АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-1498/2010
Категорія 51 Головуючий по 1 інстанції
Савранський О.А.
Доповідач в апеляційній
інстанції Ювшин В.І.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 травня 2010 року м. Черкаси
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Черкаської області у складі
головуючого: Іваненко В.Д.
суддів: Ювшина В.І., Бурлака В.О.
при секретарі Петренко С.П., Шульга Я.В.
позивача ОСОБА_3
представника відповідача Єльченко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 11 березня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ТОВ «Корсунь-Шевченківська шляхо-будівельна міжгосподарська пересувна механізована колона», третя особа ОСОБА_4 про поновлення на роботі та зміні формулювання причин звільнення, -
в с т а н о в и л а :
ВУ серпні 2009 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Корсунь-Шевченківська шляхо-будівельна міжгосподарська пересувна механізована колона» про поновлення на роботі, скасування наказів про її звільнення, стягнення розрахунку при звільненні, середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, посилаючись на те, що з 22.01.1975 року вона працювала у відповідача на посаді диспетчера, а з 25.10.1999 року переведена на посаду бухгалтера. До 2009 року ОСОБА_3 працювала на даному підприємстві ТОВ ШМПМК, де виконували обов’язки не лише бухгалтера, а й секретаря, комірника з виконанням обов’язків касира, денного сторожа та прибиральниці. 28.12. 2008 року був виданий наказ по підприємству без номера, яким ОСОБА_3 звільнили з роботи з посади комірника за скороченням чисельності штату. Після звільнення її на територію підприємства не пропускали та до роботи бухгалтера не допускали. Вважаючи своє звільнення з роботи незаконним, так як не було попереднього погодження з профспілковим комітетом, ОСОБА_3 просила суд поновити її строк на звернення до суду, визнати наказ про її звільнення з роботи незаконним та скасувати його, поновити її на роботі на посаді бухгалтера, стягнути з відповідача на її користь нараховані, але не виплачені при звільненні кошти, середньомісячну заробітну плату за час затримки розрахунку та моральну шкоду.
Рішенням Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 11 березня 2010 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 11 березня 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задоволити її позовні вимоги повністю, вважаючи, що рішення суду першої інстанції незаконне та прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права..
Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів переходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Рішення суду першої інстанції не повністю відповідає зазначеним вимогам, оскільки не повністю ґрунтується на повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.
Постановляючи судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсним та скасування наказу №22-к від 22 жовтня 2008 року про попередження ОСОБА_3 про звільнення, №31-к від 28 грудня 2008 року про звільнення ОСОБА_3 з роботи за скороченням чисельності штату, про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, про поновлення ОСОБА_3 на роботі на посаді бухгалтера, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що право ОСОБА_3 порушено, але так як позивачка пропустила строк позовної давності для звернення до суду, то в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 суд першої інстанції відмовив в задоволенні її позовних вимог в цій частині обґрунтовано.
ОСОБА_3 працювала в відповідача на посаді бухгалтера і наказом № 7 від 08 червня 2005 року її переведено на посаду комірника. З зазначеним наказом позивачка ознайомлена під підпис, оригінал наказу оглянутий в суді апеляційної інстанції в книзі наказів, яка пронумерована та прошнурована відповідно до чинного законодавства.
На підставі рішення засновників товариства (протокол №4 від 22.08.2008 року) про скорочення посади комірника та скасування доплати в розмірі 40% за виконання обов’язків денного сторожа, секретаря та прибиральниці, відповідачем видано наказ №22-к від 28.10.2008 року, яким скасовано доплати та попереджено ОСОБА_3 про скорочення посади комірника з 28 жовтня 2008 року. При цьому відповідачем було повністю проігноровано вимоги ст. 49-2 КЗпП України, що попередження про звільнення повинно бути зроблено за два місяці до звільнення, відсутні пропозиції про надання іншої роботи та доведення до відома служби зайнятості населення про вивільнення працівника.
З 01 грудня 2008 року ОСОБА_3 знаходилась у відпустці терміном 31 календарний день. Відповідно до наказу №31-к від 28.12.2008 року ОСОБА_3 звільнено з роботи в порушення вимог ч. 3 ст. 40 КЗпП України, за скороченням чисельності штату під час перебування в відпустці. Даних про реєстрацію та про наявність профспілкової організації в ТОВ «Корсунь-Шевченківська ШМПМК» відсутні. Таким чином, позивачку було звільнено з роботи з порушенням чинного законодавства, та не виплачено при звільнені розрахунок. Про порушення свого права ОСОБА_3 дізналась по виходу з відпустки в січні 2009 року та звернулась за захистом свого порушеного права в органи прокуратури та територіальної інспекції з охорони праці. Листом від 25 лютого 2009 року прокурор Корсунь-Шевченківського району повідомив ОСОБА_3 про розгляд її заяви з приводу порушення її трудових прав та роз’яснив порядок вирішення трудових спорів.
З позовною заявою до суду ОСОБА_3 звернулась 06 серпня 2009 року, одночасно подавши заяву про поновлення пропущеного строку, або ж через сім місяців після її звільнення з роботи. Трудову книжку ОСОБА_3 отримала 03.01.2009 року. Поважності причин пропуску місячного строку, визначеного ч. 1 ст. 233 КЗпП України, ОСОБА_3 не зазначила, тому суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в поновленні строку на звернення до суду та відмові в задоволенні позовних вимог в зв’язку з пропуском звернення до суду в частині поновлення на роботі, визнання наказів недійсними, стягнення середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди.
Разом з тим, судом першої інстанції не враховано, що ОСОБА_3 нараховано, але не виплачено при звільненні в порушення вимог ст. 116 КЗпП України 3759,16 гривень вихідної допомоги та 2619,50 гривень компенсації за невикористану відпустку. Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмежень будь-яким строком. Тому дана сума підлягає до стягнення з відповідача, так як строк позовної давності на дані правовідносини не розповсюджується.
Так як судом першої інстанції при вирішенні позовних вимог в частині стягнення нарахованих, але не виплачених коштів при звільненні, невірно застосовані норми матеріального права, що привело до неправильного вирішення спору по суті, то рішення суду першої інстанції підлягає до зміни, з ухваленням нового рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 в частині стягнення нарахованих коштів в сумі 6378,41 гривні підлягає до задоволення, а апеляційна скарга до часткового задоволення.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України визначає, що в разі задоволення (часткового) позовних вимог позивача, який був звільнений від сплати судового збору і витрат на ІТЗ, дані платежі покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам..
Керуючись ст. ст.303, 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,-
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 11 березня 2010 року, - задоволити частково.
Рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 11 березня 2010 року змінити.
Стягнути з ТОВ «Корсунь-Шевченківської шляхово-будівельної міжгосподарської пересувної механізованої колони» на користь ОСОБА_3 6378,41 гривну нарахованої та не виплаченої вихідної допомоги та розрахунку при звільненні.
Стягнути з ТОВ «Корсунь-Шевченківське ШМПМК» на користь держави судовий збір в сумі 64 гривни та витрати на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 120 гривень.
В іншій частині рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 11 березня 2010 року залишити без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно після його проголошення, але може бути оскаржено до суду касаційної інстанції на протязі двох місяців, починаючи з дня його проголошення.
Головуючий /підпис/
Судді / підписи/
Згідно з оригіналом
Суддя В.І. Ювшин