участю сторін:    

      позивача                                                                              ОСОБА_1  

представника позивача         ОСОБА_2  

  розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Комсомольську адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Комсомольську, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дії протиправною,  зобов’язання здійснити перерахунок та виплату пенсії,  

  встановив    

В листопаді 2009 року позивач звернувся до суду із позовами, в яких просив визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у здійсненні перерахунку державної (а.с. 2,3) та додаткової (а.с. 23-24) пенсії, зобов’язавши останнього здійснити такий перерахунок з   22 травня 2008 року   у відповідності до ст.ст. 51,54,67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.01.1991 р. № 796-ХП(далі – Закон № 796-ХП), зобов’язати відповідача усунути порушення діючого законодавства і в подальшому здійснювати нарахування пенсії у відповідності до Закону.  

Ухвалою суду від 04 лютого 2010 року обидва позови були об’єднані в одне провадження (а.с. 35).  

  В судовому засіданні позивач, збільшивши об’єм позовних вимог в частині здійснення перерахунку пенсії   з 01.01.2004 року   (а.с. 36-39), в обґрунтування позову послався на те, що є ліквідатором наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. З 14.10.1992 року  був визнаний інвалідом 2 групи, рішенням МСЕК від 22.01.2002 року йому встановлена інвалідність 3 групи, належить до першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, в зв’язку з чим перебуває на пенсійному обліку у відповідача, і отримує   пенсію як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЄС 1 категорії.  

02 червня 2009 року (а.с. 7)  звернувся до відповідача із заявою про проведення перерахунку призначеної пенсії відповідно до положень Закону  № 796-ХП, але у здійсненні такого перерахунку йому було відмовлено. Вважаючи відмову відповідача незаконною, просить задовольнити позов в повному обсязі заявлених позовних вимог.  

  Відповідач до суду не з’явився.  Вимоги ОСОБА_1 не визнав з підстав, викладених в письмовому запереченні проти позову (а.с.16-17, 52-53). Вважає, що відмовляючи позивачу у здійсненні перерахунку призначеної пенсії,  УПФУ діяло в межах наданих повноважень та у відповідності до вимог чинного законодавства, яким не визначено механізм застосування мінімальної пенсії за віком до спірних правовідносин. Пенсія позивачеві призначена та виплачується на підставі постанови Кабінету Міністрів України  № 1 від 03.01.2002 року  «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок державного бюджету», виходячи з базової величини для обчислення конкретних державних та додаткових пенсій, в розмірі 19,91 грн., що на думку відповідача не суперечить Закону і є підставою для відмови у позові. Крім того, до спірних правовідносин  просить застосувати положення ч.1 ст.100 КАС України з огляду на положення ч.2 ст.87 ЗУ “Про пенсійне забезпечення”, норма якої відповідно до п.15 розділу ХУ Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”  має застосовуватись лише в частині визначення   права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.  

Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши докази, надані сторонами по справі, суд находить позов таким, що підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів.  

  Судом встановлено і не заперечується сторонами по справі, що позивач ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеною до категорії 1. З 22.01.2002 року отримує пенсію по 3 групі інвалідності, з черговою датою переосвідування  до 01.03.2011 року (а.с. 28), в зв’язку з чим  перебуває на пенсійному обліку у відповідача і отримує   пенсію як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЄС 1 категорії.   (а.с. 54-57).  

  Вирішуючи справу відповідно до спрямованості завдання адміністративного судочинства та  специфіки предмету судового розгляду,  з огляду на критерії, зазначені в ч.3 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного:  

Позивач звернувся до суду за захистом порушеного права – права на отримання пенсії по інвалідності внаслідок захворювання, пов’язаного із впливом наслідків аварії на ЧАЕС в розмірі, який за його посиланням має бути розрахований в порядку та розмірі, передбаченому ст.ст. 49, 50, 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період,   починаючи з 01.01.2004 року.  

Посилання позивача на положення ч.2 ст.87 ЗУ “Про пенсійне забезпечення” в даному випадку не є таким, що суперечить закону, оскільки згадана норма не є нормою матеріального права, яка   визначає підставу для  призначення пенсії   /п.15 розділу ХУ Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, на яку посилається відповідач, регулює саме застосування норм спеціальних Законів, тобто норм матеріального права, які   визначають право на пенсію   в контексті підстави для її призначення./. Норма ч.2 ст.87 ЗУ “Про пенсійне забезпечення”  встановлює лише   можливість виплати пенсії   без обмеження будь-яким строком, тобто по суті своїй  є нормою процесуальної дії, і відповідно до положень ч. 7 ст. 9 КАСУ може бути застосована до спірних правовідносин.  

  Визначаючи характер спірних правовідносин та правову норму, яку належить до них застосувати, суд виходить з наступного:  

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, яке включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, що гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.  

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров’я визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».  

За змістом  ст.ст. 54, 50 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивач, як інвалід 3 групи 1 категорії потерпілих від наслідків ЧАЄС має право на державну пенсію у розмірі, не нижче 6 мінімальних пенсій за віком, та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком.  

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається за правилами, передбаченими ч.1 ст.28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» /в редакції, що діє з   12.01.2005 року   /, яка передбачає, що мінімальний розмір пенсій за віком встанавлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Отже, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму, і перерахунок призначеної пенсії має проводитись виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.  

Зі змісту статей 50 та 54 Закону № 796-ХП вбачається, що при визначенні розміру державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю внаслідок ЧАЄС, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком, розмір якої за чинним законодавством визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», виходячи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Наявність норми про застосування мінімального розміру пенсії за віком, встановленого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом (ч. 3 ст. 28), та відсутність іншого нормативно-правового акту, який визначав би розмір мінімальної пенсії за віком, є підставою для застосування судом при розгляді даного публічно-правового спору   аналогії закону на підставі ч. 7 ст. 9 КАСУ.  

Разом з тим, пенсія позивачеві була призначена в розмірі та відповідно механізму, визначеному постановами Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 р. та № 654 від 16.07.2008 р., що на час звернення до суду становить 1254 грн., де: 980 грн. – мінімальний розмір пенсії інваліду 3 групи, 74,70 грн. – додаткова пенсія інваліду 3 групи, 149,40 грн. – підвищення інваліду війни 3 групи, 50 грн. – цільова грошова допомога інвалідами війни, що прямо суперечить і істотно звужує право позивача на отримання пенсії у встановленому Законом розмірі (а.с. 42-43).  

  Позивач просить провести перерахунок призначеної пенсії з   01.01.2004 р.   Порушення власного права на отримання пенсії в розмірі,     який має бути розрахований в порядку та розмірі, передбаченому ст.ст.50,54 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивач пов’язує з датою набрання чинності ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», згідно з п.3 ст.4 якого «виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються умови, норми та порядок пенсійного забезпечення». Але зміни до ст.28  цього Закону в редакції, яка вихідним критерієм обрахунку державної та додаткової пенсії визначає прожитковий мінімум, визначений законом для осіб, які втратили працездатність, були внесені ЗУ № 2291-1У від 23.12.2004 року, який набув чинності з   12.01.2005 року   .  

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.  

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному  договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, тому при визначенні розміру пенсії позивачеві суд застосовує норми ст.ст. 50 та 54 Закону Закон № 796-ХП та ст.13 ЗУ 3551-ХП, які мають пріоритетну силу над зазначеними підзаконними актами Кабінету Міністрів України.  

З огляду на вищенаведене, суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що порядок обчислення пенсії позивачеві визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених Законом.  

  Отже, приймаючи рішення про призначення позивачеві державної та додаткової пенсії, як учаснику ЧАЄС виходячи з розрахункової величини у   розмірі  19,91 грн..,   відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому вимога позивача про визнання такого рішення протиправним та зобов’язання Управління ПФУ в м. Комсомольську   провести  перерахунок та після його проведення виплатити різницю в отриманій та перерахованій державній пенсії є обґрунтованою і такою, що підлягає до задоволення.  

З огляду на вищенаведене, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог, суд вважає, що, починаючи з   12.01.2005 року   відповідач повинен був призначити та виплатити позивачеві,   як інваліду 3 групи внаслідок ЧАЄС   основну  державну пенсію у розмірі не менше 6 мінімальних пенсій за віком, та додаткову пенсію з розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст.28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».  

На підставі викладеного, керуючись ч.5 ст.94, ст.ст.159, 160 КАС України, суд,  

п о с т а н о в и в :  

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.  

  Визнати протиправними дії Управління ПФУ в м. Комсомольську щодо виплати державної та додаткової пенсії ОСОБА_1   з 12 січня 2005 року   у розмірі меншому, ніж встановлено ст.50 та п.4 ст.54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.  

  Зобов’язати Управління ПФУ в м. Комсомольську,   з урахуванням  виплачених з 12.01.2005 року коштів,   призначити та виплатити ОСОБА_1, починаючи з 12 січня.2005 року державну пенсію з розрахунку не менше 6 мінімальних пенсій за віком, та додаткову пенсію з розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком, який визначається згідно із ст.28  ЗУ “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”  

  Судові витрати по справі компенсувати за рахунок Державного бюджету України.  

  Судове рішення  може бути оскаржене до апеляційного  суду Полтавської області  шляхом подання в 10-денний термін з часу складення постанови у повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20-ти днів апеляційної скарги з надісланням її копії до суду апеляційної інстанції, або в порядку, передбаченому  ч.5 ст. 186 КАС України.  

  Суддя:                                                                        підпис                                               Т.В. Окунь  

З оригіналом вірно:  Суддя:                                                                                                        Т.В. Окунь