Справа № 2-167/2010  р.  

  Р І Ш Е Н Н Я  

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И  

  31  травня  2010  року      

Костопільський  районний  суд  Рівненської  області  

в  складі :  головуючого-судді  Олійника  П.В.  

при  секретарі   Панчук М.В.  

розглянувши  у  відкритому  судовому  засіданні  в  місті  Костопіль  цивільну  справу  за позовом  Закритого  акціонерного  товариства  комерційний  банк  «ПриватБанк»  ( надалі Банк )  до  ОСОБА_1  про  звернення  стягнення  та  зустрічним позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист порушеного права споживача та визнання кредитного договору та договорів застави і поруки недійсними,  

  В  С  Т  А  Н  О  В  И  В :  

     Позивач  звернувся  в  районний  суд  з  позовом  до  відповідача,  в  якому  просив  в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 31.10.2007 р. в розмірі 9055,84 доларів США звернути стягнення на майно, зазначене в договорах застави                № 0710/89/М від 31.10.2007 р. і № 0710/89/ТО від 31.10.2007 р. шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю з правом укладення заставодержателем договору купівлі-продажу  предмету  застави  від  імені  заставодавця  та  стягнути  судові  витрати  по  справі.  

В  обґрунтування  позовних  вимог  покликається  на  обставини,  викладені  в  позовній  заяві.

Відповідач  ОСОБА_1  звернувся  в  районний  суд  із  зустрічним  позовом  до  ЗАТ  «ПриватБанк» про визнання недійсними кредитного договору   №  0710/89 від 31.10.2007 р., договорів  застави  № 0710/89/М  від  31.10.2007 р. і № 0710/89/ТО від 31.10.2007 р., договору  поруки  № 0710/89/ДП  від 31.10.2007 р.   та стягнення судових витрат.  

В обґрунтування позовних вимог  покликається  на  обставини,  викладені  в  зустрічній позовній  заяві.

В судовому  засіданні  представник Банку  позовні  вимоги  підтримав  повністю та по  аналогічних  мотивах. Крім того, заперечив проти зустрічного позову та пояснив, що Банк має право надавати кредити в іноземній валюті. Банк виконав свої зобов’язання по кредитному договору, а відповідач перестав погашати заборгованість по кредиту. При укладенні  кредитного договору відповідачу була надана повна інформація про умови договору. Просить  позов  задоволити, а  в  задоволенні зустрічного позову відмовити.  

Представник відповідача позов не визнав та пояснив, що при укладенні кредитного договору відповідачу не було надано повну інформацію про сукупну вартість кредиту з урахуванням всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов’язань позичальника, які пов’язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту. Кредитний договір було укладено з порушенням чинного законодавства та при відсутності у позивача індивідуальної ліцензії на надання кредиту в іноземній валюті. Позивачем з порушенням чинного законодавства було підвищено кредитну ставку. Відповідач звертався до Банку із заявами про реструктуризацію кредиту, однак, позивач безпідставно відмовляв в задоволенні цих заяв. Просить  зустрічний позов  задоволити, а в задоволенні позову Банку відмовити.  

Суд,  заслухавши  пояснення  сторін, з’ясувавши  обставини  та  дослідивши  докази  по  справі,  вважає,  що  в  задоволенні  позову  Банку  необхідно  відмовити,  а  зустрічний  позов  підлягає  до  часткового  задоволення.  

Судом  встановлено,  що  31  жовтня  2007  року  Закрите  акціонерне  товариство комерційний банк «ПриватБанк» на  підставі  кредитного договору   №  0710/89 надав відповідачу  кредит  в  розмірі  18000  доларів  США  зі  сплатою  15  відсотків  річних  та  з погашенням  відповідно  до  графіка  погашення  заборгованості.  

В забезпечення кредитного договору Банком та відповідачем 31.10.2007 р. було укладено договори застави № 0710/89/М та  № 0710/89/ТО. Крім того,  в забезпечення данного договору позивачем 31 жовтня 2007  року було укладено  з  ОСОБА_2 договір поруки  № 0710/89/ДП.

Відповідно до п.1.4 кредитного договору даний кредит був наданий на споживчі цілі.

Сторонами також було встановлено, що  погашення основного боргу по кредиту та сплату відсотків позичальник здійснює у  валюті кредиту, тобто в доларах США.  

Згідно із ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня, у зв'язку з чим грошове зобов'язання у договорі повинно бути виражено в національній валюті України, чого не було у кредитному договорі від 31  жовтня  2007 року.  Згідно  ч.1  ст.192 ЦК України законним платіжним засобом на території України є грошова одиниця України.  

Відповідно до ч.1 ст.524 ЦК України зобов'язання повинно бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Згідно ч.2 ст.524 ЦК України сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Згідно ч.2 ст.533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.  

Іноземна  валюта  як  засіб  платежу,  зокрема  за  зобов'язаннями,  відповідно  до  ч.2  ст.192 ЦК України може використовуватися Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.  

Відповідно до ст.3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» гривня як грошова одиниця ( національна валюта ) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь яких обмежень на всій території України.  

Згідно ч.1 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.  

У відповідності до  Правил  Національного Банку України  використання готівкової іноземної валюти на території України від  30 травня 2007 р. N 200  були передбачені випадки використання іноземної валюти. Однак, у даних Правилах була відсутня вказівка про надання кредиту в іноземній валюті, а тому використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу в інших випадках дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України.  

Таким чином, використання готівкової іноземної валюти на території України дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії, яка надається Правлінням Національного банку України.  

Відповідно до п.1 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.  

Згідно п.2 та 3 ст.5 зазначеного Декрету генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання, а саме на здійснення операцій, пов'язаних з торгівлею іноземною валютою, з правом відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами - резидентами.  

Підпунктами "в", "г" пункту 4 ст.5 Декрету встановлено, що для проведення резидентами валютних операцій, а саме надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання індивідуальні ліцензії на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.  

В судовому засіданні представник Банку не надав суду доказів отримання  індивідуальні ліцензії на надання кредиту в іноземній валюті.

Як вбачається із кредитного договору,  кредит був наданий позивачу -  резиденту України  на споживчі цілі,  тобто для розрахунків з іншим резидентом України.  

Відповідно до ч.2 ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» уповноважені банки, які отримали від Національного банку України генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, здійснюють контроль за операціями, що проводяться резидентами та нерезидентами через ці установи.  

Закрите  акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» ,  як агент валютного контролю, мав здійснювати нагляд за тим, щоб резиденти України не здійснювали розрахунків в іноземній валюті один з одним через нього, як кредитну установу, а тому не мав права надавати кредит в іноземній валюті для розрахунків між резидентами України.  Навіть наявність у Банку  права надавати кредити в іноземній валюті не звільняє його від обов'язків агента валютного контролю, передбачених ч.2 ст.13 згаданого вище Декрету. Навпаки, застосування цього права всупереч вищенаведеним обов'язкам є з боку Банку зловживанням правом, яке відповідно до ч.3 ст.13 ЦК України не допускається.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що при наданні Банком та отриманні Відповідачем кредиту у доларах США, а також здійснення Відповідачем платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США були порушені наступні норми закону: ст.99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею України є гривня; ст.524 Цивільного кодексу України, яка визначає, що зобов’язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України – гривні; ст.3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», яка визначає, що гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь яких обмежень на всій території України; Постанови Національного банку України  від 30 травня 2007 р. N 200  « Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», які встановлювали випадки використання фізичним та юридичним особами іноземної валюти, як засобу платежу, у розрахунках на території України; ст.3, 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»; п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001  року  за  № 275.  

Відповідно до ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» п еред укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту ( перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо ). Національним Банком України на виконання вимог данного закону 10 травня 2007 року  було затвержено Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту .  Згідно п. 3.1 Правил банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача. При укладенні данного кредитного договору було проігноровано  вимоги  ч.2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» та  Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту .  Надана представником Банку довідка про умови кредитування та  орієнтовну сукупну вартість мікрокредиту, з якою було ознайомлено відповідача, на думку суду, не свідчить про дотримання Банком вимог  п. 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту .  

Згідно вимог ст.203, 215 ЦК України підставою недійсності правочину є невідповідність його змісту Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства. Відповідно до ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення ( частина перша статті 229 цього Кодексу ), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Згідно ч.2 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» п ідприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.  Позивач,  проігнорувавши  вимоги  ч.2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» та  Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, фактично ввів в оману відповідача щодо умов кредитного договору, а тому є підстави для застосування ст. 230 ЦК України.   

В раховуючи, що Банком були виконані зобов  ’ язання по кредитному договору і відповідачем кредит було отримано, то  позовні вимоги   зустрічного позову про визнання кредитного договору недійсним,  підлягають частковому задоволенню. С уд вважає за необхідне застосувати норми ст.217 ЦК України, які  припускають визнання договору недійсним лише в окремій частині та, у зв’язку з порушеннями при укладенні кредитного договору вказаних вище нормативних актів, визнати недійсним лише п.п.1.3, 4.7 та 6.1 договору в частині умов про термін погашення кредиту, відсотків і винагороди, валюту розрахунків та відповідальності за порушення зобов’язання. Зокрема, суд визнає недійсним п.1.3 кредитного договору з тих підстав, що  позивачем всупереч вимогам постанови  Національного Банку України № 328 від 3 червня 2009 року «Про заходи щодо забезпечення погашення кредитів» не було вжито належних заходів та не відреаговано на клопотання відповідача про реструктуризацію заборгованості. Пункт 4.7 кредитного договору визнається недійсним на підставі вказаного вище, оскільки, зобовязання має бути виражене в грошовій одиниці України. Пункт 6.1 кредитного договору фактично передбачає подвійну відповідальність за порушення умов кредитного договору, що суперечить вимогам ст.61 Конституції України.

В зв’язку із частковим задоволенням зустрічного позову, суд відмовляє в задоволенні первинного позову Банку. При  цьому суд також враховує наступне.  

Відповідно до ч.10 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що як  що кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність. В судовому засіданні представником Банку не надано доказів направлення позивачем та отримання відповідачем такого повідомлення.

  На підставі наведеного та керуючись ст.10, 60, 212 ЦПК України,   ст.61, 99 Конституції України, ст.5, ст.11, п.5 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»,   Постанови Національного банку України  від 30 травня 2007 р. N 200   «   Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України»   , П   останови   Національного Банку України № 328 від 3 червня 2009 року «Про заходи щодо забезпечення погашення кредитів»,  П   останови   Національного Банку України № 168 від 10 травня 2007 року «Про затверження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту»,   ст.13, 16, 192, 203, 215, 217,  230, 524, 533 ЦК України,  суд  

  В  И  Р  І  Ш  И  В:  

     Відмовити в задоволенні позову Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»  до  ОСОБА_1  про  звернення  стягнення.  

Зустрічний позов ОСОБА_1 до Закритого акціонерного  товариства  комерційний  банк  «ПриватБанк»  про  захист  порушеного  права  споживача  та визнання кредитного договору та договорів застави і поруки недійсними  -  задовольнити частково.

Визнати  частково  недійсним  кредитний  договір  № 0710/89  від  31  жовтня  2007  року, укладений  між  Закритим  акціонерним  товариством  комерційний  банк  «ПриватБанк»   та   ОСОБА_1,  а  саме  п.1.3, 4.7  та  6.1  договору  в  частині  умов про термін погашення кредиту, відсотків і винагороди, валюту розрахунків та відповідальності  за  порушення  зобов’язання.

В  задоволенні  решти  позовних  вимог  відмовити.  

  Рішення  може  бути  оскаржене  до  апеляційного  суду  Рівненської  області  через  Костопільський  районний  суд  шляхом  подання  заяви  про  апеляційне  оскарження  протягом  десяти  днів  з  дня  його  проголошення.  Апеляційна скарга  на  рішення  суду  подається  протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви  про апеляційне  оскарження.  

Рішення  суду  набирає  законної  сили  після  закінчення  строку  подання  заяви про  апеляційне  оскарження,  якщо  заяву  про  апеляційне  оскарження  не  було подано.  Якщо  було  подано  заяву  про  апеляційне  оскарження,  але  апеляційна скарга  не  була  подана  у  строк,  встановлений  статтею  294  ЦПК,  рішення  суду набирає  законної  сили  після  закінчення  цього  строку.  У  разі  подання апеляційної  скарги  рішення,  якщо  його  не  скасовано,  набирає  законної  сили після  розгляду  справи  апеляційним  судом.  

  СУДДЯ :