Справа № 22-ц- 26/2010 рік.                                 Головуючий 1 інстанції: - Яремчук В.І.  Категорія: визнання угод недійсними.                         Суддя - доповідач: - Кокоша В. В.

  У Х В А Л А  

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И  

  31 березня 2010 року.   Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:  

                         головуючого - судді:  - Бобровського В.В.,  

суддів: - Шевченко Н.Ф., Кокоші В.В.,  

при секретарі: - Андрійко О.В.,  

           розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Московського районного суду м. Харкова  від  24 березня  2009  року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, 3-особи: приватні нотаріуси Харківського міського нотаріального округу Левкова Марина Вікторівна, Голуб Ігор Володимирович, Гібадулова Лариса Августинівна - про визнання договору дарування та договорів купівлі-продажу квартири недійсними, анулювання правової реєстрації на квартиру,  визнання права власності на квартиру в порядку спадкування, виселення з квартири, відшкодування майнової шкоди,

в с т а н о в и л а :  

 У березні 2003 року ОСОБА_13 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_7 про визнання недійсним договору дарування АДРЕСА_1, укладеного 20 березня 1999 року  між нею та  ОСОБА_7    

В обґрунтування своїх вимог зазначала, що вона тривалий час знала ОСОБА_7 як сусіда, з яким у неї склалися добрі відносини. Родичів вона не мала, а тому потребувала матеріальної допомоги. ОСОБА_7 обіцяв надати їй таку допомогу, якщо вона підпише договір за яким після її смерті квартира перейде  у його власність.    

При підписанні договору вона вважала, що підписує договір довічного утримання,  оскільки дарувати квартиру ОСОБА_7 вона не збиралася. Відповідач надавав їй деякий час матеріальну допомогу, а в подальшому надавати її відмовився.

Посвідчуючи договір дарування нотаріус не роз’яснила їй правові наслідки укладання угоди, у зв’язку з чим вона підписала його внаслідок помилки.

Просила поновити строк на звернення з позовом в суд, оскільки про договір дарування квартири їй стало відомо лише влітку 2002 року.

Під час розгляду справи ОСОБА_13 доповнила свої вимоги та просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу АДРЕСА_1, укладений 29 грудня 2002 року між  ОСОБА_7 та  ОСОБА_8, посилаючись на те,  що ОСОБА_7 не мав права продавати ОСОБА_8 належну їй квартиру.  

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 25 березня 2004 року, зміненим ухвалою судової колегії судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області від 26 травня 2004 року, позовні вимоги ОСОБА_13 задоволені частково.  

Визнано недійсним договір дарування АДРЕСА_1, укладений 20 березня 1999 року між ОСОБА_13 та ОСОБА_7

В іншій частині позову відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати з цивільних справ Верховного Суду  України від 27 квітня 2006 року рішення районного суду та ухвала апеляційного суду  Харківської області скасовані, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_13 померла.  

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 28 лютого 2007 року до участі у справі залучено правонаступника померлої  ОСОБА_13 - ОСОБА_6

У лютому 2007 року ОСОБА_6 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, 3-х осіб: приватних нотаріусів Харківського МНО Левкової М. В., Голуб І.В., Гібадулової Л.А., про визнання договору дарування та договорів купівлі-продажу квартири недійсними, анулювання правової реєстрації, визнання права власності на квартиру в порядку спадкування, виселення з квартири, відшкодування майнової шкоди, який остаточно уточнила у березні 2009 року.  

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_13

Спадщину вона прийняла, оскільки у визначений законом строк звернулася з заявою до нотаріальної контори про прийняття спадщини.

За  життя  20 березня 1999 року ОСОБА_13 уклала з ОСОБА_7 договір дарування АДРЕСА_1,  посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО Левковою М. В.

Вказаний договір укладено ОСОБА_13 внаслідок помилки, яка при його підписанні вважала, що підписує договір довічного утримання, а також внаслідок обману з боку ОСОБА_7, який обіцяв після підписання договору надавати ОСОБА_13 матеріальну допомогу.

Крім того, вказаний  договір укладено з порушенням вимог ст.ст. 5, 15 Закону України «Про нотаріат», оскільки приватний нотаріус Харківського МНО Левкова М.В. не запропонувала ОСОБА_13 подати письмову заяву з бажанням укласти договір дарування квартири, не роз’яснила правові наслідки укладення договору дарування, не виготовила для ОСОБА_13 текст договору російською мовою, яка не розуміла української мови, не вручила ОСОБА_13 копію договору дарування квартири.

В подальшому 29 грудня 2002 року ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського МНО Голуб І.В., продав  АДРЕСА_1 ОСОБА_8, а 1 березня 2005 року ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського МНО Гібадуловою Л.А., продав вказану квартиру ОСОБА_9

Укладаючи договори купівлі-продажу, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 розуміли, що квартира ОСОБА_13 є спірною, однак вони укладали договори купівлі-продажу квартири за цінами, що не відповідали  її ринковій вартості, у зв’язку з чим ці угоди  також слід визнати недійсними.  

Посилаючись на вказані обставини та ст. ст. 48, 56, 57 ЦК Української РСР, ст. ст. 1233, 1235, 1269, 1270 ЦК України,  ОСОБА_6 просила суд поновити строк на звернення з позовом в суд; визнати недійсним договір дарування АДРЕСА_1, укладений 20 березня 1999 року між ОСОБА_13 та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО Левковою М.В.; визнати недійсним договір купівлі-продажу вказаної квартири, укладений 29 грудня 2002 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО Голуб І.В.; визнати недійсним договір купівлі-продажу вказаної квартири, укладений 1 березня 2005 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9, посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО  Гібадуловою Л.А.; анулювати правову реєстрацію на квартиру в КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» на ім’я ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9; анулювати правову реєстрацію місця проживання ОСОБА_9 в зазначеній квартирі та висилити його з АДРЕСА_1; визнати за нею право власності на АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_13; повернути їй вказану квартиру в натурі, а у разі неможливості стягнути з ОСОБА_7 на її користь ринкову вартість квартиру у сумі 250 000 грн.

Відповідачі ОСОБА_8, ОСОБА_9, в особі свого представника, позов не визнали.  

При цьому посилалися на те, що вони є добросовісними набувачами квартири, оскільки на час укладення договорів купівлі-продажу будь-яких заборон на відчуження  квартири не існувало.

Відповідач ОСОБА_7, 3-особи, в судове засідання не з’явилися.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 24 березня 2009 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, а у разі неможливості ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

Апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачка не довела обставин які свідчать, що договір дарування квартири укладено ОСОБА_13 внаслідок помилки  та обману,  а також  невідповідності укладеної угоди вимогам закону.

Такий висновок суду відповідає нормам матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 243 ЦК Української РСР, яка була чинною на час укладання договору дарування квартири, за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Згідно ст. ст. 56, 57 ЦК Української РСР угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.

Угода, укладена внаслідок обману, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого.

Відповідно до роз’яснень, викладених у пунктах 19, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» обставини, щодо яких помилялася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадках навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.  На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.  Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

З матеріалів справи вбачається, що 20 березня 1999 року ОСОБА_13 та  ОСОБА_7 уклали між собою договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО Левковою М.В., згідно з яким ОСОБА_13  подарувала  ОСОБА_7 АДРЕСА_1 (а.с.380 том №1).  

29 грудня 2002 року на підставу договору купівлі-продажу, укладеного між та  ОСОБА_7 та ОСОБА_8, посвідченим приватним нотаріусом Харківського МНО Голуб І.В.,  відповідач ОСОБА_7 продав  вказану квартиру ОСОБА_8 (а. с. 381 том №1).

1 березня 2005 року на підставу договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_9, посвідченим приватним нотаріусом Харківського МНО Гібадуловою Л.А.,  відповідач ОСОБА_8 продав  вказану квартиру  ОСОБА_9 (а. с. 382 том №1).

За життя 22 вересня 2004 року ОСОБА_13 зробила заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО Поляковою М.В., згідно з яким заповіла все своє майно, що належить їй на день смерті  ОСОБА_6 (а. с. 383 том №1).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_13 померла (а. с. 220 том №1).  

Після її смерті ОСОБА_6 прийняла спадщину шляхом звернення з заявою до нотаріальної контори та ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 28 лютого 2007 року  залучена до участі у справі як правонаступник  померлої ОСОБА_13 (а. с. 384, 428 том №1).

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_6, суд дійшов висновку, що під час укладення договору дарування ОСОБА_13 усвідомлювала значення своїх дій та бажала безоплатно передати в дар ОСОБА_7 свою квартиру, з яким перебувала у дружніх стосунках.

Із договору дарування АДРЕСА_1, укладеного 20 березня 1999 року між ОСОБА_13 та ОСОБА_7,  вбачається, що він особисто підписаний ОСОБА_13 та посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО Левковою М.В.

Даних про те, що при його підписанні ОСОБА_7 зобов’язувався в подальшому надавати ОСОБА_13 будь-яку матеріальну допомогу, договір дарування не містить.

Із пояснень представника приватного нотаріуса Харківського МНО Левкової М.В., наданих у судовому засіданні апеляційної інстанції вбачається, що 20 березня 1999 року на прохання ОСОБА_13 приватний нотаріус посвідчила договір дарування квартири між ОСОБА_13 та ОСОБА_7  

При посвідченні договору нотаріусом перевірена дієздатність сторін, встановлено намір сторін укласти договір дарування, роз’яснені правові наслідки укладання договору дарування квартири.

Наведене свідчать, що ОСОБА_13 звернувшись до нотаріуса з проханням посвідчити угоду, мала на меті укласти договір дарування квартири, а не договір довічного утримання, про що зазначали у своїх позовах до суду  ОСОБА_13 та  ОСОБА_6

Позивачкою ОСОБА_6 не доведено факт обману ОСОБА_7 (тобто винних дій сторони в угоді) і безпосереднього впливу цього обману на волевиявлення ОСОБА_13 при укладанні договору дарування квартири на зазначених в угоді умовах.

За таких обставин, суд обґрунтовано дійшов висновку про відсутність  правових підстав для визнання договору дарування квартири недійсним.

Правомірним є висновок суду і щодо відмови у визнані недійсними договорів купівлі-продажу  квартири від 29 грудня 2002 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, а  також від 1 березня 2005 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_9, оскільки  покійна ОСОБА_13 та позивачка ОСОБА_6 не були сторонами за цими угодами.  

Судом обґрунтовано відмовлено і в задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_6, оскільки вони не ґрунтуються на законі.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.  

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх  вимог та заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Матеріали справи не містять доказів того, що договір дарування квартири, укладений ОСОБА_13 внаслідок помилки чи обману, а також про те, що він не відповідає вимогам закону.  

Не надані такі докази позивачкою  ОСОБА_6 та її представником і в судовому засіданні апеляційної інстанції.

Вирішуючи спір, суд з’ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані ними докази, дав їм належну оцінку та постановив законне й обґрунтоване рішення.

Доводи апеляційної скарги  ОСОБА_6 не є суттєвими та висновків суду першої інстанції не спростовують.

Зважаючи на те, що рішення суду  ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування судова колегія не вбачає.

Керуючись  ст. ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. ст. 308, 313, п.1 ч.1 ст. 314, ст. ст. 315, 317, 319, ст. 317  ЦПК України, судова колегія,

                                                   у х в а л и л а :  

 Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - відхилити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова  від  24 березня  2009  року                                      залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.  

  Головуючий:

           Судді: