Справа № 646/7935/20

№ провадження 2/646/905/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.07.2021 Червонозаводський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого - судді Феленка Ю.А.,

за участю: секретаря судового засідання Курченко К.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивачів - адвоката Царьова Р.В.,

представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Іващенка Д.С.,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - адвоката Брек Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові за правилами загального позовного провадження цивільну справу № 646/7935/20 (провадження № 2/646/905/2021) за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , який діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , треті особи: Служба у справах дітей по Основ`янському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, Відділ реєстрації місця проживання у Основ`янському районі м.Харкова Управління ведення реєстру територіальної громади міста Харкова та електронного урядування Департаменту реєстрації Харківської міської ради, про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловими приміщеннями у квартирі, -

ВСТАНОВИВ:

29 грудня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , в інтересах яких діє представник на підставі договору про надання правової допомоги - адвокат Царьов Р.В., звернулися до Червонозаводського районного суду м. Харкова із позовною заявою до ОСОБА_2 , який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , треті особи: Служба у справах дітей по Основ`янському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, Відділ реєстрації місця проживання у Основ`янському районі м. Харкова Управління ведення реєстру територіальної громади міста Харкова та електронного урядування Департаменту реєстрації Харківської міської ради, у якій просили визнати ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначили, що позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_5 належить на праві спільної сумісної власності квартира АДРЕСА_1 . Відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_4 з дитиною - ОСОБА_7 зареєстровані у належній позивачам квартирі, однак за зареєстрованим місцем проживання не проживають більше року, оплату комунальних послуг та інших витрат щодо утримання майна не здійснюють. Крім того, останні не бажають добровільно знятись з реєстрації за вищевказаною адресою. Реєстрація відповідачів та дитини є перешкодою у здійсненні позивачами права власності на квартиру.

Разом з позовною заявою представником позивачів було подано заяву про забезпечення позову, у задоволенні якої ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 30.12.2020 було відмовлено.

Ухвалою судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 10.02.2021.

Відповідач ОСОБА_3 , через свого представника - адвоката Брек Л.О., подала до Червонозаводського районного суду м. Харкова відзив на позовну заяву, у якому просила відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Обґрунтовуючи відзив відповідач зазначила, що ОСОБА_6 до 2017 року разом з батьком та матір`ю постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1 , але після розірвання шлюбу своїх батьків більшу частину часу проживав разом із матір`ю. Проживання дитини за місцем проживання своєї матері не є підставою для втрати права користування житлом за місцем проживання батька, оскільки він має рівні з матір`ю права та обов`язки щодо дитини. Останній раз ОСОБА_6 перебував у квартирі за вищевказаною адресою у серпні 2020 року. У вересні 2020 року ОСОБА_6 не зміг потрапити до свого місця реєстрації, оскільки було змінено замки на дверях та нові ключі йому не було надано. Отже, викладені обставини щодо відсутності ОСОБА_6 більше року за вказаною адресою без поважних причин, на думку відповідача, не відповідає дійсності, оскільки сам факт заміни замків у дверях спростовує неповажність причини. Таким чином, позивачі не довели суду своє порушене право, не зазначили в чому воно полягає та яким чином реєстрація, та не проживання відповідачів впливає, обмежує або унеможливлює право розпоряджатись та користуватись нерухомим майном позивачами як власниками такого майна.

Відповідач ОСОБА_4 , через свого представника - адвоката Брек Л.О., подала до Червонозаводського районного суду м. Харкова відзив на позовну заяву, у якому просила відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Обґрунтовуючи відзив відповідач зазначила, що останній раз вона знаходилась у квартирі АДРЕСА_1 у серпні 2020 року. У вересні 2020 року не змогла потрапити до свого місця реєстрації, оскільки було змінено замки на дверях та нові ключі їй надано не було. Разом з тим, повідомляє, що у зв`язку з тим, що рідні бабуся та дідусь не пускають її разом із дитиною до свого місця проживання, вона змушена орендувати приміщення для свого проживання. ОСОБА_4 є одинокою матір`ю та в неї відсутнє будь-яке майно.

09.02.2021 представник третьої особи Департаменту реєстрації Харківської міської ради, через канцелярію суду подав до суду пояснення на позовну заяву в яких просив розглянути справу відповідно до норм матеріального та процесуального права без його участі.

02.03.2021 представник третьої особи Служби у справах дітей по Основ`янському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, через канцелярію суду подав до суду пояснення на позовну заяву в яких зазначив, що Служба у справах дітей по Основ`янському району, діючи в інтересах дитини, заперечує проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , оскільки усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловими приміщеннями у квартирі АДРЕСА_1 призведе до втрати права власності на житло, що є суттєвим порушенням прав дитини.

17.03.2021 ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , в інтересах яких діє представник на підставі договору про надання правової допомоги - адвокат Царьов Р.В., подали до суду уточнену позовну заяву в якій просили усунути перешкоди у здійсненні права власності на квартиру АДРЕСА_1 шляхом визнання ОСОБА_6 , 2005 р.н., ОСОБА_4 , 1992 р.н., та її дітей: ОСОБА_7 , 2016 р.н., та ОСОБА_8 , 2021 р.н., такими, що втратили право користування вищевказаним житловим приміщенням. В обґрунтування доповненої позовної заяви зазначив, що відповідач ОСОБА_4 без згоди власників квартири зареєструвала за вищевказаною адресою свою новонароджену дитину - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , хоча постійно проживала у свого чоловіка разом із дитиною за іншою адресою.

05.04.2021 представником позивачів до суду була подана заява про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, яка ухвалою від 05.04.2021 була задоволена, судом постановлено перейти від розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до розгляду за правилами загального позовного провадження та замінити засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

05.04.2021 представником позивачів до суду була подана заява про витребування у Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради письмового висновку щодо розв`язання спору.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 05.04.2021 було закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті на 18.05.2021, задоволено заяву представника позивачів та витребувано із Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради письмовий висновок щодо розв`язання спору у справі відносно дітей: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .

У судовому засіданні представник позивачів - адвокат Царьов Р.В. підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві. Крім того, зазначив, що під час судового розгляду позивачами було доведено те, що відповідачі не користуються спірною квартирою без поважних причин понад один рік, а відповідачі в свою чергу не надали жодного доказу, що вони не проживають у спірній квартирі через поважні причини менше одного року. Щодо висновку органу опіки та піклування по даній справі зазначає, що в ньому формально зазначено, що позовом порушуються житлові права дітей, які не мають іншого права власності та права користування іншим житлом, окрім права на спірне житло, та вважає його недостатньо обґрунтованим, таким, що не відповідає дійсним обставинам справи, та суперечить інтересам дітей. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 406 ЦК України відповідачі не користуються своїм правом користування (проживання) чужим майном (квартирою, яка належить позивачам на праві власності), що за своєю суттю є сервітутом для відповідачів, більше ніж три роки. Відповідачі за власним бажанням проживають за іншими адресами, оплату комунальних послуг не здійснюють, їхнього майна в будинку немає та їм ніхто з позивачів не створює перешкод у користуванні спірною квартирою, що також є неповажними причинами їх не проживання протягом трьох років підряд. Тому право відповідачів на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі ч. 2 ст. 406 ЦК України.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Іващенко Д.С. позов підтримали з наведених у ньому підстав.

Відповідач ОСОБА_2 , який діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_6 , у судовому засіданні позов визнав.

Представник відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - адвокат Брек Л.О. у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з підстав, зазначених у відзивах на позовну заяву. Також в судовому засіданні визнала ті обставини, що ОСОБА_6 постійно не проживає у спірній квартирі з червня 2017 року, а ОСОБА_4 , разом зі своїми дітьми - з вересня 2016 року.

Представники третіх осіб у судове засідання не з`явилися, подали заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Вислухавши сторони, показання свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

При цьому, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Судом встановлені такі обставини і визначені відповідні до них правовідносини.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 20.06.1997, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бєсєдою Т.Д., довідки Державного комунального підприємства Харківського міського бюро технічної інвентаризації №1 від 20.06.1997, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 (а.с. 21).

За відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрації місця проживання ГУДМС України в Харківській області від 06.01.2021 та довідки з Реєстру територіальної громади м. Харкова про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 13.01.2021, відповідачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , неповнолітній ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітні ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 50, 52, 53, 119).

Зі змісту рішення Київського районного суду м. Харкова від 24.07.2018, у цивільній справі № 640/7242/18, пр. № 2/640/2020/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу вбачається, що сторони з 11.01.1992 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано зазначеним судовим рішенням. Позивач є батьком, а відповідач - матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , і ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому, зі змісту вказаного рішення суду вбачається, що фактичні шлюбні відносини між сторонами припинені з червня 2017 року (а.с. 28).

З копії акта, складеного 03.09.2018 ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , встановлено, що відповідач ОСОБА_3 та її син ОСОБА_6 з червня 2017 року мешкають у будинку за адресою: АДРЕСА_3 , який належить ОСОБА_12 , яка є матір`ю ОСОБА_3 та бабусею ОСОБА_6 , на праві власності (а.с. 22).

15 червня 2021 року Службою у справах дітей по Основ`янському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради надано висновок про недоцільність визнання неповнолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітніх - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 . У висновку зазначено, що діючи в інтересах дітей, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, як представник органу опіки та піклування, вважає за недоцільне визнання неповнолітнього ОСОБА_6 та малолітніх - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 . Задоволення позовних вимог в частині втрати права користування житловим приміщенням порушує охоронювані законом права та інтереси дитини, суперечить її інтересам та може призвести до звуження обсягу існуючих майнових прав (а.с. 184-186).

Судом було задоволено клопотання представника позивачів та допитані у якості свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_13 , ОСОБА_10 та ОСОБА_14 .

Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та відповідач ОСОБА_2 , які у судовому засіданні були допитані в якості свідків, пояснили, що ОСОБА_4 разом з дітьми не проживає у спірній квартирі з вересня 2016 року, ОСОБА_6 - з червня 2017 року за власним їх бажанням та позивачі не перешкоджають їм у користуванні спірною квартирою. Разом з тим, зазначили, що відповідачі не беруть участі в утриманні квартири, комунальні платежі не сплачують. У 2021 році у ОСОБА_4 народилась друга дитина, яку вона без їх згоди зареєструвала у спірній квартирі. Замки змінювалися лише на вхідних дверях у тамбурі, оскільки старі зламались. Крім того вказали, що мають намір продати квартиру, проте через реєстрацію в ній відповідачів, не можуть реалізувати своє право.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 підтвердили той факт, що ОСОБА_4 , разом зі своїми дітьми, не проживає у спірній квартирі з вересня 2016 року, а ОСОБА_6 - з червня 2017 року, але про будь-які обставини та причини не проживання їм не відомо. Всі обставини їм відомі виключно зі слів позивачів.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 також підтвердила факт не проживання ОСОБА_6 в квартирі його діда та баби, а також зазначила, що ОСОБА_6 скаржився, що дід та баба не пускали його до квартири.

Звертаючись до суду ОСОБА_1 та ОСОБА_5 фактично визначили дві підстави пред`явленого ними позову, зокрема, вони вважають, що неповнолітній ОСОБА_6 , відповідач ОСОБА_4 та її малолітні діти, як члени їх сім`ї, втратили право користування спірною квартирою у зв`язку з тривалим не проживанням ними у спірній квартирі без поважних причин понад один рік, не здійсненням оплати комунальних послуг, посилаючись на положення статті 405, п. 5 ч. 1 ст. 406 ЦК України та статей 150, 156 ЖК УРСР.

Відповідно до ч. 1 ст. 405 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Згідно ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 406 ЦК України сервітут припиняється у разі невикористання сервітуту протягом трьох років підряд.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

За змістом ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Враховуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України, при цьому саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Подібний висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом.

Права малолітньої дитини на проживання у житловому приміщенні є похідними від права батьків (або одного з них). Причини не проживання малолітньої дитини за місцем реєстрації не залежать від волі дитини, а тому неможливо встановити їх характер (поважні або неповажні) окремо для малолітньої дитини, незалежно від причин відсутності батьків.

Малолітня дитина не є самостійним суб'єктом житлових правовідносин, а набуття або втрата права користування житлом дитиною залежить від набуття або втрати такого права її батьками.

Такий висновок щодо застосування відповідних норм права викладено у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 486/847/16-ц, провадження № 61-20577св18.

Не можна вважати не поважною причину не проживання дитини у спірному житлі її проживання в іншому місці, з одним із батьків, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин не проживання дитини і наявність у того з батьків з ким вона фактично проживає права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини.

Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає (частина друга статті 3 Сімейного кодексу України).

Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

ОСОБА_7 , 2016 року народження, ОСОБА_8 , 2021 року народження, не можуть самостійно визначати своє місце проживання, а тому сам по собі факт їх не проживання у спірній квартирі, не може бути безумовною підставою для визнання їх такими, що втратили право користування зазначеним житлом.

Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що неповнолітній ОСОБА_6 , 2005 року народження, та малолітні ОСОБА_7 , 2016 року народження, ОСОБА_8 , 2021 року народження, набули право власності або право постійного користування іншим житлом, позивачами не надано, хоча це є їх процесуальним обов`язком.

Несплата дитиною коштів за користування житлово-комунальними послугами, також не може бути підставою для визнання її такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням, оскільки заявник (за доведеності понесення ним таких витрат одноособово) не позбавлений можливості ставити питання про їх відшкодування до законних представників (батьків) малолітньої дитини.

Разом з тим, подаючи до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_4 , яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітніх дітей, зазначала, що іншого житла вона та малолітні ОСОБА_7 , 2016 року народження, ОСОБА_8 , 2021 року народження, ніж спірна квартира, не мають. Вона є одинокою матір`ю. Крім того, рідні бабуся та дідусь не пускають її до свого місця проживання.

Згідно статті 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Представник відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - адвокат Брек Л.О. зазначала, що позивачі перешкоджають у вільному доступі ОСОБА_6 та ОСОБА_4 до належної їм квартири, змінили замки, а дублікати ключів не надали.

Вказані обставини в судовому засіданні спростовувалися виключно показаннями позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та відповідача ОСОБА_2 .

Суд критично відноситься до показань ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , оскільки вказані особи є заінтересованими у вирішенні спору. Крім того ОСОБА_1 підтвердив, що дверні замки в тамбурі дійсно змінювалися, оскільки старі зламалися.

Таким чином, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , разом зі своїми дітьми, були позбавлені можливості вільного доступу до квартири в якій вони зареєстровані.

Крім того, як встановлено з висновку Департаменту служб у справах дітей № 351 від 11.06.2021 та не заперечувалося позивачами в судовому засіданні, неповнолітній ОСОБА_6 з 26.08.2019 по теперішній час є учнем Державної гімназії-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою «Кадетський корпус». Тобто, ОСОБА_6 у навчальний період постійно проживає на території вказаного навчального закладу, що в свою чергу є поважною причиною відсутності за місцем реєстрації.

Допитані в судовому засіданні за клопотанням представника позивачів свідки не підтвердили неповажність причин відсутності ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , разом зі своїми дітьми, у квартирі позивачів. Так само вони не підтвердили і відсутність перешкод для даних осіб у доступі до квартири позивачів.

Фактично, обставини якими обґрунтовуються позовні вимоги позивачів, підтверджуються ними виключно їх показаннями та актом від 03.09.2018, що не є належним доказом неповажності причин відсутності відповідачів за місцем реєстрації.

Крім того, в судовому засіданні також встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , разом зі своїми дітьми, не втратили інтерес до користування квартирою в якій вони зареєстровані.

Беручи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку, що позбавлення ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 права користування спірною квартирою буде непропорційним втручанням в право останніх на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла, передбаченого ст. 8 Конвенції, а відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи, що суд відмовляє в задоволенні позову, сплачений за його подання судовий збір покладається на позивачів, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК.

Керуючись ст.ст. 41, 47 Конституції України, ст.ст. 16, 29, 319, 321, 383, 391, 405, 406 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , який діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , треті особи: Служба у справах дітей по Основ`янському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, Відділ реєстрації місця проживання у Основ`янському районі м.Харкова Управління ведення реєстру територіальної громади міста Харкова та електронного урядування Департаменту реєстрації Харківської міської ради, про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловими приміщеннями у квартирі - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Червонозаводський районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .

Позивач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Третя особа: Служба у справах дітей по Основ`янському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, місцезнаходження: м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, буд. 8, код ЄДРПОУ 26489300.

Третя особа: Відділ реєстрації місця проживання у Основ`янському районі м.Харкова Управління ведення реєстру територіальної громади міста Харкова та електронного урядування Департаменту реєстрації Харківської міської ради, місцезнаходження: м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, буд. 11.

Повний текст рішення складено 29.07.2021.

Суддя Ю.А. Феленко