АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ  

_____________________________________________________________________________  

РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

14 січня 2010 року                                                                   м. Одеса

        Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області   у   складі:

головуючого –  Ващенко Л.Г.

суддів –             Фадєєнко А.Ф., Вадовської Л.М.

при секретарі – Повар О.В.,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3  на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 25 травня 2009 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа на боці позивачів: ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи на боці відповідача: ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання недійсними договорів дарування жилого будинку і земельної ділянки, визнання права власності на майно у порядку спадкування,

  ВСТАНОВИЛА:  

06.06.2007 року, ОСОБА_1 та  інші, звернулись  із  позовом  про  визнання договору дарування будинку між ОСОБА_3 й ОСОБА_5 недійсним, визнання права власності на майно, і, уточнивши позов, просили: -визнати недійсним договір дарування будинку АДРЕСА_1 від 12.12.1990 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3; -визнати недійсним договір дарування спірного будинку від 02.04.2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5; -визнати право власності на спірний жилий будинок за ОСОБА_2 у розмірі 5\16 часток, за ОСОБА_1 у розмірі 5\16 часток і за ОСОБА_3 у розмірі 416 часток будинку; -визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,117 га по АДРЕСА_2 від 02.04.2007 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_5; -визнати право власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_2 й ОСОБА_1, кожною, у розмірі 5\16 часток і за ОСОБА_3 у розмірі 4\16 частки.

Позивачі просили визнати недійсним договір дарування від 12.12.1990 року з тих підстав, що угода була удавана, оскільки фактично мав місце договір купівлі-продажу, а покупцями спірного будинку разом із ОСОБА_3 були ОСОБА_2 (його мати), ОСОБА_3 (колишня дружина) і ОСОБА_1 (дочка від першого шлюбу).

Договір дарування спірного будинку від 02.04.2007 року просили визнати недійсним з тих підстав, що відчуження будинку відбулося з порушенням їхніх прав, як співвласників будинку і позивачів у справі.

Просили визнати  за  ними право власності на спірний будинок, зазначаючи, що будинок був придбаний під час шлюбу ОСОБА_3 й ОСОБА_3, будинок упорядковано за рахунок і кошти спільної праці всіх членів сім'ї.

2

Оскільки ОСОБА_3, при отриманні 17.05.2005 року державного акту про право власності на земельну ділянку замовчав той факт, що жилий будинок у свій час був за плату придбаний ще й позивачами, спірна земельна ділянка, на якій розташований будинок, що є предметом спору, має бути передана у власність позивачам, а договір дарування земельної ділянки між ОСОБА_3 і ОСОБА_5 (його вдовою) повинен бути визнаний недійсним, із визнання за позивами права власності на частину земельної ділянки.

Відповідачка позов не визнала.

Рішенням  Комінтернівського районного суду Одеської області від 25.05.2009 року у позові відмовлено.

В  апеляційній  скарзі  позивачі  просять  рішення  суду  скасувати, ухвалити  нове рішення про задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

У засіданні колегії суддів: позивачі і їх представник скаргу підтримали; відповідачка і її представник скаргу не визнали; треті особи у судове засідання не з'явились.

Рішення  суду  першої  інстанції  підлягає  зміні  на  підставі  п.4  ч.1  ст. 309  ЦПК України.

Згідно із п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, підставою для зміни рішення суду першої інстанції є, зокрема порушення норм процесуального права.

Позивачі, уточнивши вимоги, просили  визнати  недійсними:  договір  дарування жилого будинку по вул. Морська,37 (колишня вул. Калініна) у с. Крижанівка Комінтернівського району Одеської області від 12.12.1990 року у частині покупця з підстав його удаваності; договори дарування спірного будинку і земельної ділянки, на якій розташований цей будинок від 02.04.2007 року з тих підстав, що відчуження будинку, передача земельної ділянки у власність і подальше її відчуження відбулися без їх, як співвласників, згоди, а також просили визнати за ними право власності на частину спірних будинку та земельної ділянки (а. с.237-243, т.1).

Відмовляючи  у позові, суд першої інстанції, по-перше, виходив  з того, що вимоги про визнання недійсним договору дарування спірного будинку від 12.12.1990 року не підлягають задоволенню з підстав пропуску сторонами строку позовної давності (ст. ст. 71,80 ЦК України у редакції 1963 року, які були чинні на час укладення договору дарування), і, по-друге, договори дарування жилого будинку та земельної ділянки від 02.04.2007 року, на якій розташований спірний будинок, укладені відповідно до вимог закону, оскільки відчуження шляхом дарування було здійснено власником цього будинку й земельної ділянки – ОСОБА_3, у встановленому законом порядку, тобто нотаріально посвідчені.

Висновок суду у цій частині відповідає обставинам справи і вимогам закону.

За  змістом  ст. ст. 71, 75, 80  ЦПК України у редакції 1963 року, загальний строк для захисту права особи, право якої порушено (позовна давність) встановлена у три роки. Позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін. Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови у позові.

Позивачі  звернулись   до  суду  із  вимогами  про  визнання  недійсним  договору дарування від 12.12.1990 року – 06.06.2007 року, тобто з пропуском встановленого законом строку позовної давності  (а. с.2-4,94,95, т.1).  

Про пропуск позивачами строку позовної давності вказувала і відповідачка у своїх запереченнях на позов ще у вересні 2007 року (а. с.47,48, т.1).

Однак позивачі зазначені обставини залишили поза увагою, заяву про поновлення строку позовної давності із обгрунтуванням причин пропуску цього строку, до суду не подали.

За таких обставин, суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що вимоги про визнання недійсним договору дарування від 12.12.1990 року не підлягають задоволенню, через пропуск позивачами строку позовної давності.

Правильним  є  висновок  суду  і про відмову у позові про визнання недійсними договорів дарування від 02.04.2007 року жилого будинку та земельної ділянки.

3

Позивачі заявили вимоги про визнання недійсними договорів дарування будинку і земельної ділянки від 02.04.2007 року з тих підстав, що ОСОБА_3 був власником лише частини будинку й земельної ділянки, оскільки у 1990 році будинок придбаний ними разом з ОСОБА_3, на сумісні кошти, у зв'язку з чим, вони та ОСОБА_3 були співвласниками будинку.

Між тим, за  договором  дарування від 12.12.1990 року, власником спірного будинку став ОСОБА_3 На підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 17.05.2005 року, ОСОБА_3 належала земельна ділянка площею 0,117 га по АДРЕСА_3. У встановленому законом порядку, договір дарування від 12.12.1990 року та державний акт від 17.05.2005 року, не визнані недійсними. (а. с.94,95,199, т.1).

02.04.2007 року, ОСОБА_3 подарував належні йому на праві власності жилий будинок і земельну ділянку своїй дружині – ОСОБА_10.(а. с.21,93-101, т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (а. с. 81 зворот, т.1).

Таким  чином, станом  на  02.04.2007 року, ОСОБА_3 був власником спірних жилого будинку та земельної ділянки.

Позивачі не надали суду належних доказів на підтвердження того, що вони були співвласниками спірних жилого будинку та земельної ділянки.

Тому суд  дійшов правильного висновку про відмову у позові у цій частині за необгрунтованістю вимог.

Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують.

Твердження  апелянтів  у  суді  апеляційної  інстанції про те, що договори дарування від 02.04.2007 року є недійсними у зв'язку з тим, що були укладені ОСОБА_3 у період його важкої хвороби, за 3 дні до смерті, колегією суддів до уваги не беруться, оскільки вимоги з цих підстав у суді першої інстанції не заявлялись і не розглядались судом, а відповідно до положень ч.1 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції у межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Разом з тим, колегія суддів дійшла висновку, що резолютивна частина рішення підлягає зміні, оскільки не відповідає вимогам п.4 ч.1 ст. 215 ЦПК України, а саме: резолютивна частина чітко не визначає у задоволенні яких позовних вимог і до кого саме відмовлено, тобто висновку по суті позовних вимог (а. с.269-271, т.1).

Крім того, судові витрати розподіляються відповідно до ст. 88 ЦПК України.

Зважаючи на те, що у позові відмовлено, позивачі не мають права на компенсацію понесених ними судових витрат.

Керуючись  ст. ст. 303, 307 ч.1 п.3, 309 ч. 1 п.4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

ВИРІШИЛА:       

Апеляційну  скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 – задовольнити частково.                      

Рішення  Комінтернівського  районного  суду  Одеської області від 25 травня 2009 року – змінити, виклавши резолютивну частину рішення у новій редакції:

Відмовити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 у позові до ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів дарування жилого будинку, земельної ділянки та визнання права власності на майно у порядку спадкування.        

Рішення апеляційного  суду  набирає  законної  сили з моменту його проголошення.

Рішення апеляційного суду  може  бути оскаржено  у  касаційному  порядку  до Верховного Суду України протягом двох місяців з моменту його проголошення.    

Судді апеляційного суду Одеської області                                                 Л.Г. Ващенко

А.Ф. Фадєєнко    

Л.М. Вадовська