Справа № 2-64/2010 р.    

  Р І Ш Е Н Н Я  

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ  

  26  квітня  2010 року  

Костопільський  районний  суд  Рівненської  області  

в  особі :   головуючого  судді   Олійника П.В.  

при  секретарі  Цецик О.В.  

розглянувши  у  відкритому  судовому  засіданні  в  місті  Костопіль  цивільну  справу  за позовом  ОСОБА_1  до  ОСОБА_2  про стягнення  заборгованості  за  договором  позики,

  В  С  Т  А  Н  О  В  И  В :  

     Позивач  звернувся  до суду  з позовом,  в  якому  просив  стягнути  з  відповідача  заборгованість  по  договору  позики  в  сумі  10000  грн.,  інфляційні  в  сумі  3541  грн., проценти  за  користування  кредитом  в  сумі  2664,09  грн.  та  судові  витрати  по  справі.

В  обґрунтування  заявлених  вимог  позивач  покликаються  на  те,  що  відповідач позичив  у  нього  кошти  і  впродовж  тривалого  часу  не  повертає  їх.  

В  судовому  засіданні  представник  позивача  позов  підтримав  повністю  і  по аналогічних  мотивах.  Крім  того,  збільшив  позовні  вимоги  і  просив  стягнути  з відповідача  заборгованість  по  договору  позики  в  сумі  10000  грн.,  інфляційні  в  сумі 5284  грн.,  проценти  за  користування  позикою  в  сумі  3683,6  грн.  та  судові  витрати  по справі.  Просить  позов  задоволити.

Відповідач  та  його  представник  позов  не  визнали  та  пояснили,  що  відповідач  жодних  коштів  у  позивача  не  позичав.  Розписку  про  отримання  коштів  відповідач написав  внаслідок  психічного  та  фізичного  тиску  на  нього.  Просять  в  задоволенні позову  відмовити.

Допитаний  в  якості  свідка  відповідач  ОСОБА_2  показав,  що  працював  на обслуговуванні  гральних  автоматів  у  філії,  де  директором  був  позивач.  В  січні  2006 року  був  зіпсований  гральний  апарат  і  при  перевірці  було  виявлено  недостачу  18  тис. грн.  В  квітні  2006  року  позивач  викликав  його  у  кафе,  де  крім  позивача  було  ще  двоє  невідомих  йому  чоловіків  з  бітами.  Його  вдарили  декілька  разів  і  під  диктовку позивача  він  написав  розписку  про  позику.  

Свідок  ОСОБА_3  показав,  що  працював  у  позивача  і  той  заставив  його  написати  розписку  про  позику.  При  цьому  позивач  говорив,  що  йому  буде  те,  що  з ОСОБА_2.

Свідок  ОСОБА_4  показала,  що  є  матір’ю  відповідача  і  їй  нічого  не  відомо  про  те,  що  син  брав  якусь  позику.  Шкідливих  звичок  у  нього  немає.  В  2006  році  нічого не  будувалося.

Свідок  ОСОБА_5  показала,  що  є  дружиною  відповідача  і  приблизно  вкінці  2006 року  відповідач  розповів  їй,  що  під  тиском  позивача  він  написав  розписку  про  позику. Позики  від  позивача  відповідач  додому  не  приносив.  Шкідливих  звичок  у  відповідача немає.  Вони  з  відповідачем  нічого  не  купляли  і  не  будували.

Суд,  заслухавши  пояснення  сторін  і  свідків,  з’ясувавши  обставини  та  дослідивши  представлені  по  справі  докази  вважає,  що  позов  підлягає  до  задоволення.  

Відповідно  до  ст.1046  ЦК  України  за  договором  позики  одна  сторона  ( позико-давець )  передає  у  власність  другій  стороні  (  позичальникові  )  грошові  кошти  або  інші речі,  визначені  родовими  ознаками,  а  позичальник  зобов’язується  повернути позикодавцеві  таку  ж  суму  грошових  коштів  (  суму  позики  )  або  таку  ж  кількість речей  того  ж  роду  та  такої  ж  якості.

Статтею  1047  ЦК  України  передбачено,  що  договір  позики  укладається  у  письмовій формі,  якщо  його  сума  не  менш  як  у  десять  разів  перевищує  встановлений  законом розмір  неоподатковуваного  мінімуму  доходів  громадян.  На  підтвердження  укладення договору  позики  та  його  умов  може  бути  представлена  розписка  позичальника  або інший  документ,  який  посвідчує  передання  йому  позикодавцем  визначеної  грошової суми  або  визначеної  кількості  речей.

Як  встановлено  судом  із  розписки,  відповідач  4  квітня  2006  року  взяв  у  позивача кошти  в  сумі  10000  грн.  і  зобов’язувався  повернути  їх  до  1  жовтня  2006  року.

Згідно  ст.1051  ЦК  України  позичальник  має  право  оспорити  договір  позики  на  тій підставі,  що  грошові  кошти  або  речі  насправді  не  були  одержані  ним  від  позикодавця або  були  одержані  у  меншій  кількості,  ніж  встановлено  договором.  При  цьому частиною  другою  цієї  статті  передбачено,  що,  якщо  договір  позики  має  бути  укладений  у  письмовій  формі,  рішення  суду  не  може  ґрунтуватися  на  свідченнях свідків  для  підтвердження  того,  що  гроші  або  речі  насправді  не  були  одержані  позича-льником  від  позикодавця.  Це  положення  не  застосовується  до  випадків,  коли  договір був  укладений  під  впливом  обману,  насильства,  зловмисної  домовленості  представника позичальника  з  позикодавцем  або  під  впливом  тяжкої  обставини.  

Відповідно  до  ст.60  ЦПК  України  кожна  сторона  зобов’язана  довести  ті  обставини, на  які  вона  посилається  як  на  підставу  своїх  вимог  і  заперечень.  

Статтею  59  ЦПК  України  передбачено,  що  обставини  справи,  які  за  законом  мають бути  підтверджені  певними  засобами  доказування,  не  можуть  підтверджуватись  іншими засобами  доказування.

Із  досліджених  в  судовому  засіданні  матеріалів  про  відмову  в  порушенні кримінальної  справи  встановлено,  що  відповідач  22  червня  2009  року  звернувся  в Костопільський  РВ  УМВС  України  в  Рівненській  області  із  заявою  про  прийняття  мір до  позивача,  який  погрожував  фізичною  розправою  йому  та  членам  його  сім’ї.  В результаті  проведення  перевірки  заяви  відповідача  30  червня  2009  року  було  винесено постанову  про  відмову  в  порушенні  кримінальної  справи  стосовно  ОСОБА_1  в зв’язку  з  відсутністю  в  його  діях  складу  злочину.  Дана  постанова  не  оскаржувалася.  З приводу  примушування  його  до  написання  розписки  про  позику  відповідач  до  право-охоронних  органів  не  звертався.

Оскільки,  сума  позики  більш  ніж  у  десять  разів  перевищує  встановлений  законом розмір  неоподатковуваного  мінімуму  доходів  громадян,  то  договір  позики  повинен укладатися  в  письмовій  формі.  В  зв?язку  з  тим,  що  факту  насилля  щодо  відповідача при  укладенні  договору  позики  не  встановлено,  то  згідно  ст.59  ЦПК  України  та  ст.1051  ЦК  України  показання  свідків  не  можуть  братися  до  уваги  для  підтвердження того,  що  гроші  не  були  одержані  відповідачем  від  позивача,  а  необхідно  надати  інші докази.  Таких  доказів  відповідачем  не  надано  і  в  судовому  засіданні  не  здобуто.

На  підставі  наведеного  суд  вважає,  що  позивачем  доведено  надання  ним  позики відповідачу,  а  заперечення  відповідача  про  те,  що  кошти  ним  не  отримувалися,  не знайшло  свого  підтвердження.

Відповідно  до  ст.526  ЦК  України  зобов’язання  має  виконуватися  належним  чином відповідно  до  умов  договору.  Статтею  1049  ЦК  України  передбачено,  що  позичальник зобов’язаний  повернути  позикодавцеві  позику  (  грошові  кошти  у  такій  самій  сумі  або речі,  визначені  родовими  ознаками,  у  такій  самій  кількості,  такого  самого  роду  та  такої  самої  якості,  що  були  передані  йому  позикодавцем  )  у  строк  та  в  порядку,  що встановлені  договором.  

Статтею  1048  ЦК  України  передбачено,  що  позикодавець  має  право  на  одержання від  позичальника  процентів  від  суми  позики,  якщо  інше  не  встановлено  договором  або законом.  Розмір  і  порядок  одержання  процентів  встановлюються  договором. Якщо  дого-вором  не  встановлений  розмір  процентів,  їх  розмір  визначається  на  рівні  облікової ставки  Національного  банку  України.  Договором  позики,  який  був  укладений  між  сто-ронами  не  було  встановлено  розміру  процентів,  тому  їх  розмір  визначається  на  рівні облікової  ставки  Національного  банку  України.  Суд  погоджується  із  розрахунками  щодо  розміру  процентів,  які  були  подані  позивачем  у  позовній  заяві  та  у  заяві  про збільшення  позовних  вимог  в  сумі  3683,6  грн.,  які  підлягають  стягненню  з  відповідача.

Згідно  ст.1050  ЦК  України,  якщо  позичальник  своєчасно  не  повернув  суму  позики, він  зобов’язаний  сплатити  грошову  суму  відповідно  до  ст.625  цього  Кодексу.  Статтею 625  ЦК  України  передбачено,  що  боржник,  який  прострочив  виконання  грошового  зо-бов’язання,  на  вимогу  кредитора  зобов’язаний  сплатити  суму  боргу  з урахуванням  вста-новленого  індексу  інфляції  за  весь  час  прострочення.  Суд  погоджується  із  розра-хунками  щодо  розміру  інфляційних,  які  були  подані  позивачем  у  позовній  заяві  та  у заяві  про  збільшення  позовних  вимог  в  сумі  5284  грн.,  які  підлягають  стягненню  з  відповідача.

Відповідно  до  ст.88  ЦПК  України  на  користь  позивача  підлягають  стягненню сплачені  ним  витрати  на  оплату  судового  збору  та  на  інформаційно-технічне  за-безпечення  розгляду  справи.  

Крім  того,  підлягає  стягненню  з  відповідача  на  користь  держави  судовий  збір  в розмірі  27,68  грн.  

  На  підставі  наведеного  та  керуючись  ст.10, 59, 60, 88, 212  ЦПК  України,  ст.526, 625, 1046-1051  ЦК  України,  суд  

  В  И  Р  І  Ш  И  В :  

     Позовну  заяву  ОСОБА_1  до  ОСОБА_2  про стягнення  заборгованості  за  договором  позики  -  задовольнити.

Стягнути  з  ОСОБА_2  на  користь  ОСОБА_1 заборгованість  по  договору  позики  в  сумі  10000  грн.,  інфляційні  в  сумі  5284  грн.,  проценти  за  користування  позикою  в  сумі  3683,6  грн.  та  192  грн.  у  відшкодування витрат  на  оплату  судового  збору  та   на  інформаційно-технічне  забезпечення  розгляду справи,  а  всього  -  19159  (  дев?ятнадцять  тисяч  сто  п?ятдесят  дев?ять  ) грн.  60  коп.  

Стягнути  з  ОСОБА_2  на  користь  держави  27,68  грн.  судового збору.

  Рішення  може  бути  оскаржено  до  апеляційного  суду  Рівненської  області  через  Костопільський  районний  суд  шляхом  подання  заяви  про  апеляційне  оскарження  протягом  десяти  днів  з  дня  його  проголошення.  Апеляційна  скарга  подається  протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви  про  апеляційне  оскарження.  

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 294 ЦПК України, рішення судунабирає законної сили після закінчення цьго строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.  

  СУДДЯ :